Тріска Н.І.

Науковий керівник: Томаш Л.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Сьогодні однією з головних проблем, яка потребує постійної уваги і підтримки з боку держави, є ефективне використання інтелектуального потенціалу нації. Життя ставить нові завдання щодо державного регулювання економічного, науково-технічного та культурного розвитку країни, введення до цивільного обороту результатів інтелектуальної діяльності, створення цивілізованого ринку інтелектуальної власності, основою якого в будь-якій державі є надійний захист інтелектуальної власності.

Немає рації у створенні складної системи охорони прав і поширення інформації про охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності, якщо власники цих прав не будуть мати можливість забезпечити захист своїх прав задовільним чином. Для того, щоб запобігти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок порушення цих прав, вони повинні мати можливість захищати свої права.

Після того як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не несе витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності [2, с. 88].

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.

Існує дві форми захисту прав інтелектуальної власності: юрисдикційна і неюрисдикційна. Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самозахист. Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані засоби самозахисту не повинні бути забороненими законодавством та не повинні суперечити моральним засадам суспільства.

Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах.

Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України.

Можна констатувати, що сьогодні в Україні вже сформована законодавча й організаційна системи державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуальної власності. Також активно удосконалюється нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності з урахуванням міжнародних стандартів, насамперед, встановлених Угодою Світової організації торгівлі про торгові аспекти прав інтелектуальної власності. Але деякі питання щодо захисту інтелектуальної власності в законодавстві України ще не вирішені, наприклад такі як:

1. Закон України “Про авторське право та суміжні права” не встановлює вичерпного переліку творів, що можуть бути об’єктом спору. З одного боку, це є правильним, оскільки творча індивідуальність особи може виражатися у найрізноманітніших формах. Це також відповідає принципам Всесвітньої конференції про авторське право 1952 року (ратифікована Україною 23 грудня 1993 року). Однак, з іншого боку, відсутність легального визначення переліку творів породжує у судовій практиці різні спори, що призводить як до безпідставної відмови авторам творів у захисті їх авторських прав, так і до безпідставного розширення такого захисту.

2. Щодо терміну одержання патенту, то в Україні є два види патентів: дійсний і деклараційний. Перший видається на 20 років, однак, щоб його отримати необхідно чекати 4-6 років від часу подання заявки, що унеможливлює укладення ліцензійних договорів. На відміну від дійсного, деклараційний патент в Україні винахідник може отримати вже через 7 місяців, але його на визнає світове співтовариство.

3. Суперечності мають місце в Законі України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 року, в якому передбачено можливість примусового припинення майнових прав на винаходи і корисні моделі. Так, стаття 30 цього Закону містить припис, за яким, якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі). Примусове припинення чинності майнових прав на винахід (корисну модель), передбачене частиною 1 статті 30 Закону, не узгоджується з частиною 5 статті 9 цього ж Закону, яка передбачає, що строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. Виходить, що частина 1 статті 30 не поширюється на частину 5 статті 9 цього ж Закону. Ще більшою мірою ускладниться розгляд спорів з цього приводу, коли право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, створені у зв’язку з виконанням трудового договору, буде визнане спільним за творцем і фізичною або юридичною особою, де або в якої він працює (частина 2 статті 429 Цивільного кодексу).

Також забезпечення ефективного розвитку процесів створення та використання об’єктів інтелектуальної власності потребує проведення цілеспрямованих, системних та скоординованих дій з боку органів державної влади. Нагальною проблемою сьогодення є створення національної системи інформації, поширення знань із питань інтелектуальної власності, підготовка та підвищення кваліфікації фахівців, діяльність яких пов’язана з охороною інтелектуальної власності, включаючи суддів, спеціалістів митних, податкових органів та органів внутрішніх справ. На сьогодні визріла потреба в запровадженні у вищих навчальних закладах курсу з питань інтелектуальної власності, а також в підготовці фахівців з цих питань.

Отже, можна зробити висновок, що сьогодні в Україні є достатньо розвинута законодавча база щодо інтелектуальної власності, активно діє система правової охорони інтелектуальної власності, але існує ряд невідповідностей, які необхідно врахувати при реформуванні і подальшому розвитку інтелектуальної власності в Україні.

Список використаних джерел:

1. Законодавство України про інтелектуальну власність. Тематична збірка: у 3-х томах. /Упорядники: П.М.Цибульов, А.М.Горнісевич, С.М.Болєлий. – К.: Ін-т. Інтел. Власн. І права, – 2005. - 168 с.

2. Цибульов П.М. Введення до інтелектуальної власності / Навчальний посібник. – К.: "Держ. інст. інтел. власн.", 2008. – 124 с.

3. Комарова А.С. Охорона інтелектуальної власності в Україні // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників XV Міжнародної наукової конференції молодих науковців, м. Запоріжжя, 17-18 травня 2007. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007.- Ч.3. - 495 с.