Економічні науки/ 16. Макроекономіка

Магаляс А.І.

Науковий керівник: Підгірна В.Н.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК ПРІОРИТЕТНА СКЛАДОВА

НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Україна як незалежна держава існує у взаємопов’язаному та взаємозалежному світі. У ньому все яскравіше спостерігається домінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціальної політики. Водночас не припиняється запекла боротьба за контроль над обмеженими ресурсами і транспортними коридорами. Спостерігається суперництво національних економік, наднаціональних угруповань і транснаціональних утворень у відстоюванні власних економічних інтересів. Ситуація постійно загострюється через відсутність нового міжнародного економічного порядку розв’язання глобальних господарських проблем.

За таких умовах роль і значення економічної безпеки держави істотно зростає, адже період кризи, в якому перебуває наша держава, породжує чимало чинників, які сприяють появі різних небезпек як на рівні держави та її регіонів, так і на рівні окремих підприємств та фізичних осіб. Особливу увагу в таких умовах слід приділяти саме соціальній безпеці, оскільки суспільство – це рушійна сила розвитку країни в цілому. Соціальна безпека - це безпека людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішних загроз. На сучасному етапі динамічного розвитку української держави поступово загострюються суперечності та диспропорції у питаннях реформування економіки та соціальної сфери суспільства, що зрештою веде до творення комплексу відповідних загроз національній безпеці та створює нагальну необхідність формування дієвого механізму соціальної безпеки [4].

Отже, основним завданням є визначення пріоритетності соціальної безпеки України, її народу і національної безпеки в цілому. Серед науковців, що займаються дослідженням соціальної безпеки слід виділити: Давидюк О.О., Мельник О., Порохнявий Ю.Б., Волощук О.О. та Ільчук Л.І., також було присвячене ціле видання журналу “Національна безпека та оборона” №9 2008 року, де публікації були присвячені саме дослідженню соціальної складової національної безпеки.

Об’єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики – бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури – досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави. Зокрема, якщо звернути увагу на динаміку чисельності населення то: за даними Державного комітету статистики України у 1991 - 1993 роках було зафіксовано найбільшу чисельність населення - 52, 2 млн. чол. А починаючи з 1995 населення України поступово скорочується і на сьогодні сягає приблизно 45 млн. чол. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, до 2050 року населення України скоротиться до 35 млн. чол. Це відбудеться за умови, якщо держава не розпочне активні дії у сфері соціального захисту [5].

Стосовно структури населення, то слід сказати, що поступово зростатиме частка населення від 15 – 59 років, і зменшуватиметься кількість дітей віком до 14 років, і за прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ до 2050 року кількість дітей до 14 років становитиме 5 млн.чол.

На початку 1997 року, Верховна Рада України схвалює Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме [2]:

- виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, під час переходу до ринкової економіки;

- вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

- створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я;

- стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;

- захисту прав споживачів.

В українському соціумі та його управлінських структурах виникла гостра практична потреба в комплексному науковому вивченні і моніторингу кризових та катастрофічних процесів.

Сьогодні серед основних внутрішніх соціальних небезпек виділяють: неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення; кризу системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб; загострення демографічної кризи; зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства; прояви моральної та духовної деградації суспільства; зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності.

Розробка системи соціальних інтересів у загальнонаціональному контексті мусить ґрунтуватися на поєднанні принципів дії соціально – ринкової економіки з максимально широким застосуванням принципів приватної ініціативи, а визначення соціальних інтересів та їх пріоритетності має виходити з того положення, що системна криза в Україні призвела до таких значних соціальних втрат, що загрожує руйнацією життєво важливих складових підсистем самого процесу відтворення суспільства, його науково-технічного, інтелектуального та кваліфікаційного потенціалу.

Досвід розвинених країн відносно подальшого розгляду можливостей соціально-економічного та політичного розвитку держави, засвідчує, що існують фундаментальні соціально-політичні принципи для сталого розвитку держави, яких треба дотримуватись поряд і в узгодженості з національними особливостями соціально-економічних та політичних відносин. До них належать:

1. Трудові відносини в суспільстві будуються на принципах соціального партнерства держави, працівників та роботодавців.

2. Принцип обов’язкового державного регулювання ринкових відносин, досягнення оптимальних для суспільства, природи та людини рівнів та співвідношень виробництва і споживання.

3. Держава в усіх своїх діях дотримується принципу соціальної справедливості, що супроводжується перерозподілом суспільного продукту на користь менш працездатних та нужденних.

4. Дотримання принципу демократичного колективного управління виробництвом та соціальною сферою суспільства, що забезпечує оптимально можливу ступінь соціальної солідарності.

З огляду на те, що мета системи забезпечення соціальної безпеки полягає у підтриманні нормального функціонування соціальної сфери, виявленні загроз та вжиття адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації, захисті соціальних інтересів особи, суспільства, держави, визначено, що система забезпечення соціальної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам: функціонування в межах, визначених законом; забезпечення надійного захисту національних інтересів в соціальній сфері; прогнозування та своєчасне відвернення загроз соціальній безпеці; наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Роблячи підсумок по даній темі слід зазначити, що основні напрямки соціальної безпеки в Україні: виявлення та оцінка осередків потенційної соціальної небезпеки, конфліктних ситуацій, пошук та оцінка потенційних резервів підвищення соціальної безпеки та прискорення соціального розвитку; розробка та реалізація програм і проектів, спрямованих на підвищення соціальної безпеки; пошук, оцінка та відбір для широкого застосування вже існуючих соціально-економічних механізмів, засобів та методів прискорення соціального розвитку; налагодження системи регулярного (безперервного) визначення соціальної ефективності організаційно-технічних проектів, програм, законопроектів, пропозицій та функціонуючих об’єктів; методичне та організаційне забезпечення робіт по соціальній експертизі соціально значущих об’єктів, досліджень, розробок; розробка практичних методів активізації творчого потенціалу населення для підвищення соціальної безпеки та прискорення соціального розвитку [5].

Проблема соціальної безпеки та вироблення оптимальної стратегії її забезпечення у нерозривній єдності з євроінтеграційними та глобалізаційними орієнтирами вимагає глибоко виважених наукових і політичних підходів. Саме тому до обговорення проблем соціальної безпеки суспільства і вироблення системних пропозицій важливо залучити саме широке коло фахівців – науковців, практиків, представників органів всіх гілок влади. Необхідно також організувати належний інформаційний супровід стану вирішення зазначених проблем, налагодити широкий суспільний діалог для забезпечення дієвого зворотного зв’язку “громадськість – влада” у цій сфері.

Література:

1. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. №964-ІV / www.rada.kiev.ua

2. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Урядовий кур’єр.-1997.-№21-22.-С.11-12.

3. Давидюк О.О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу та побудови системи показників - http://cpsr.org.ua/?pr=6&id=175

4. Мельник О. Україна у стуктурі регіональної і глобальної безпеки// Національна безпека і оборона.-№9 (103).-2008.- с. 3-12

5. Порохнявий Ю.Б., Волощук О.О., Ільчук Л.І. Соціальна безпека -http://cpsr.org.ua/?pr=6&id=39