профессор, к.п.н. Терещенко В.І.

Національний університет державної податкової служби України, м. Ірпінь

УПРАВЛІНСЬКІ ЗАВДАННЯ В ТРЕНУВАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

На підставі досвіду роботи провідних тренерів і особистого досвіду можливо використовувати такі критерії в оцінці управлінських завдань:

1) змістовний, коли всі управлінські завдання можуть бути розділені на істотні та мало значимі;

2) критерії виконання завдання, на підставі якого управлінські завдання можуть бути розділені на розв’язувані та не розв’язувані;

3) знання тренера про завдання, відповідно до цього критерію завдання керування поділяються на ті, що належать до компетенції, обов’язків тренера, і ті, що входять до сфери діяльності;

4) ступінь функціональних витрат. Завдання поділяються на легкі і складні. До «легких» належать поточні завдання щодо ЗФП, звичні щодо обсягу й інтенсивності навантаження, проведення педагогічного контролю та ін.

При вирішення управлінських завдань кожен тренер використовує систему об’єктивних і суб’єктивних оцінок. Крім того, у тренера є визначена система уявлень про ієрархію вирішення завдань. Наприклад, з розвитку якої фізичної якості починається цикл підготовки, як при цьому відбувається чергування параметрів обсягу й інтенсивності, з яких видів регуляції і координації рухів починається технічна підготовка – просторового, тимчасового чи динамічного тощо?

Відповідно до власних уявлень, що формуються на підставі знань тренер оцінює в навчально-тренувальному процесі:

- які завдання потрібно вирішувати обов’язково;

- які завдання у виняткових випадках можна не вирішувати;

- які із завдань можна вирішувати тільки при визначених функціональних станах спортсмена.

Завдання за своїм змістом визначають реально запланований обсяг тренувальної роботи. У тренувальному процесі немає другорядних завдань, а є менш значимі. Причому до останніх значимих належать ті, вирішення яких вже відбулося – досягнутий певний рівень розвитку фізичних якостей чи функціональних станів. Щодо змісту, то істотні завдання можуть перейти у свою протилежність, якщо вони не були вирішені в потрібний час. Наприклад, при розвитку швидкості у змагальному періоді, як істотного завдання у тренування спринтера, повинна передувати підготовка на етапах силової і швидкісно-силової підготовки.

Для тренера, який працює зі спортсменами різного рівня підготовки, найбільш важливим є чітке встановлення ступеня значимості управлінських завдань, обравши з них найневідкладніші для першочергового вирішення й у визначеній функціональній послідовності. Така стратегія планування і реалізації буде найбільш доцільною. Окремі тренери часто беруться за вирішення одночасно багатьох завдань, реалізація яких практично неможлива. Нажаль, такий висновок тренер робить через певний час, який можна вважати втраченим.

Для спортсменів різної кваліфікації існують свої рівні керування зх. Різними актуальними завданнями, що включають проблеми різного ступеня складності.

У роботі тренера існують різні труднощі: об’єктивні і суб’єктивні. Наявність труднощів у вирішенні управлінських завдань не завжди дає можливість тренеру обрати вірну, найбільш оптимальну стратегію і тактику тренування, що часто призводить до помилок у прийнятті рішень. Неправильний вибір стратегії підготовки спортсменів, як правило, обумовлений недооцінкою чи переоцінкою складності розв’язуваних завдань. У подібних ситуаціях тренер не може вірно порівняти управлінські можливості для оптимального рішення. Більш того, можлива невірна оцінка зробленої роботи, як наслідок невірно прийнятих раніше рішень.

Кожен тренер змушений вирішувати завдання різної складності. Існують загальні актуальні проблеми для всіх рівнів підготовки спортсменів, змінюється тільки їхнє співвідношення залежно від етапів і періодів тренувального процесу, а також суб’єктивні і об’єктивні труднощі у вирішенні управлінських завдань. Чіткий поділ на розв’язувані і не розв’язувані є основою ефективної роботи тренера. Проблеми особистісного характеру пов’язані з керуванням щодо кожного окремо взятого спортсмена. Тут, насамперед, враховуються морфофункціональні характеристики генетична схильність спортсмена щодо сенсомоторних і психофізичних якостей, особистісні характеристики – вольові якості, найбільш характерні мотивації. Індивідуальний підхід до вирішення завдань полягає у пристосуванні до специфічних особливостей удосконалювання у конкретному виді спорту. Значний акцент тренування більше зорієнтований на відповідні реакції систем організму спортсмена на навантаження і формування спеціалізованих функціональних станів. Великого значення набуває зворотній зв'язок і усі види сенсорних корекцій, а педагогічний контроль отримує функцію регулятора тренувального процесу.

