Капеліст М.М.

аспірант Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, Україна

Деякі проблемні аспекти застосування інституту правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість

Із прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» (далі – Закон „Про АТ”) [1] у правовому полі нашої держави виник і розвивається новий інститут – правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість. Одним із основних завдань виокремлення даного виду правочинів на законодавчому рівні є намагання забезпечити належне дотримання прав акціонерів товариства, захисту їх від недобросовісного менеджменту, обмеження можливості посадових осіб акціонерного товариства зловживати своїм становищем і вчиняти дії, спрямовані на завдання шкоди інтересам товариства.

Законодавець наводить визначення особи, заінтересованої у вчиненні акціонерним товариством правочину в ч. 1 ст. 71 Закону „Про АТ”: нею вважається посадова особа органів товариства чи її афілійована особа (особи), або акціонер, який одноосібно чи разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи – разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак:

1) є стороною такого правочину;

2) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами);

3) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

4) внаслідок такого правочину придбає майно чи заінтересована в інших результатах виконання правочину;

5) є афілійованою особою юридичної особи, яка є стороною правочину або бере участь у правочині як представник чи посередник, або отримує винагороду від товариства чи від особи, що є стороною правочину, або внаслідок такого правочину придбає майно чи буде користуватися іншими результатами виконання правочину.

Для забезпечення захисту акціонерів від потенційного порушення їх прав та інтересів, на особу, заінтересовану у вчиненні правочину, покладається обов’язок протягом 3 робочих днів з моменту виникнення в неї заінтересованості поінформувати той орган, членом якого вона є, виконавчий орган та наглядову раду про наявність у неї такої заінтересованості.

При цьому в законі відсутнє поняття про те, що ж саме слід розуміти під «моментом виникнення заінтересованості»: це може бути момент, коли заінтересована особа приймає рішення про участь як сторони в конкретному правочині або момент, коли така особа дізналася або повинна була дізнатися про наявність факту заінтересованості, або момент виникнення іншого юридичного факту. Вбачається слушною думка О.І. Виговського, який вважає, що «обов’язок повідомляти товариство про факт заінтересованості виникає у відповідної особи з моменту, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про його наявність» [2, с. 408].

Ч. 1 ст. 72 Закону „Про АТ” визначено наслідки недотримання вимог до порядку вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість. Такими наслідками можуть бути: (а) визнання судом оспорюваного правочину недійсним; (б) відповідальність особи, заінтересованої у вчиненні правочину, перед товариством у розмірі завданих останньому збитків.

Зупинимося на визнанні правочину недійсним. Правочин, щодо вчинення якого є заінтересованість, може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, знала або повинна була знати про недотримання вимог, передбачених для таких правочинів ст. 71 зазначеного Закону (неповідомлення органів товариства про наявність у такої особи заінтересованості або порушення встановленої законом процедури щодо порядку ухвалення рішення про вчинення такого правочину).

Разом з тим, законодавець, на жаль, не передбачив належного механізму захисту прав акціонерів при вчиненні зазначених правочинів, оскільки акціонерові не надається право на подання позову про визнання недійсним правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість.

Так, наприклад, ч. 2 ст. 72 Закону „Про АТ” закріплено право товариства або будь-кого із акціонерів вимагати визнання судом правочину недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди, якщо такий правочин вчинено з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, а особа, заінтересована у вчиненні товариством правочину, не дотримала вимог ст. 71 вказаного Закону. Проте акціонерові не надається право оскаржувати в судовому порядку дійсність правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, у всіх інших випадках, оскільки, на відміну від ч. 2 ст. 71 Закону „Про АТ”, що є спеціальною нормою, ч. 1 ст. 71 Закону „Про АТ” не забезпечує акціонера правом на судовий захист своїх інтересів та/або інтересів товариства.

Ч. 1 ст. 84 Закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства» прямо закріплює можливість визнання недійсним правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, за позовом акціонера або товариства [3]. Відсутність аналогічного положення в українському законодавстві може на практиці суттєво знизити для пересічних акціонерів (перш за все, міноритарних) очікуваний позитивний ефект від впровадження інституту правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість. Це пояснюється тим, що мажоритарні акціонери, як правило, мають можливість подати позов про визнання недійсним правочину від імені товариства шляхом уповноваження на це загальними зборами відповідних осіб. Тобто якщо позов буде подано самим товариством, проблем не виникає. Але міноритарні акціонери такої можливості не мають, і, фактично, законом їм не надано права звертатися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, укладеного з порушенням нормативних вимог.

Таким чином, впровадження законодавцем інституту правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, є безумовним позитивним здобутком української правової системи. Разом з тим, на сьогоднішній день можна констатувати наявність певних недоліків юридичної техніки в регулюванні даного інституту, зокрема щодо забезпечення права кожного акціонера на судовий захист при порушенні порядку вчинення таких правочинів. Отже, є необхідним одноманітне правозастосування, що базуватиметься на відповідних роз’ясненнях компетентних державних органів, в тому числі Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку і судів України.

Література:

1. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 50-51. – Ст. 384.

2. Виговський О.І. