Экономические науки/ 3.Финансовые отношения.

Голодинський О.Ю., Панасюк Л. В.

Науковий керівник: Савчук Д. Г.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Механізм оподаткування ДОДАНОЇ ВаРТОСТІ В УКРАЇНІ

ПДВ – це один з найпоширеніших, але одночасно складних і суперечливих податків. З одного боку, сфера його впливу в світі неухильно розширюється і він є невід’ємним елементом податкових доходів центральних органів влади розвинених країн. Але з іншого боку, на практиці з оподаткуванням доданої вартості в Україні склалася вкрай напружена ситуація. Ефективна ставка ПДВ набагато менше номінальної, що обумовлено недосконалістю діючого механізму розрахунку податкових зобов'язань, наявністю численних і не завжди обґрунтованих пільг, складними проблемами зі своєчасним відшкодуванням ПДВ, особливо для експортерів продукції, наявністю можливостей використання ПДВ для приховування реальних доходів тощо.

У фінансовій науці теоретичні і прикладні аспекти оподаткування доданої вартості досліджуються достатньо інтенсивно. Серед західних фахівців можна назвати роботи Е. Аткінсона, A. Ауербаха, Дж. Карлсона, Р. Масгрейва, Дж. Стігліца, A. Тайта. У числі фахівців країн СНД – С. Баткибеков, В. Вишневський, В. Конторович, І. Луніна, С. Лушин, П. Мельник, А. Соколовська, І. Трунін, В. Федосов.

Проте, ряд аспектів оподаткування доданої вартості потребують подальших досліджень. Перш за все це обумовлено тим, що слід більш повно враховувати особливості інституційного середовища, які характерні для трансформаційної економіки України і накладають свій відбиток на функціонування всієї системи суспільних фінансів. Принципове значення має також наукове обґрунтування напрямів реформування ПДВ відповідно до нових пріоритетів податкової політики української держави.

Метою даної роботи є обґрунтування науково-методичних положень і рекомендацій щодо вдосконалення механізму оподаткування доданої вартості в Україні.

Побудова ефективного механізму оподаткування доданої вартості вимагає дослідження концептуальних основ її визначення. Як свідчить виконаний аналіз, вартість є результатом взаємодії попиту і пропозиції на товари, тобто такі продукти праці, які мають суспільну споживчу вартість і вироблені для купівлі-продажу. З одного боку, вона передбачає максимізацію корисності товаровиробника, з іншого – максимізацію корисності споживача[1].

Таке розуміння вартості, доданої в результаті корисної діяльності господарських агентів, яке не проводить відмінностей між окремими формами товарних результатів праці узгоджується з принципами бухгалтерського обліку, завдяки чому є можливість її достовірного визначення на мікроекономічному рівні. Крім того, воно відповідає макроекономічним концепціям валового внутрішнього і національного продуктів, які звичайно використовуються для аналізу особливостей системи податково-бюджетних відносин у даній країні і міждержавних зіставлень[4].

В Україні використовується різновид споживчої форми ПДВ, яка надає платнику податків можливість знижки на повну вартість придбаних інвестиційних товарів і тому вважається найсприятливішою для інвестицій і нормального функціонування підприємств реального сектора економіки. Метод розрахунку податкових зобов’язань – кредитний, передбачений Шостою директивою ЄС, коли їх сума розраховується як різниця між ПДВ, одержаним від покупців і сплаченим постачальникам[3].

Ця обставина має принципове значення, оскільки дозволяє українським платникам податків освоювати поширений механізм дії ПДВ, що запозичений з європейської практики і визнається західними фінансовими експертами найбільш досконалим.

Проте механізм дії ПДВ в Україні страждає суттєвими  недоліками, про що свідчить істотне відставання ефективної ставки податку (тобто його справжніх надходжень по відношенню до ВВП) від номінальної (встановленої законодавством). Це створює підстави для періодичного висунення пропозицій з реалізації радикальних податкових реформ, які передбачають заміну ПДВ іншими формами непрямих податків.

