Особливості розподілу непрямих витрат у сільськогосподарських підприємствах

У діяльності підприємств АПК не приділяється в достатній мірі увага управлінню витратами.

Однією з найважливіших нерозв’язаних донині проблем є розподіл непрямих витрат, існуюча практика обліку і розподілу яких не відповідає сучасним умовам і вимогам національних стандартів. На це звертають увагу багато авторів, тому базу розподілу накладних витрат доцільно привести у відповідність до вимог сучасності задля забезпечення точності і оперативності інформації про рівень собівартості продукції (робіт, послуг).

Багато авторів розглядають питання обліку та розподілу непрямих витрат, серед них такі як, Ф. Ф. Бутинець, Л. К. Сук, В. П. Ярмоленко, Я. П. Іщенко, А. А. Костякова, О. В. Борович та багато інших.

Метою даної публікації є розгляд обліку непрямих витрат, визначення ефективної бази їх розподілу, що в кінцевому рахунку сприятиме підвищенню достовірності даних обліку та створенню передумов ефективного управління діяльності сільськогосподарських підприємств.

Слід зазначити, що визначення даного поняття міститься в П(С)БО 16 «Витрати», де сказано, що «непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом». Також різні трактування даного терміну та порядок їх обліку розглядається різними авторами [4].

Так Я. П. Іщенко розглядаючи непрямі витрати на підприємства АПК, вважає що до непрямих витрат необхідно відносити: транспортно – заготівельні, загально виробничі, витрати на збут тощо. Але не всі непрямі витрати беруть участь у формуванні виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) чи собівартості товарів за вимогами положень бухгалтерського обліку. Так у формуванні виробничої собівартості чи собівартості товарів, продукції беруть участь лише транспортно – заготівельні витрати (у складі вартості запасів) та загально виробничі витрати [1,26].

А. А. Костякова розглядаючи адміністративні витрати і витрати на збут, зазначає що у фінансовому обліку їх не розподіляють і до виробничої та реалізованої собівартості не включають, а загальною сумою відносять до витрат звітного періоду і списують на фінансові результати підприємства. При підготовці звітності за формою 50 с.г. їх розподіляють між видами продукції, а на рахунках бухгалтерського обліку цю операцію, як правило не відображають [3,84].

Таким чином, поділ витрат на змінні й постійні в сільському господарстві проблематичний, оскільки обсяг виробництва залежить значною мірою від природних факторів, а не лише від діяльності людей. І тому всі загальновиробничі витрати в сільському господарстві доцільно відносити на виробництво і включати у собівартість продукції незалежно від рівня потужності. Загальна сума загальновиробничих витрат (змінних і постійних), що віднесена на собівартість виробництва продукції розподіляється між окремими об’єктами обліку з використанням бази розподілу. За базу доцільно брати суму прямої оплати праці по об’єктах витрат, прямі витрати без вартості насіння (у рослинництві), прямі витрати без вартості кормів (у тваринництві), та без сировини (у промислових виробництвах).

Отже, метод розподілу непрямих витрат та його порядок є елементами управлінського обліку й підприємствам надається можливість самостійно робити вибір, виходячи з особливостей галузі, діяльності, організаційно – виробничої структури тощо. Також слід відзначити, що потреба у визначенні економічно найдоцільніших для кожного підприємства методів розподілу непрямих витрат виникає поступово, по мірі впровадження в підприємствах системи планування, бюджетування, нормативних методів та контролю за витратами тощо.

Список літератури:

1. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

2. Іщенко Я. П. Непрямі витрати на підприємствах АПК: методи обліку та порядок розподілу // Облік і фінанси АПК – 2005 - №3 – с.24 – 31,

3. Борович О. В. Непрямі витрати //Економіка АПК – 2008 - №10 – с. 17-20.

4. Костякова А. А. Удосконалення обліку та розподілу непрямих витрат //Економіка АПК - №1 – 2006 –с.83-88.