Боровик Л.О., к.е.н. Романюк О.І.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени М. Туган - Барановского

НА ШЛЯХУ ДО СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ВИРІШЕННІ СПОРІВ СУДАМИ УКРАЇНИ

На сьогодні постає питання подальшого життя судової системи з приводу захисту прав інтелектуальної власності. А саме: «Чи треба вдосконалювати судову систему, створювати нові структурні підрозділи судочинних органів та періорінтовувати їх на більш впорядковану працю у вирішенні спорів, які виникають на сьогодні у цій сфері?», «Чи потрібні нові законодавчі акти для вдосконалення законодавчої бази і прийняття нових у цілях розмеження прав між ними?».

Головною метою данної роботи є висвітлення основних можливостей подальшого вдосконалення системи судочинства у вирішенні спорів пов’язанних з інтелектуальною власністю шляхом визначення певних проблем у роботі судів України. У роботі використовувались матеріали таких авторів як Москаленко В.С., Косенко С., Паладій М. та інші.

Зрозуміло, що створювати спеціалізовані колегії в усіх юрисдикційних судових органах неможливо. Саме тому, доцільно створити ще один спеціалізований суд – Патентний, де мають розглядатись всі спори, що виникають у сфері промислової власності. суд (навіть, систему патентних спеціалізованих судів) за умови внесення деяких змін до Закону України “Про судоустрій України”, до законів про охорону прав на об’єкти промислової власності та до процесуальних кодексів. Можливо, необхідно розробити окремий закон про Патентний суд України, в якому визначити: підвідомчість спорів Патентному суду; законодавчі акти, якими має керувати Патентний суд; структуру Патентного суду, порядок його утворення, хто може бути суддею Патентного суду, порядок вирішення спорів, кількість та склад судових колегій, терміни розгляду справ та інші питання.

З іншого боку на сьогоднішній день кількість справ, які можуть бути віднесені до компетенції Патентного суду, є досить незначною, тому виникають сумніви з приводу утворюворення в Україні систему патентних судів, як передбачено у законі для господарських та адміністративних спеціалізованих судів, тобто “місцеві патентні суди – Апеляційні патентні суди – Вищий патентний суд України”. Важливим є, щоб спори у сфері промислової власності у першій та апеляційній інстанціях розглядались у Патентному суді, а розгляд касаційного оскарження здійснював Верховний Суд України, який матиме за Законом 4 судові палати (у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах). При цьому до компетенції Патентного суду, на погляд спеціальстів, доцільно віднести такі основні питання: вирішення спорів між заявниками і патентними відомством щодо набуття прав на об’єкт промислової власності, включаючи оскарження рішень Апеляційної палати Установи; вирішення спорів щодо дійсності охоронного документа і зіткнення прав на охоронний документ; вирішення спорів про порушення права на об’єкти промислової власності; вирішення інших суперечок, пов’язаних із використанням прав, захищених охоронними документами (наприклад, пов’язаних із видачею примусових ліцензій); тлумачення і роз’яснення законодавства з питань промислової власності. У рамках зазначеного кола питань, патентні суди зможуть розглядати також справи, пов’язані з недобросовісною конкуренцією.

Ще одною проблемою, якам не дає спокою на сьогоднішній день у судовій практиці у зв’язку з набранням чинності з 1 вересня поточного року Кодексу адміністративного судочинства України є розмежування юрисдикції між адміністративними і господарськими судами.

Це зумовлено тим, що за критерій віднесення справ до юрисдикції адміністративних судів обрано поділ норм права на публічне і приватне і не надано визначення поняття “публічно-правовий спір”. Без такого законодавчого визначення чітко розмежувати юрисдикцію між адміністративними і господарськими судами за наявності безлічі прикладів, коли норми публічного права присутні в сфері приватно - правових відносин і навпаки. Саме господарські правовідносини є прикладом органічного поєднання відповідного правового регулювання, і тому у багатьох випадках складно визначити, яким за своїм змістом правом регулюються ті чи інші правовідносини - приватним чи публічним, і якому суду, адміністративному чи господарському, підвідомчі відповідні спори.