Як альтернатива ПДВ на законодавчому рівні (у формі проектів відповідних законів) у різний час висувалися два види непрямих податків: податок на кредиторську вимогу і податок з реалізації.

Аналіз положень проекту закону про податок на кредиторську вимогу (ПКВ) і його економічного обґрунтування зазначив, що цей податок можна характеризувати як різновидність кумулятивного податку з обороту, введення якого, незважаючи на завірення розробників, означатиме накопичення податку у складі ціни і тим більше, чим більше етапів на шляху просування товару від виробника до кінцевого споживача. З цієї причини ПКВ сприятиме інфляційному зростанню і перекрученню ринкових цін. Крім того, з точки зору техніки розрахунку податкових зобов’язань запропонований податок слід визнати украй складним і незручним, зокрема в зовнішньоторговельних операціях. Тому ймовірним наслідком його введення буде істотне зростання адміністративних витрат і погіршення експортних можливостей українських товаровиробників[2]. 

У зв’язку з численними недоліками ПКВ більшого визнання серед частини українських парламентаріїв набула пропозиція про введення замість ПДВ податку з реалізації. Його аналіз також свідчить, що  передбачувані переваги цієї форми класичного податку з обороту далеко не перекривають наявні недоліки. Деякі українські фахівці (П. Мельник, В. Регурецький та ін.) вже проводили порівняльний аналіз ПДВ і податку з реалізації, відзначаючи при цьому такі недоліки останнього, як неминуче викривлення рівноважних цін і виникнення каскадного ефекту, коли податкове навантаження збільшується на кожному новому етапі просування товару від виробника до кінцевого споживача. У кінці рахунку виходить так, що за інших рівних умов підсумкова податкова ставка стає вище за номінальну[2].

Більш того, як показав виконаний аналіз, порівнювати податок з реалізації і ПДВ не є цілком коректним, оскільки наслідки для бюджету введення податку з реалізації передбачати неможливо у принципі з тієї причини, що розмір зобов’язань перед державою з цього податку можна легко регулювати простим  і легальним засобом – за допомогою вертикальної інтеграції підприємств. Іншими словами, за допомогою об’єднання господарюючі суб’єкти можуть самостійно вибирати відповідні їм розміри податкових платежів.

Ще один принциповий момент, який відрізняє податок з реалізації від ПДВ – це вплив на міжнародну торгівлю. Механізм дії ПДВ дозволяє очищати товари (роботи, послуги), що експортуються, від внутрішніх податків, а механізм податку з реалізації – ні. Крім того, у разі заміни ПДВ податком з реалізації за меншою ставкою товари, що імпортуються, підпадатимуть під менший податок. Іншими словами, продукція, яка експортується, стане дорожчою, а та що імпортується, – дешевшою, що явно суперечить національним інтересам України.

Таким чином, серед розглянутих видів непрямих податків дійсної альтернативи ПДВ не існує. І якщо Україна в майбутньому планує вступити в ЄС, то основний напрям політики в даному відношенні має полягати не в розробці чергових пропозицій з введення ніде не використовуваних податків, а в послідовному вирішенні наявних проблем з ПДВ, до яких, зокрема, відносяться проблеми відшкодування ПДВ при експорті продукції.

Література:

1. Вишневський В.П. Фіскальні наслідки вертикальної інтеграції підприємств // Фінанси України. – 2002. – № 6. – С. 3-9.

2. Амоша О.О. До питання про теоретичні засади формування податкової системи України // Финансы, учет, банки. – Донецк: ДонНУ. – 2001. – Вып. 6. – С. 3-5.

3. Бавін Є.В. Шляхи реформування податкової системи України // Финансы, учет, банки. – Донецк: ДонНУ. – 2002. – Вып. 8, ч. 1. – С. 16-22.

4. Пампура О.І. Про напрямки вдосконалення механізму дії ПДВ // Економічний вісник НГУ. – 2004. –  № 2 (6). – Квітень-червень. – С. 70-75.