Конференція: «Ключові аспекти наукової діяльності»

Філософія культури

Косенчук О.Л.

ВСП «Ногайський коледж ТДАТУ»

ВПЛИВ УЯВЛЕНЬ ПРО КУЛЬТУРУ В НІМЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ XVIII - ХІХ ст. НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРФІЛОСОФІЇ І КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Актуальність досліджень. Рахуючись з потребами сьогодення, сучасне посткласичне глобалізоване суспільство постало перед необхідністю нового осмислення суті духовно-світогляднго перелому, який відбувся на рубежі XVIII-ХІХ ст. і визначення нового підходу до культурфілософської спадщини німецьких філософів XVIII—XIX століть та вивченні її подальшого впливу на формування культурфілософії і культурології.

Мета досліджень. Проаналізувати наукову спадщину німецьких філософів XVIII - ХІХ ст., дослідивши в їх працях розвиток та еволюцію культурологічної думки та її подальший вплив на формування сучасної культурфілософії і культурології.

Предмет досліджень. Співвідношення філософії культури і культурології як наук про культуру.

Об’єкт досліджень. Усвідомлення сутності і значення культури та розвиток філософських поглядів на культуру в німецькій філософії XVIII - ХІХ ст.

Методи досліджень. Наукова рефлексія, порівняльно-історичний, типологічний та семіотичний методи.

Завдання досліджень. Полягають в дослідженні історичного розвитку, порівняння та протиставлення поглядів на культуру в німецькій філософії XVIII - ХІХ ст. та вивчення її подальшого впливу на формування культурології як окремої науки та наукової дисципліни.

Результати досліджень. На відміну від філософії культури (культур- філософії), котра як самостійна сфера філософського осягнення культури сформувалась наприкінці 18- на початку 19ст., культурологія як наука про культуру сформувалась значно пізніше, у другій половині 20ст. на перетині культурної (соціальної) антропології, філософії культури, історії культури, мовознавства, етнографії, археології, мистецтвознавства, релігієзнавства, соціології культури і психології[2]. Ці та інші науки якби „підпитують” культурологію своїми методами, теоретичними і емпіричними дослідженнями. Культурологи не просто запозичують ці здобутки, але творчо їх застосовують. Здійснюючи комплексні дослідження, вони спираються на методи інших наук та напрацьовують свої специфічні підходи щодо аналізу такого складного феномена як культура. На відміну від інших наук, що вивчають окремі аспекти культури, культурологія досліджує питання найбільш загального, універсального характеру – формування, існування і зміни культури як цілісного явища. Але все ж культурологія ще залишається досить молодою, а в деяких країнах навіть не визнаною, наукою. Особливий характер об’єкту і предмету культурології, її інтегративний характер зумовлюють також складність процесу визначення її структури. Існує навіть точка зору, згідно з якою культурологія – це галузь соціальної антропології в «Новому світі» та культурфілософії у «Старому світі». У такому контексті вона виступає теоретичною основою соціальної антропології та філософії культури. Походження терміну „культурологія” традиційно пов’язують з працями американського етнолога Леслі Уайта. Вважається, що його праця „Наука про культуру” (1949 р.) сприяла відділенню культурології в окремий напрям досліджень і започаткувала цілісний підхід до вивчення культурних явищ. Разом з тим, в Оксфордському словнику зазначається, що слово „культурологія” вперше використав німецький філософ і хімік Вільгельм Освальд [5] в 1913 році (за іншими дослідженнями – 1909 р.). В наш час культурологія ще знаходиться на стадії становлення, уточнення свого предмету й метода. Її приблизний аналог на Заході: соціальна та історична антропологія в США, у Великобританії – соціальна антропологія, у Франції – етнологія [6;7]. Культурологію, як базову навчальну дисципліну, почали вивчати в системі вищої освіти України в 2003 році. З того часу почали з’являтися стандарти, програми і навчальні посібники з дисципліни. Слід зазначити, що на відміну від попереднього курсу „Українська і зарубіжна культура”, дисципліна „Культурологія” не обмежується розглядом історії культури, а, навпаки, розширює його за рахунок філософського, антропологічного і соціального аспектів аналізу культури. Культурологія в Україні – досить молода галузь знання. Виходячи з такого підходу до культурологічної науки в Україні та в Світі нами була зроблена спроба пошуку спільних точок дотику в культурології та філософії культури шляхом аналізу наукового базису останньої - німецькій філософії XVIII - ХІХ ст. І на цій основі спробувати ще раз довести спорідненість, але й безумовну самостійність цих двох гуманітарних наук про культуру [1;3;4;8;9]. Ми проаналізували філософські погляди на питання культури за наступними філософськими напрямками:

Мислинева практика XVIII та першої половини ХІХ ст.:

- романтичний напрямок вивчення філософії культури в працях Йоганна Фрідріха Шіллера;

- «філософія мови» в працях Вільгельма Гумбольдта;

- символічний напрямок в працях Імануіла Канта та Йо́гана Во́льфанґа Ґе́те;

- ідеалістичний та натурфілософський напрямок в працях: Фрі́дріха Ше́ллінга;

- семіотичний напрямок в працях Фрідріха Шлеєрмахера.

