Шелест О.Л., Козел С.А.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ФОНДОВОГО РИНКУ

Фінансова політика відіграє суттєву роль у функціонуванні фінансового ринку, визначає правила поведінки суб’єктів господарювання, а також спрямовує й обмежує їхню діяльність за допомогою конкретних важелів: санкцій, стимулів, порядку надання та споживання фінансових ресурсів і послуг, інформаційного забезпечення, превентивного упередження кризових ситуацій тощо.

Фондовий ринок знаходиться у стані постійного розвитку, зазнає значних змін під впливом процесів глобалізації, які, з одного боку, прискорюють розвиток фондового ринку, а з іншого – породжують нові суперечності. Зміст фінансової політики також повинен змінюватися для того, щоб сприяти і належним чином регулювати всі сегменти фінансового ринку.

Фінансова політика у сфері фондового ринку передбачає об’єднання в єдину систему методів і прийомів, які впорядковують операції з цінними паперами, підпорядковує їх визначеним правилам і процедурам. Вона повинна забезпечувати рівновагу інтересів усіх учасників фондового ринку в межах чинного законодавства.

Зміни у фінансовій політиці у сфері фондового ринку зумовлені такими тенденціями:

– зростання ролі фондових ринків та їхнього впливу на економіку країн, сек’юритизація, тобто підвищення ролі цінних паперів і відповідне скорочення питомої ваги банківських кредитів у міжнародному русі капіталу;

– інтернаціоналізація та глобалізація ринку;

– підвищення рівня організованості та посилення державного контролю;

– нововведення на ринку, бурхливий розвиток ринку похідних цінних паперів;

– збільшення кількості інституційних інвесторів, які представлені страховими компаніями, пенсійними фондами, інститутами колективного інвестування і є одним з найбільших постачальників капіталу на фондовий ринок;

– зближення англосаксонської та європейсько-континентальної моделей фондового ринку;

– намагання використовувати фондові ринки, які формуються, для відмивання брудних грошей.

Помітний вплив на зміни у фінансовій політиці на сучасному етапі здійснює тенденція до універсалізації банків, яка пов’язується з відміною положення закону Гласса-Стігала про заборону комерційним банкам створювати дочірні компанії з торгівлі цінними паперами. Універсалізація банків призводить до стирання чітких відмінностей між двома основними моделями фондових ринків – англосаксонською та європейсько-континентальною.

Важливою тенденцією, яка значно підвищує ризики фондового ринку, є намагання використовувати цей ринок для відмивання брудних грошей. Про намагання використовувати фондовий ринок з протиправною метою свідчить постійне збільшення кількості як суб’єктів ринку, так і проведених ними операцій.

Таким чином, процес становлення та розвитку фондового ринку супроводжується багатьма суперечностями і ризиками. Забезпечити становлення фондового ринку, уникнувши хаосу та стихійних руйнівних процесів, що відкидають економіку країни далеко назад, може тільки держава. Саме вона, володіючи чіткою стратегією і програмою реформування та використовуючи весь арсенал існуючих у її розпорядженні засобів, здатна у найкоротші терміни і з найменшими втратами створити умови для створення цивілізованого фондового ринку.

В Україні склалася змішана модель регулювання фондового ринку, у якій регуляторами, з одного боку, є Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, а з іншого – асоціації учасників ринку цінних паперів, які створюються за видами професійної діяльності. Наявність великої кількості регулюючих органів за невеликих масштабів самого фондового ринку породжує неузгодженість дій, конфлікти інтересів.

Необхідно перейти до нової моделі фондового ринку, яка б одночасно базувалася як на жорстких нормах та обмеженнях, так і на домовленостях між основними учасниками ринку, які стосуються концептуальних засад організації та розвитку фондового ринку.

Для цього необхідно:

– посилити співпрацю з міжнародними регуляторами у сфері попередження ризиків та моніторингу макроекономічної ситуації;

– досягти взаємо узгодженості між різними державними регуляторами.

Для цього повинні бути створені постійно діючі форми взаємодії різних фінансових регуляторів з метою узгодження їхньої фінансової політики та попередження фінансових криз (спільні органи, робочі групи, комісії тощо). Регулятор повинен не лише розробляти нові правила, захищати права акціонерів, сприяти розкриттю інформації, але й стимулювати реструктуризацію фондового ринку для того, щоб він більшою мірою сприяв довгостроковим інвестиціям у реальний сектор економіки.