Экономические науки/Финансовые отношения

Ас. Попазова О. В., ст. Ходирєва К. О.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т.п.. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності. Без їхньої наявності навряд чи змогло б підприємство розпочати свою діяльність.

Стратегічною метою підприємства є забезпечення максимально ефективного використання основних фондів при мінімальних витратах на їх утримування та обслуговування.

Досягнення цієї мети визначається ефективністю певних завдань.

Першим з них виступає раціоналізація експлуатації основних фондів підприємства. Підвищення ефективності яких досягається за рахунок:

- здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення коефіцієнта змінності (тривалості корисного використання) роботи обладнання;

- покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічне обслуговування обладнання;

- удосконалення відбору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;

- впровадження систем матеріального стимулювання робітників за безаварійну роботу обладнання та періоду експлуатації тощо.

Другим завданням являється обґрунтування ремонтної політики підприємства. Адже збереження споживчої вартості основних фондів та подовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.

Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:

- запобіжна ремонтна політика, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;

- аварійна ремонтна політика, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт);

- комбінований.

Для вибору оптимальної стратегії ремонтів слід виходити з того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи та витрати на утримування засобів виробництва в задовільному стані (ремонтні роботи) були мінімальні.

Більш доцільною є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утримуванню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.

Реалізація такої політики передбачає:

- обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та по черговості виконання ремонтних робіт (огляд обладнання, технічне обслуговування, малий та середній поточний та капітальний ремонти);

- здійснення контролю за ходом, дотриманням термінів та якості ремонтних робіт.[2]

При виборі аварійної ремонтної політики слід враховувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання. Це може поставити під загрозу виконання виробничої програми (плану виконання робіт), може унеможливити здійснення окремих етапів, що може мати катастрофічні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.

Завчасна розробка програми дій дозволить скоротити витрати підприємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуацій є також страхування його майна від безпосередніх (пошкодження та загибель) та непрямих (втрата прибутку від перерви у виробництві) збитків.

Одним з важливих завдань використання основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.

Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорене оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат. Проте негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних відрахувань, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'язаннями.[1]

Подовження терміну експлуатації дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги використання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основних фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та зростання витрат на їх утримування та ремонт, що й спостерігається на даному підприємстві.

Поліпшення використання основних фондів і потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робочих, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування. Творче і сумлінне відношення працівників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей. Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів.

Література:

1. Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємства. – К.:Либідь, 2002.-384 с.

2. Деркач Д.И. Анализ производственно-хозяйственной деятельности промышленных предприятий. Учеб.пособие для подготовки и повышения квалификации ст.бухгалтеров промыш.предприятий. – М.,”Статистика”, 1975.- 328 с.