Мислинева практика другої половини ХІХ ст.:

- раціоналістично - ідеалістичний напрямок в працях Георга Ге́геля;

- матеарелістичний та ідіологічний напрямок в працях Карла Маркс та Фри́дриха Енгельса;

- позитивіський напрямок в працях Огюста Конта;

- «філософія життя» в працях Арту́ра Шопенга́уера, Ріхарда Вагнера, Фрідріха Ніцше, Вільгельма Дільтея;

- неокантіанський напрямок: в працях голови Баденської школи неокантіанства Вільгельма Виндельбанда та в працях голови Марбурзької школи неокантіанства Германа Когена;

- та в наукових працях наступника неокантіантіанської філософії Марбурзької школи неокантіанства ХХ ст. Ернста Кассірера.

Таким чином проаналізувавши наукову спадщину німецьких філософів XVIII - ХІХ ст. дослідивши в їх працях розвиток та еволюцію культурологічної думки та її подальший вплив на формування сучасної культурфілософії і культурології нами були зроблені наступні висновки:

- спорідненість цих двох наук безумовно відображує розробка основних концепцій розвитку культури, але оскільки в культурології при цьому домінуючим типом наукового пояснення є природничо-науковий, а в культурфілософії гуманітарний, то на наш погляд культурологія як наука є більшою мірою інтегративною методологічною основою дослідження культури, на відміну від філософії культури - філософської дисципліни, що вивчає культуру у всій багатоманітності її історичних форм та структурних модифікацій;

- філософське осягнення культури як універсального й всеохоплюючого феномена набуває поширення на зламі ХVШ- ХІХ ст., коли розвиваються ідеї універсальності та розвитку загальнолюдської світової культури. На зламі Х1Х – ХХ ст. з’являється багато нових тлумачень феномена культури, а філософією осмислюються різні фази (стадії) культурної еволюції. Так філософський аналіз культури здійснювався через осмислення універсалій та співвідношення природи і культури у творчості різних представників неокантіанства та «філософії життя»;

- історія культури XX ст. свідчить про те, що прискорений розвиток техногенної цивілізації, котрий, безумовно, розширює можливості людини, водночас не вирішує (а іноді навіть тільки загострює) моральні проблеми, які постають перед людством. Численні жертви другої світової війни, насильство тоталітарних режимів - усе це потребує від суспільства звернення до аналізу традиційних духовних цінностей, котрі виявляються в процесі спілкування людей. Саме тому сучасна культурологічна наука постала перед необхідністю — по-новому осмислити одвічну проблему ''людина і світ'' і при цьому по новому визначити своє ставлення до попередніх надбань філософії культури і зокрема «німецької класичної''  філософії. Адже головний чинник, який передував виникненню культурології, це насамперед зміна класичного уявлення про культуру  у посткласичному глобалізованому  просторі. Що в свою чергу, можливо, остаточно стане основою для нової загальної культурології;
 
- діючи в рамках такого підходу сучасна філософія культури і культурологія повинні, на наш погляд, не намагатися більше «врятувати» європейську і світову культуру, а визнати різні культури і їхню самоцінність, тобто спробувати діяти доцільно з культурою сучасного суспільства;
 

- в якості практичних рекомендацій по використанню результатів наших наукових пошуків в освітній галузі ще раз зазначаємо, що філософія культури суттєво вплинула на формування культурології - введення якої для викладання, особливо для негуманітарних спеціальностей, покликано зняти ряд проблем в учбовому процесі. Адже часто у так званих "студентів-технарів", які мислять достатньо конкретно, викладання філософських абстракцій викликає яскравий спротив, викладання історії – нецікавість, вивчення психології та соціології виявляється поверхневим, що тяжіє до "ігор в тестування". Така сучасна ситуація призводить до того, що значна частина студентів не володіє навіть середнім рівнем загальнокультурного розвитку, що й намагається виправити культурологія.

Список використаних джерел:

1. Кант И. Собр. соч.: В 6 т. - М., 1966. - Т. 5-с.30
2. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. - М., 1976-с.240
3. Шеллинг Ф. Философия искусства. - М., 1966 –с.86
4. Шиллер Ф. Письма об эстетическом воспитании человека // Шиллер Ф. Собр соч.: В 7 т. - М., 1957. - Т.6.-с.567

5.Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М.: Гардарики, 2001-с.344

6.От философии жизни к философии культуры: Сборник статей / Под. ред. В. П. Визгина. – СПб: Алетейя, 2001-с.43

7.Філософський енциклопедичний словник / Є К. Бистрицький, М. О. Булатов, А. Т. Ішмуратов та ін.; Голова редакції В. І. Шинкарук. – К.: Абрис, 2002-с.178

8.Ильенков Э.В. Диалектика абстрактного и конкретного в «Капитале» Маркса. - РИСО АН СССР № 56-105В-с.249

9. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия. 2003-с.689