Тренер у своїй роботі спирається на певні принципи. По-перше, спортсмен за допомогою тренера повинен чітко засвоїти поставлену перед ним мету, а також і можливі результати, які він має досягти. По-друге, тренер повинен активно керувати роботою лікаря, масажиста, спортсмена. Щодо цього, то спортсмену потрібно зрозуміти себе як активну особистість. З одного боку, успішність його діяльності залежить від перерахованих учасників тренувального процесу, з іншого – він має визначену самостійність при вирішенні завдань і в потрібний момент завжди може одержати від них підтримку. Особливо це важливо при виконанні важкої тренувальної роботи з великим обсягом чи високою інтенсивною при кумулятивному нагромадженні стомлення.

Тренер повинен спілкуватися зі спортсменами професійною мовою, чіткою і зрозумілою. Ефективне керування виключає наявність поганих відносин між тренером і спортсменом, особливо якщо йдеться про тривалий період. Важливим моментом у роботі тренера є об’єктивне порівняння тренувальних завдань з можливостями і здібностями спортсмена.

Психологічний стан спортсмена у процесі тренування повинен підтримуватися тренером на робочому рівні. А в процесі взаємовідносин тренер і спортсмен повинні бути задоволені запланованою і виконаною роботою. Досвідчені тренери вважають, що при ефективному керуванні тренуванням не допускаються реакції невдоволення з боку спортсмена, а стан задоволення повинен контролюватися на всіх етапах підготовки – на одному занятті, у мікро- і мезоциклах.

На підставі узагальнення досвіду роботи провідних тренерів можна запропонувати такі правила:

1. Тренер повинен говорити про мету планування тренувального процесу і досягнутих результатів чітко, ясно і конкретно. Упевнитися, що спортсмен усе зрозумів. Спілкуватися зі спортсменами, особливо під час аналізу помилок, доступною мовою.

2. Підтримувати нормальні відносини зі спортсменами без запобігання і фамільярності.

3. Співвідносити поставлену мету із здібностями спортсмена. У командних видах розставити спортсменів за їхніми функціональними місцями.

4. Досягнення визначеної мети чи вирішення завдань повинні вимагати від спортсмена певних зусиль.

5. Тренувальні результати повинні постійно фіксуватися та супроводжуватися педагогічними та іншими видами контролю.

6. Контролювати психологічний стан спортсмена; не допускати таких критичних моментів тренування, що призводять до зриву чи некомпенсованого стомлення.

7. Здійснювати позитивну мотивацію спортсменів до тренувального процесу.

8. Досягати поставленої мети поступово по висхідній лінії зростання результатів.

9. Бути активним учасником тренування. Не займатися дрібною опікою і не втручатися в поточні справи.

У керуванні тренувальним процесом простежуються дві векторні лінії, на підставі яких можна виділити кілька типів поведінки тренера. Перша – це «увага до спортсмена», друга – «увага до тренування». У першому варіанті звертається увага на стан, у якому зворотним зв’язком є функціональні і суб’єктивні оцінки можливостей спортсмена стосовно навантаження. У другому – оцінюється процес, у якому зворотний зв'язок враховує неузгодженості між тренувальними планами і реально виконаним навантаженням.

Використані літературні джерела:

1. Озолин Н.Г. Настольная книга тренера: наука побеждать. / Н.Г. Озолин. – М.: Астрель, 2003. – 863 с.

2. Петровский В.В. Организация спортивной тренировки. / В.В. Петровский. – К.: Здоровье, 1978. – 96 с.

3. Рибковський А.Г. Функція мотивації в управлінні спортивним тренуванням. / А.Г. Рибковський, В.І. Терещенко // Теорія і практика фізичного виховання. – 2004. - №2. – С. 206.

4. Рибковський А.Г. Управління у спортивно-педагогічних системах : монографія. / А.Г. Рибковський, В.І. Терещенко. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2006. – 284 с.