Право/ 3. Охорона авторського права

К. т. н. Радельчук Г. І.

Хмельницький національний університет

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА КОМП’ЮТЕРНІ ПРОГРАМИ В УКРАЇНІ

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність (в т. ч. на комп’ютерні програми), базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними (окрім випадків, визначених законодавством).

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 міжнародні угоди, 8 з яких відносяться до авторського права і суміжних прав. Найзагальнішими з них є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. (переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.) [1] та Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р.) [2]. Не згадуючи безпосередньо такого об'єкту, як комп'ютерна програма, вони регулюють відношення в області авторського права в цілому.

У 1993 р. Україна приєдналась до Всесвітньої конвенції про авторське право (Постанова Верховної Ради України № 3794-12 вiд 23.12.1993 р. [3].

У 1995 р. Україна приєдналась до Бернської Конвенції (Закон України “Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів” № 189/95-ВР від 31 травня 1995 р. [4].

Саме на Бернську конвенцію зазвичай покладаються, коли відповідають на питання, яким чином і на якій підставі комп’ютерні програми американських виробників (наприклад, Microsoft), охороняються в Україні.

Розвитком та захистом інтелектуальної власності в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, http://www.wipo.int/portal/index.html.en), яка була заснована у 1967 p. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 p. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі й Україна.

20 грудня 1996 року Дипломатичною конференцією був прийнятий Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, до якого у 2001 р. приєдналась і Україна [5].

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права.

Основними документами України, що регулюють право інтелектуальної власності (в т. ч. і авторське право на комп’ютерні програми), є Конституція України (ст. 9, 41, 54) [6], Цивільний кодекс (ЦК) України (книга 4 “Право інтелектуальної власності”) [7] та Закон України “Про авторське право і суміжні права” [7].

Окрім того, за роки незалежності в Україні сформована ціла систама підзаконних актів (постанов Кабміну, Наказів міністерств тощо), які спеціально регулюють предмет авторського права і суміжних прав.

Також на сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна.

Однією з найактуальніших проблем у сфері інтелектуальної власності в Україні є охорона та використання програмного забезпечення (ПЗ). Актуальність охорони ПЗ зумовлена насамперед тим, що на нинішньому етапі розвитку інформаційних технологій виникла низка протиріч між якісно новим станом світового ринку ПЗ та існуючими тенденціями і методами його правового регулювання.

Згідно визначення в Законі України «Про авторське право і суміжні права» комп'ютерна програма – це “набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах)” [8].

Вперше комп'ютерна програма почала охоронятися як об'єкт авторського права в 1964 році в США. Було визнано, що:

- комп’ютерні програми є творами, а авторське право охороняє твір незалежно від жанру, цінності, призначення та форми вираження;

- введення комп’ютерної програми в пам’ять комп’ютера є рівнозначним відтворенню, а відображення на екрані комп’ютера – показу (отже, для комп’ютерних програм може застосовуватись модель майнових авторських прав, яке забезпечує закріплення виключних прав за автором і правовласником).

Сьогодні практично у всіх країнах світу комп'ютерна програма охороняється авторським правом.

Відповідно до положень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, а також згідно п. 4 ст.  433 ЦК України [7] і п. 5 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" [8] комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від носія (папір, дискета, жорсткий диск, компакт-диск тощо), способу чи форми їх вираження (програма, яка читається лише машиною – машинний код – охороняється в тому ж обсязі, як і програма, що читається людьми – програмний код).

Слід, відмітити, що авторським правом охороняється тільки форма вираження. Це означає, що при захисті комп'ютерної програми має значення код, а не ідея (концепція, методи, принципи, алгоритми).

Авторське право розповсюджується як на цілу програму, так і на її частину, якщо вона може використовуватися самостійно (наприклад, модуль, бібліотека).

Авторське право на комп'ютерну програму належать її авторові. Якщо програма створена у співавторстві, то авторське право на таку програму належить всім співавторам спільно (незалежно від того, є програма нерозравним цілим чи складається з частин, кожна з яких має ще й самостійне значення), якщо інше не передбачене угодою між ними.

До особистих (немайнових) прав авторів відносяться:

- право авторства;

- право на ім'я, тобто право визначати форму вказівки імені автора в програмі (під своїм ім'ям, під псевдонімом або анонімно);

- право на недоторканність, тобто право на захист самої програми від спотворень або інших посягань, здатних завдати збитку честі і гідності автора.

Майнові права автора і інших правовласників комп’ютерної програми зводяться до виняткового права здійснювати і дозволяти випуск у світ, відтворення, розповсюдження, модифікацію та інше використання програми. Ці права передаються за договором (авторським договором або авторським договором замовлення).

На сучасному етапі більшість комп'ютерних програм створюються за трудовим договором або за договором замовлення. Згідно Закону України “Про авторське право і суміжні права” твір, створений автором в порядку виконання службових обов’язків згідно службового завдання або трудового договору (контракту) між ним і працедавцем, називається службовим твором (у ЦК України вживається термін “твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору”).

Тема службового твору є актуальною тому, що в даній ситуації існує два самостійні суб'єкти – працівник і працедавець (виконавець і замовник або працівник, виконавець і замовник), інтереси яких можуть бути абсолютно різними.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на службовий твір належать працівникові, який його створив ([7], ст. 16, п. 1). Ці права він не може нікому передати, оскільки вони нероздільно зв’язані з його особою. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де (або у якої) працює працівник.