Недостатньо чітке законодавче регулювання призвело до невизначеності в тому, які саме справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, мають розглядатися цими судами в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства, які касаційні скарги Вищим господарським судом України повинні бути передані і в якому порядку на розгляд Вищого адміністративного суду України. Це змусило Вищий господарський суд України звернутися до Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції з конкретними пропозиціями щодо шляхів вирішення відповідних проблем. Очевидно, що у зв’язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України відбулося розірвання цілісної юрисдикції єдиних за своєю правовою природою справ у спорах, які виникають у сфері господарювання. Така ситуація не відповідає визначеному Конституцією України принципу спеціалізації судових установ, а найголовніше – не сприятиме забезпеченню належного захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Не найкращою є й ситуація, яка склалася стосовно спорів, що виникають у сфері захисту прав інтелектуальної власності. Так, за приписами Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку про те, що спори за участю Державного департаменту інтелектуальної власності (далі – Департамент), наприклад, про визнання патентів недійсними, розглядатимуться адміністративним судом, а інші спори, в яких Департамент участі не бере, наприклад, про встановлення факту використання промислового зразка, авторства на промисловий зразок тощо – в господарському суді. За таких обставин проблемним є забезпечення єдності судової практики.

На думку спеціалістів відносини щодо захисту особами свого права інтелектуальної власності, зокрема, й відносини, пов’язані з визнанням недійсними свідоцтв та патентів на об’єкти права інтелектуальної власності, за своєю правовою природою мають цивільний характер, оскільки це прямо передбачено статтями 469, 479 488 та 499 Цивільного кодексу України. Патенти є охоронними документами промислової власності, яким держава засвідчує право інтелектуальної власності особи на створений ним об’єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Права, які випливають з патенту, можуть бути об’єктом цивільного обороту. Свідоцтва є охоронними документами промислової власності, що засвідчують реєстрацію об’єкта промислової власності (товарний знак, топологію ІМС, раціоналізаторська пропозиція), його пріоритет та виключні права власника. Права, що випливають із свідоцтва, також можуть бути об’єктами цивільного обороту. Тому відносини у спорах про визнання недійсними зазначених правоохоронних документів не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, хоча їх учасниками є Департамент або інший державний орган, що має повноваження видавати ці документи.

У визначенні природи цих відносин слід враховувати також приписи Кодексу адміністративного судочинства України та Цивільного кодексу України, які співвідносяться між собою. Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України до кола способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено і визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Викладений припис Цивільного кодексу України стосується й спорів про визнання недійсними правоохороннних документів на об’єкти промислової власності, оскільки відносини учасників цих спорів засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності.

Необхідно також враховувати суб’єктний склад учасників спорів про визнання недійсними правоохоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності: поряд з Департаментом відповідачами у справах з таких спорів в усіх випадках виступає суб’єкт господарювання, цивільних прав та інтересів якого безпосередньо стосується даний спір.

З урахуванням наведеного можна зробити єдино правильний висновок про те, що спори за участю органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності про визнання недійсними правоохоронних документів повинні розглядатися господарськими судами. У зв’язку з існуванням відповідних проблем слід внести необхідні зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі до розділу VІІ цього Кодексу “Прикінцеві та перехідні положення”. У підготовці таких змін доцільно повернутися до обговорення питання щодо специфіки господарських правовідносин, їх регулювання єдиним законодавчим актом – Господарським кодексом України, який органічно поєднує приватно-правові і публічно-правові норми. Визначальними ознаками цих відносин є їх характер та суб'єктний склад учасників, до яких належать особи, зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності.

Література:

1. Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.02. № 3018-ІІІ.

2. Москаленко В.С. Захист прав інтелектуальної власності господарськими судами України: реалії та перспективи // Інтелектуальна власність: науково-практичний журнал, 2005. - №12. – с. 25-28.

3. Косенко С. Судовий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності//«Юридичний журнал», 2006. - №4. – с. 23-25.