Політологія/ 3. Теорія політичних систем

К.політ.н., доцент Скомаровський В.О.

Європейський університет Уманська філія

Українська ментальність в контексті розбудови української національно-демократичної держави

Історичний поступ будь-якого народу ґрунтується на його світогляді, який включає в себе історичні міфи, краєвиди рідного ландшафту, у якому здобувається суспільний досвід народу, мову, що передає енергетику рідного краю, релігію, що відбиває норми суспільної поведінки, надаючи їм священного змісту, культуру – сформовану на рисах духовної ментальності, пов’язану з рідною землею.

Одним із ключових моментів в успішному просуванні історичного процесу не опосередковано, приховано виступає менталітет народу. Риси української духовної ментальності досліджувались від доби Київської Русі і в класичному визначенні постали у філософських доробках Г.С. Сковороди: антеїзм, кордоцентризм і екзистенція, відобразивши стійкий психологічний тип українця, який відрізняє його від інших сусідів, близьких навіть за мовною і культурною ознакою. Мова йде про український індивідуалізм, сформований на так званому антеїзмі (сородність українця до своєї матері-землі), екзистенції (нестійкому індивідуальному переживанні буття українця на власній землі), кордоцентризмі (сердечне, інтуїтивне відчуття зовнішньої небезпеки для власного самовиживання). Таким чином, український індивідуалізм протягом багатьох століть сформував ірраціональне відношення до будь-яких зовнішніх обставин. Український індивідуалізм сформований переважно на рівні інтуїції: сородності до своєї неньки-землі, сердешної любові до неї, на ґрунті якої переживався зовнішній світ через особисте і неповторне життя. Життя не фіксується у застиглому стані, воно охоплюється відчуттями, переживаннями особистісного сприйняття. Життя не сприймає абстрактної фіксації штучного буття. Фіксацію сприймає не життя, а інтелект, розум, який, на відміну від чуттєвості, байдужий до життя. Для розуму життя виступає об’єктом дослідження і не більше. Для чуттєвості життя абсолютна цінність, без якої воно не може функціонувати. Розумний індивідуалізм через абстрактні, зовнішні побудови виходить за межі повсякденного інтуїтивного переживання, спираючись на витворені ним незмінні схеми. Виходячи з цього, раціональне мислення обмірковує і досліджує суспільне життя і місце в ньому індивіда. Раціоналізм не тільки критикував попередній досвід, а й пропонував зміни, виходячи з природи розумної і творчої характеристики людини.

Чуттєвий індивідуалізм тільки критикував і бунтував, а створити абстрактну раціональну систему, реалізовану у житті, у якій індивід почувався б комфортно, не зміг. Саме тому перші світоглядні орієнтири українського народу Людина – Бог і Людина – Всесвіт на рівні державотворення потерпіли поразку.

І тільки з набуттям світоглядної ідеї Людина – Нація, на якій наполягав Т.Г. Шевченко і його послідовники, поступово спрямовували теоретичні здобутки на розбудову власної державності.

Помилка сучасних українських націоналістів полягає втому, що вони намагаються відкинути національний лібералізм, як одну із глибинних складових української ментальності, і намагаються нав’язати українському суспільству державницько авторитарно-тоталітарну природу російського націоналізму, критикуючи демократичні засади сучасної цивілізації, за якими не проглядається цінність конкретної людини. Цією хворобою хворіли Д. Донцов, М. Сциборський та інші. Лише Лев Ребет, ідеолог УПА кінця сорокових, початку п’ятдесятих років минулого століття, почав проглядати згубність тоталітарного націоналізму, звертаючи все більшу увагу на поєднання національного лібералізму з українським націоналізмом.

Сьогоднішні соціологічні опитування показують, що не зважаючи на близькість мов української і російської, дві третини українського народу вважають для себе ближчими європейські цінності, що ґрунтуються на захисті прав і свобод кожного громадянина у національній державі. Сьогодні українське суспільство стоїть на порозі формування своєї, української, національної держави, яка не суперечить, а доповнює євро-американський тип демократії.

Двадцять років української незалежності дають підстави говорити, що спираючись тільки на український ірраціональний індивідуалізм, не піклуючись про розбудову раціональних державних інституцій, українську національно-демократичну державу виявилось збудувати проблематично.

Не призводять до успіху і потуги теперішньої влади у розбудові сучасної цивілізованої держави, ігноруючи і відкидаючи духовні риси українського менталітету. Одержавлення всього соціального буття українців не підтримується суспільством, і вже видно, що провладна партія стрімко втрачає підтримку українського суспільства, що призведе її до тотальної поразки.

І тільки поєднавши український ірраціональний індивідуалізм з європейським індивідуальним раціоналізмом, розбудова національної демократичної держави завершиться успіхом. Висуванці політичних сил, як з центрального, так і зі східного регіону України, з цим завданням не справились. Успіх, будемо сподіватись, прийде до політичних висуванців західного регіону України, у яких протягом багатьох століть сформувався синтез українського і європейського індивідуалізму, підкріплений навіть релігійним світоглядом. Схід України переважно підтримує Російське православ’я, яке через трансформацію історичних подій, набуло форми московсько-татарської ментальності, колективістського одержавлення.

Українська православна церква Київського патріархату опосередковано відбиває духовні риси українського менталітету, наслідки якого стали фатальними для українського державотворення.

І, нарешті, західноукраїнська греко-католицька церква здатна нести ідею поєднання раціонально-європейського індивідуалізму з ірраціонально-українським індивідуалізмом.

Отже, успіх цивілізованого просування українського народу лежить не у центральній і тим паче східній площині, а у західній.