Право/8.Конституційне право

Лисенко А.В.

Київський національний економічний університет

Криворізький економічний інститут ім. Вадима Гетьмана

Проблеми реалізації процедури імпічменту в Україні

Досліджуючи інститут імпічменту в Україні,ми можемо звернутися лише до ст. 111 Конституції України яка зазначає наступне:

«Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.» [1]

Фактично ця стаття є єдиним нормативним закріпленням інституту імпічменту в Україні. На сьогоднішній день не прийнято жодного закону,який би більш чітко встановлював порядок реалізації процедури імпічменту,хоча спроби прийняти такий законпроект мали місце у січні 2001 р.- проект закону «Про порядок усунення з поста Президента України (імпічмент)», внесений на розгляд парламенту народними депутатами України Г.Буйком і П.Кузнєцовим, законопроект за тією ж назвою, запропонований у липні 2002 р. народними депутатами Г.Буйком та В.Сіренком, та проект закону про процедуру усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, представлений у серпні 2002 р. народним депутатом М.Рудьковським. [2] На мій погляд,неналежне нормативне закріплення є першою і найголовнішою проблемою цього правового інституту.

У ст. 111 Конституції також не досить чітко встановлюються повноваження та компетенція органів,які мають реалізовувати саму процедуру імпічменту. Так,наприклад, не зрозуміло на підставі яких нормативно-правових актів і в межах яких повноважень мають діяти спеціальний прокурор, спеціальні слідчі та тимчасова слідча комісія.

Важливо звернути увагу і на те,що процедура імпічменту містить деякі елементи досудових процедур — створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, призначення спеціального прокурора, спеціальних слідчих тощо. Але безпосередньо сам судовий процес відсутній. Ми не можемо спостерігати наявності захисника,хоча відповідно до ст. 55 Конституції кожен має право на захист. Відсутня свобода у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їхньої переконливості перед судом.

Звернути увагу і вдосконалити слід навіть вже існуючу ст. 111 Конституції України. Наприклад,слід звернути увагу на ч. 6 ст. 111. Звертаючись до американської моделі імпічменту ми бачимо,що за більш ніж двохсотрічну історію американської конституційної практики жоден президент не був усунутий із посади в порядку імпічменту, хоча двічі (у 1974 р. і в 1999 р.) процедура припинялась на стадії сенатського слухання. Якщо прийняття рішення про звинувачення Президента України не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України є ще вірогідним, то прийняття рішення про усунення з поста Президента України не менш як трьома четвертими голосів,що зазначено саме у ч. 6 ст. 111 Конституції, від її конституційного складу є більш ніж сумнівним. [3]

Нарешті, цікавим є питання про подальшу долю Президента, якого було усунено з поста в порядку імпічменту. Суд якої інстанції порушить кримінальну справу проти громадянина, який ще вчора був Президентом України? Яким чином будуть здійснені такі фундаментальні принципи судочинства, як незалежність і неупередженість суду, змагальність і диспозитивність сторін, за наявності висновку Верховного суду України, в якому вже міститься преюдиція щодо винності особи? Яким чином і у який спосіб буде здійснюватися апеляційне і касаційне провадження, коли Верховний суд України вже висловив свою позицію? Або ж: як мусить діяти Верховна Рада України, якщо суд першої інстанції чи апеляційна інстанція винесе виправдувальний вирок? Хто і як в такому випадку зобов’язаний поновити на посаді Президента? Безумовно, вищевикладене свідчить, щонайменше, про наявність в існуючій процедурі імпічменту цілої низки нерозв’язаних протиріч.

Підсумовуючи вищенаведене, хочу підкреслити, що сучасна конституційна процедура імпічменту є внутрішньо суперечливою, юридично незавершеною і нелегітимною з правової точки зору. Імпічмент в редакції статті 111 Конституції України неможливий як такий, що порушує фундаментальні природні і конституційні права людини, зокрема право на справедливий судовий розгляд і право на захист. [2]

Література:

1. Конституція України № 254к/96-ВР вiд 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради України, 1996 р. - ст.111

2. Оніщук М. Імпічмент з правовим обличчям / М. Оніщук // Дзеркало тижня. –2002. – № 38 (413) 5

3. Юридичний журнал «Право України»//Мартинюк Р. Інститут імпічменту в Україні: вади вітчизняної моделі. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре»: - 2008. - №2