С.С. Носалюк, В.В. Лях, студенти гр.. ОА-11-Б

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

К.В. Ніколенко, ас., наукови й керівник

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

БІОЕТИКА

Наприкінці ХХ ст. людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, моральних норм та правил неможливо. Вони конче потрібні не тільки для того, щоб захистити кожного окремого індивідуума – хворого чи здорового, дитину чи людину похилого віку, а й саме життя на Землі. Так народилася біоетика. А першу книжку, присвячену їй, написав англійський вчений В.Р. Поттер у 1969 році під багатообіцяючою назвою «Біоетика – міст у майбутнє». Термін «біоетика» означає ідею використання біологічних наук для поліпшення якості життя. Якщо вдатися до аналізу ролі біоетики сьогодні та уявити її у майбутньому, то в цій назві немає жодного перебільшення.

Біоетика або етика життя – це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі передусім стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з моральної точки зору є припустимими, а які ні. Або інакше: біоетика – це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості. А ще біоетика – це філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини, досягнення справедливості [1].

Проблеми біоетики мають виражений міждисциплінарний характер, до них причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці. Узагальнюючи наукові, суспільні та релігійні погляди, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватися у професійній діяльності.

Одним з найактуальніших завдань сьогодення є гармонізація проблем, які виникають на перетині принципово різних за природою і призначенням біологічної науки та етики. Специфіка етики в тому, що вона, на відміну від біології, не є точною наукою або набором аксіом, рекомендованих правил на всі випадки життя. Вона є утворення значно складнішим. Ще в своїх витоках («Нікомахова етика» Арістотеля) етика тлумачилась як одна з найважливіших проблем життєдіяльності людини, як засіб духовної гігієни її буття. Ще раніше Демокріт трактував прекрасне, справедливе й доброчесне, як те, що природне, корисне для життя. Загалом призначення етики полягає навіть не в тому, щоб аргументувати перевагу добра над злом, а в тому, щоб допомогти людині адекватно зрозуміти наявну життєву ситуацію і віднайти шлях до досягнення добра. Мораль витлумачувалася як єдино можливий спосіб буття людини, реалізацію людської сутності. Сам термін «etos» складався як визначення сфери побутування людини взагалі. В основу всіх моральнісних конструкцій покладено відчуттю співпричетності до буття інших людей, а пізніше – й до буття природи [2].

Мораль – спосіб духовного буття людства, природно можливий спосіб людини бути людиною. Тому етика є утворення скоріш індивідуальним, ніж колективним. Людина спирається на свій власний індивідуальний вибір. Як зазначають А.А. Гусейнов та Р.Г.Апресян, мета етики – не знання, а вчинки. Моральність уособлює міру панування людини над собою, виступає показником того, наскільки людина відповідальна за те, що вона чинить.

Сьогодні величезні успіхи наук медико - біологічного комплексу народжують багато складних проблем морального характеру. Дійшло до того, що людина почала поширювати свій контроль на власну еволюцію і прагне не просто підтримувати себе, а вдосконалювати і змінювати свою природу, спираючись на власне розуміння. Але чи маємо м моральне право експериментувати з майбутніми людськими істотами? Величезні успіхи науково-технічного прогресу зумовили споживацький характер цивілізації, внаслідок чого відбувається атрофування моральних засад, що приводять до духовної кризи. Як вважає відомий італійський філософ Н. Аббатьяно, нині домінують прагматизм і цинізм. На думку російського філософа О.В.Кутирєва, світ штучного поглинає природний світ.

Виникнення біоетики, як наукового напряму, було своєрідною реакцією на технологічні та соціально-політичні «виклики» у сфері медицини та біології. Безпрецедентно складні етичні колізії, що постають перед суспільством, зумовлені новітніми медичними та біологічними технологіями, зростаючими можливостями впливу на людський організм.

Біоетика, так чи інакше, пов’язана з традиційними принципами класичної етики і водночас з реаліями сьогодення. Можна сказати, що власне біологічну етику започаткували праці А. Швейцера, в яких він тлумачить етику як безмежну відповідальність за все, що живе [3].

Якщо проаналізувати лише медико - біологічний зріз біоетики, то можна дійти висновку, що навіть у такому прикладному контексті вона підноситься до проблем загальнолюдського значення. Передусім йдеться про такі фундаментальні філософські категорії, як життя і смерть, дійсне і належне, природне і соціальне. Як повинна чинити пересічна людина, а особливо фахівець, щоб мати підстави вважати себе доброчесною у складних життєвих ситуаціях? З усією нагальністю постає проблема меж компетентності регулятивної функції біоетики, що зумовлює необхідність вибору: обмежуватися контролем, заборонами, кодексами і таке інше, чи налаштовуватися на складну і багатоманітну роботу, спрямовану на забезпечення підтримки та розвитку моральних принципів дослідження [4].

Проблеми практичної етики є завжди відкритими. Їх осмислення не зводиться до вироблення певної моральної позиції, хоча це й важливо. Для оптимального вирішення того чи іншого питання необхідні високі моральні кондиції, спеціальні знання й розвинута наукова інтуїція.

Біоетика не ставить за мету стримання або заборону новітніх біотехнологій, з якими пов’язується майбутнє цивілізацій. Йдеться про необхідність скрупульозної, тривалої експертизи, незалежного громадського контролю, аби визначити можливе й допустиме, виключити негативні наслідки для людини і довкілля.

Хоча етика і право є принципово різними утвореннями, не слід відкидати той очевидний факт, що на ґрунті сучасної біоетики відбувається інтеграція загальнонаукових, правових та етичних принципів. Зокрема, у процесі прийняття рішень у складних із морального погляду практичних ситуаціях продуктивно співпрацюють інституції біоетики та державні установи США [5].

Для прийняття рішень у випадку етичних конфліктів, які часто виникають у клінічній практиці, створена система етичних комітетів при окремих лікарнях, штатах та на загальнодержавному рівні. Впровадження новітніх біотехнологій, зокрема досягнень генної інженерії, здійснюється тут відповідно до чинного законодавства і нормативних актів, з урахуванням громадської думки та релігійних поглядів.

Наша держава з питань біотичного розвитку відстає навіть порівняно з Росією. Тут передусім маємо говорити про ставлення держави до науки. Якщо воно не зміниться, ми ризикуємо безнадійно відставати від розвинених країн світу, попри всі свої пріоритети та колишні напрацювання. Поглиблене дослідження й популяризація проблем біоетики є справою пріоритетною й обов’язковою для кожної цивілізованої держави.

Література:

1. Москаленко В.Ф., Попов М.В. Біоетика: філософсько-методологічні та соціально-медичні проблеми. - Вінниця: Нова книга, 2005. - 210с.

2. Перова О.Є. Біоетика: смислові і предметні ракурси.//Вісник. Філософія. Політологія. - К., 2002. №38-41. - С.45-50.

3. В. Л. Кулініченко. Філософсько-світоглядні засади біоетики // Практична філософія. –2001. – №3. – С. 37 - 43.

4. Мовчан В. С., Етика: Навчальний посібник / К.: Знання, 2007.- 483 c.

5. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика: начала и основания. – К.: Сфера, 2002. – 152с.