Одинадцяте положення життєзабезпечення пенітенціарної системи

Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Саєнко В.Г.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Одинадцяте положення життєзабезпечення пенітенціарної системи

Дванадцять положень життєзабезпечення пенітенціарної системи, що надаються у науково-методичній розробці [1], дозволяють розглянути життєзабезпечення пенітенціарної системи держави в сукупності економічних і соціальних ознак. За одинадцятим положенням необхідно розглядати суміжні залежності пенітенціарної системи від режиму відбування покарання і відповідні можливості використання часу, що пов`язуються з внутрішнім розпорядком колонії і залученням до праці спецконтингенту на своїх підприємствах. Для держави необхідно використати переваги підприємств пенітенціарної системи, які полягають у наступному:

1. Незадіяний контингент вільних потенційно розумово і фізично розвинених робітників.

2. Незначні поточні і умовно-постійні витрати.

3. Структура виробів, що може бути при бажанні організаційно пристосована до потреб провідної галузі економіки відповідного регіону.

4. Наявність технічної оснастки, устаткування і технологічної документації для виконання ряду робіт.

5. Відповідні документи, що з’ясовані у відповідних органах держави на ведення робіт, надання послуг і виконання робіт знаходяться у належному порядку.

6. Регульована рентабельність виробництва, що дозволяє задовольняти мінімальні потреби по життєзабезпеченню відповідного контингенту працівників.

7. Необмежена можливість обміну виробами підприємства і сприятливі умови використання сировини.

Взаємодіючими є три організаційно-функціональні складові, де в якості першої складової виступає соціально-педагогічний працівник, який діє за методами і стоїть одночасно за процесами організації виробництва, в якості другої складової – казенне підприємство виправної колонії з організацією виробничого процесу як носій організаційно-функціональної складової перевиховання в’язня і внутрішнього забезпечення життєдіяльності, і в якості третьої складової - в`язень, що здійснює виробничу програму і засвоює процеси перевиховання характеру і перебудови психіки. Розглянемо названі складові за змістом.

1. Соціально-педагогічний працівник як носій організаційно-функціональної складової режиму внутрішнього забезпечення життєдіяльності.

Зміст і професійна компетентність соціально-педагогічного працівника формуються, виходячи з знань про основи пенітенціарної педагогіки та психології. Метою такого предмету є ознайомлення та вивчення сутності педагогічного процесу, закономірностей та принципів педагогічних явищ в установах виконання покарань, засобів формування особистості і колективів, форм, методів і прийомів вивчення особистості, а в кінцевому результаті й системи виховного впливу на засудженого з метою ефективної зміни його окремих якостей, що відносяться суспільством у розгляд негативних. Об’єктивна потреба у сучасних психолого-педагогічних знаннях та передовому досвіді використання техніки навчально-виховної роботи служить неодмінною умовою для гармонійного розвитку спеціаліста, ефективного виконання виховних функцій у суспільстві, колективі, сім’ї. Тобто, інакше кажучи, сучасні задачі, які доводиться вирішувати працівникам установ виконання покарань, вимагають від них оволодіння конструктивними підходами та продуктивними психолого-педагогічними технологіями. Реалізуючи свої функціональні обов’язки, працівник повинний приймати активну участь у навчанні та вихованні осіб позбавлених волі, поєднуючи у собі окрім високої професійної компетентності ще й високу моральність, вимогливість, принциповість та законність із довірою та повагою до засуджених, постійним піклуванням про них, наданням їм допомоги в складних життєвих ситуаціях. Такі вимоги пов’язані з тим, що питання професійної діяльності по ресоціалізації ув’язнених, що вкрай багатогранні, вирішувати без урахування індивідуальних особливостей людини неможливо, як і без знання психології колективу, мікрогруп, реальної системи соціально-педагогічних характеристик у відповідності до зв’язків та відносин, що динамічно змінюються і за змістом, і за характером. В той же час вирішальним є таке узагальнення про те, що від рівня оволодіння теоретико-методологічними та прикладними компонентами психології та педагогіки залежить не тільки вирішення конкретних практичних задач, але й загалом авторитет працівника, який корелює з його професійною компетентністю. Тобто успішність роботи знаходиться в залежності від змісту і якості зворотного зв’язку, який може підтримуватися освіченим фахівцем у злагоді з теорією і практикою пенітенціарної педагогіки та психології, тобто з загальними положеннями психолого-педагогічної науки, що є підґрунтям для розвитку відповідних ідей вдосконалення виховної роботи практичними працівниками кримінально-виконавчої системи, узгодження поведінки, корегування рис характеру тощо. Характер суспільних відносин, мета, завдання і зміст педагогічного процесу визначають принципи роботи соціально-педагогічних працівників із ув’язненими. Вони такі:

1) принцип цілеспрямованості педагогічного процесу на ресоціалізацію ув’язненого;

2) принцип дотримання тісного зв’язку ресоціалізації з реальним життям;

3) принцип поєднання вимогливості до ув’язненого з повагою до особистості, гуманним та справедливим ставленням до нього;

4) принцип стимулювання і педагогічного керівництва самовихованням ув’язненого;

5) принцип опори у виховній роботі на позитивні якості;

6) принцип сполуки і поєднання індивідуального та диференційного підходу до особистості ув’язненого;

7) принцип комплексного психологічного підходу до особистості ув’язненого;

8) принцип формування позитивних міжособистісних стосунків в середовищі ув’язнених;

9) принцип дотримання законності у перевиховному процесі особистості;

10) принцип перевиховання ув’язненого добровільним вибором виду діяльності;

11) принцип єдності соціального значення діяльності та її суб’єктивної значущості для ув’язненого.

Окрім названого працівники пенітенціарної системи повинні бути підготовленими до виконання суто організаційно-економічних виробничих процесів, які розглядаються за загальними умовами організації виробничого процесу.

2. Організація виробничого процесу як носій організаційно-функціональної складової перевиховання в’язня і внутрішнього забезпечення життєдіяльності. Як метод пов`язується з рядом обов’язкових дій, які проводять працівники виробничого сектору підприємства з метою впорядкування і розвитку обсягу виробництва, скорочення витрат, працевлаштування засуджених та отримання прибутку і наводять розрахунок:

чисельності основних та допоміжних робітників, що розподіляються між цехами і виробничими ділянками, необхідної для виконання плану виробництва товарної продукції (робіт, послуг), виходячи з норм виробітку та кваліфікації працівників;

прогнозних і отриманих результатів від операційної діяльності підприємства при наявному обсязі виробництва товарної продукції з урахуванням загально виробничих і адміністративних витрат і витрат на збут і поставку продукції.

3. В’язень як носій організаційно-виховної взаємодії і виконавець організаційно-економічних виробничих процесів.

Загальні принципи класифікації ув’язнених широко використовуються у пенітенціарній системі і дозволяють розподілити їх на групи за такими ознаками, що сприяють створювати потенційні можливості для досягнення мети виправного впливу [2]. Якщо розглядати принципи за змістом використання ув’язнених у якості робочої сили, то виявляється таке:

1) кримінально-правові ознаки злочинців не мають значення;

1) психолого-педагогічні, соціально-демографічні і медичні ознаки злочинців мають визначне значення.

В дослідження вноситься обмеження: детальному аналізу підлягають характерні риси злочинців за другою групою ознак, яка підпорядковується відносинам, що реалізуються в’язкою специфічної схеми. У такій схемі всі дії персоналу установ відбування покарання виконуються за первопричиною їх штучного походження: це виховання, перевиховання і ресоціолізація злочинця. Ефективність відповідних дій, до якої плине суспільство, висока у тому разі, коли методи словесного виховання ув’язненого доповнюються практичним досвідом впливу на нього. Таке можливе, якщо чередується соціально-світоглядне виховання з соціально-корисною колективною професійною працею і творчою діяльністю [2, с. 31]. Тобто у досліджуваній схемі відносин вектор виховання посилюється цільовим набуттям досвіду суспільно-корисної праці або соціально-корисної діяльності.

Фахівцями постійно уточнюється потенційна можливість спрямування думок ув’язненого на перевиховання і ресоціалізацію за ціннісною спрямованості особистості, здійснення подетального аналізу характерних рис і позовів ув’язненого за визначеною ознакою і загальні рекомендації доцільності їх перевиховання працею.

Наведене вказує на особливість контингенту, що потенційно можуть бути задіяні у промисловому виробництві, наданні послуг і виконанні робіт, оскільки найчастіше вони фізично підготовлені і розумово стійкі. Властивості, за якими ув’язнений може бути включений у систему соціально-корисної діяльності, виявляються і оцінюються за критерієм ступеня виваженості психіки.

Як проміжний висновок треба підкреслити, що тільки на стадії реалізації моделі планомірної і поступової роботи перших двох організаційно-функціональних складових можливе перевиховання і ресоціалізація третьої складової для розвитку держави і отримання дієздатної виробничої сили в умовах послуг пенітенціарної системи.

Література:

1. Саєнко, В.Г. Організаційно-методичні положення життєзабезпечення пенітенціарної системи з порушеними відтворювальними процесами у промисловому регіоні / В.Г. Саєнко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. – 132 с.

2. Синьов В.М. Основи пенітенціарної педагогіки і психології: навчальний посібник / С.Ю. Замула [та ін.]; під заг. ред. академіка В.М. Синьова. – Біла Церква: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. – 101 с.