Що ж до майнових авторських прав, то слід зазначити, що існують два нормативних документи, положення яких в деякій мірі суперечать одне одному. Так, згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» “виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем” ([7], ст. 16, п. 2).

Згідно ж ЦК України “майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором” ([8], ст. 429, п. 2).

Сьогодні, виходячи з судової практики і роз’яснень, застосовується норма ЦК України, згідно якої майнові авторські права на службовий твір належать спільно, якщо інше не встановлене договором.

Якщо комп’ютерна програма створена за договором замовлення, то особисті немайнові права на програму належать її творцеві (хоча у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права на комп’ютерну програму можуть належати замовникові). Майнові права на програму, створену за замовленням, належать її творцеві та замовнику спільно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 31 – 34 Закону України “Про авторське право і суміжні права” автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або частково.

Єдиною формою надання дозволу на використання об’єкту інтелектуальної власності (в тому числі комп’ютерної програми) згідно із законодавством України є авторський договір (або ліцензійний договір), що має бути укладений сторонами в письмовій формі.

П. 2 ст. 1107 ЦК України, що регламентує види договорів про розпорядження правами інтелектуальної власності (до яких належать і ліцензії на використання комп’ютерних програм), встановлює, що у разі недотримання письмової форми такого договору, він є “нікчемним” (тобто нечинним в силу закону, без потреби судового визнання його таким). І хоча в цій же статті зазначено, що “законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно” ([7]), однак це питання так і не врегульоване. Очевидно, що існуюча редакція зазначеної ст. 1107 фактично приводить до визнання незаконності загальноприйнятого способу укладення ліцензійних угод на використання комп’ютерних програм (так званих “обгорткових ліцензій”).

Суть поняття “обгорткова ліцензія” полягає в наступному. Як відомо, нині набула поширення практика укладання договору на використання комп’ютерних програм шляхом натискання кнопки ОК під текстом ліцензії або проставлянням “прапорця”, що засвідчує згоду користувача з умовами ліцензії (без такої згоди подальші дії користувача по інсталяції програми будуть неможливими). Тобто більшість примірників комп’ютерних програм розповсюджується разом із “обгортковою ліцензією”, яка не передбачена законодавством України. Виникає питання: якщо чинним законодавством передбачено, що передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права та передача права на використання твору здійснюється на основі договорів, що мають вчинятись у письмовій формі, то чи можна сприймати “обгорткову” ліцензію як договір?

Згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). А ідентифікувати особу, яка поставила “прапорець” або натиснула кнопку ОК, неможливо.

Свої роз’яснення з цього питання надали Міністерство освіти і науки України спільно з Державним департаментом інтелектуальної власності. Так, у їх спільному листі “Щодо дотримання авторських прав на комп'ютерні програми” від 16 травня 2005 р. № 16-09/2127 зазначено, що умови “обгорткової ліцензії” регулюються ст. 634 ЦК про договір приєднання [9]. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору “в цілому” без зміни його окремих положень. Тому натискання кнопки ОК під текстом ліцензії (або виконання інших дій, що засвідчують згоду користувача з умовами ліцензії) фактично свідчить про приєднання користувача до ліцензійної угоди.

Таким чином, навіть якщо законодавство України й не містить норм, які б прямо закріплювали такий вид договору, як “обгорткова ліцензія”, то його наявність, хоч і опосередковано, все ж таки регулюється законодавством України.

Отже, можна констатувати, що на сьогоднішній день в Україні напрацьована достатня правова база для охорони авторських прав на комп’ютерні програми.

Література

1. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року. Документ 995_052 вiд 23.12.1993 [Електронний ресурс] / Веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_052&print=1

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький Акт від 24 липня 1971 року. Документ 995_051 вiд 31.05.1995 [Електронний ресурс] / Веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_051

3. Постанова Верховної Ради України “Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року”. Документ 3794-12 вiд 23.12.1993 [Електронний ресурс] / Веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3794-12

4. Закон України “Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів”. Документ № 189/95-ВР від 31.05.1995, остання редакцiя вiд 16.08.2001 [Електронний ресурс] / Всеукраїнський юридичний портал. – Режим доступу:

http://jurconsult.net.ua/zakony/zakon_show.php?zakon_id=858&dbname=laws_uk_1995.

5. Закон України “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право”. Документ № 2733-14 від 20.09.2001 [Електронний ресурс] / Веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2733-14

6. Конституція України (ст. 9, 41, 54) / Офіційний Веб-портал державної служби інтелектуальної власності України. – Режим доступу:

http://www.sdip.gov.ua/ua/constitution.html)

7. Цивільний кодекс України (Книга 4 “Право інтелектуальної власності”). Документ 435-15, поточна редакцiя вiд 16.10.2011 [Електронний ресурс] / Веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15)

8. Закон України “Про авторське право і суміжні права”. Документ № 3792-12, остання редакцiя вiд 09.05.2011 [Електроний ресурс] / Веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3792-12&print=1

9. Лист “Щодо дотримання авторських прав на комп'ютерні програми” від 16 травня 2005 р. №16-09/2127 [Електроний ресурс] / Веб-портал “Закон і норматив”. – Режим доступу:

http://www.licasoft.com.ua/component/lica/?href=0&view=text&base=1&id=245644&menu=358868