к.ю.н. Романюк О.І., магістр Васіна О.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Законодавство України: про взаємодію внутрішнього та міжнародного права

Проблема співвідношення міжнародного і внутрішнього права належить до однієї з центральних у теорії міжнародного права.

Всебічне дослідження цієї складної в теоретичному і важливої в практичному плані проблеми відображене у працях відомих сучасних юристів, теоретиків і практиків міжнародного права (І.П. Бліщенко, В.Г. Буткевич, Д.Б. Левін, І.І. Лукашук, Р.А. Мюллерсон, Г.І. Тункін, Є.Т. Ксенко, С.В. Черниченко). Значний науковий інтерес мають праці класиків західної міжнародно-правової науки (Д.Анцилотті, Я. Броунлі, П. Гугенхейм, Р. Дженінгс [1, с.244], Г. Кельзен, Б. Конфорті, Г. Лаутерпахт, Ф. Моргенштерн, Л. Оппенгейм, Ж. Ссель, А. Фердросс, Дж. Фіцморіс, Малькольм Н. Шоу та ін.) [1, с.245].

У міжнародній практиці загальновизнаним є підхід, згідно з яким держава самостійно визначає механізми, за допомогою яких вона буде реалізувати у національній правовій системі свої міжнародні зобов’язання. Ці механізми як правило, відображаються в конституціях [2] та спеціальних законах [3], що відображають пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права (ст. 10)) [4]. Також, у Законі України від 29 червня 2004 р. «Про дії міжнародних договорів на території України» встановлено, що укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, котрий встановлено для норм національного законодавства [5].

Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то
застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19) [5].

Значною мірою проблема співвідношення залежить від техніки включення норм міжнародного права у внутрішнє законодавство.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ознайомимося стосовно цього питання з іноземним досвідом.

Так, наприклад у ст. 10 конституції Італії встановлено, що «правовий порядок Італії узгоджується з загальновизнаними нормами міжнародного права». Це слід розуміти як угоди внутрішнього правопорядку з загальновизнаними нормами міжнародного права і верховенство міжнародних договорів над внутрішнім законодавством, оскільки Італія визнала для себе обов’язковою Віденську конвенцію про право міжнародних договорів. Відповідно до п. 1 ст. 96 конституції Іспанії «законно укладені й офіціально опубліковані в Іспанії міжнародні договори складають частину її внутрішнього законодавства». Далі в цій статті вказується, що зміна або припинення дії цих договорів може здійснитися у порядку, вказаному в договорах, або відповідно до загальних норм міжнародного права, тобто внутрішнім законодавством цього зробити не можна, що ставить міжнародний договір над законом Іспанії [6, с. 45].

Доцільно підкреслити, що в Україні ж через особливості правової техніки загальні норми і принципи міжнародного права, особливо втілені у формі міжнародного звичаю, практично не можуть бути застосовані.

Між тим у більшості законів України, прийнятих в останні роки, міститься стандартна формула, відповідно до якої, якщо міжнародним договором України встановлені інші норми, ніж передбачено даним законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Це правило конкретизоване у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування Конституції України під час здійснення правосуддя», відповідно до якої суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, котрі розглядаються, інакше, ніж це вказано в міжнародному договорі [6, с.50].

В цілому, імплементація норм міжнародного права в Україні здійснюється з урахуванням таких особливостей:

· не кожний міжнародний договір, підписаний від імені України є частиною її законодавства, а лише такий, який ратифікований у встановленому порядку Верховною Радою України. При цьому слід мати на увазі, що ні міжнародне право, ні законодавство України не вимагає обов’язкової ратифікації усіх без винятку договорів. Деякі договори можуть набирати чинності з моменту підписання, приєднання, затвердження тощо. В таких випадках на підставі договору виникають міжнародні права та обов’язки держави, але його норми не включаються до національного законодавства;

· ратифікований чинний міжнародний договір може застосовуватися як частина законодавства України лише після набрання чинності законом про його ратифікацію, при цьому парламент не зобов’язаний ратифікувати міжнародний договір, укладений від імені України та поданий на ратифікацію;

· у випадку застосування інкорпорації, коли відповідно до міжнародного договору приймається акт національного законодавства, як правило, застосовуються норми останнього, незважаючи на те, що норми міжнародного договору не втрачають своєї чинності. Наприклад, при притягненні особи до кримінальної відповідальності за тероризм, морське піратство, геноцид, работоргівлю застосовуються норми Кримінального кодексу України, а не відповідних міжнародних конвенцій;

· у правозастосовчій діяльності допускається тлумачення положень національного законодавства на підставі норм відповідних міжнародних договорів, але не допускається тлумачення положень міжнародних договорів на підставі актів національного законодавства, навіть прийнятих і на їх виконання;

· ·при колізії норми міжнародного права та норми Конституції України має місце примат конституції, тобто діють норми Конституції. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 Конституції України укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Цією нормою Конституція не лише усуває існуючі колізії з міжнародними договорами, а й унеможливлює виникнення таких колізій у майбутньому, під час укладання міжнародних договорів;

· у випадках, коли міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору [2].

Підбиваючи підсумки доцільно вказати на проблеми співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.

Отже, норми міжнародного договору, які стають внутрішнім законодавством України, мають пріоритет перед її законами, що не відповідає Конституції України. Ця колізія вимагає вирішення. Її слід шукати на шляхах конституційного визнання пріоритету міжнародних договорів над внутрішнім законодавством України, що практично має місце й тепер, але за відсутністю належної конституційної бази.

Викладеними міркуваннями проблема співвідношення не вичерпується. Ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе тільки після внесення відповідних змін до Конституції України». Звісно, що встановлення суперечності між Конституцією і міжнародним договором є Компетенцією Конституційного Суду України. Проте, досі, як справедливо зауважує Черкес М.Ю. нормативно не урегульована проблема перевірки відповідності міжнародного договору в Україні після визначення його частиною внутрішнього законодавства [6, с. 50].

Таким чином, виключної важливості набуває проблема застосування загальних принципів міжнародного права в національному законодавстві України. Законодавство України визнає пріоритет загальновизнаних принципів (загальновизнаних норм) міжнародного права, але їхнє практичне застосування (імплементація) законодавчо не врегульоване.

Література:

1. Буткевич В.Г., Мицник В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред.. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.

2. Способи взаємодії внутрішнього і міжнародного права [Електронний ресурс]: http://mignarodne.at.ua/news/vzaemodija_vnutrishnogo_ta_mizhnarodnogo_prava_chastina_2/2010-02-10-8

3. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z960254K.html

4. Відновлення незалежності України. Реферат [Електронний ресурс]: http://www.info-works.com.ua/referats/politika/2300.html

5. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року N 1906-IV [Електронний ресурс]: http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1906-15

6. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник – 5-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – 397 с. – (Вища освіта XXI століття)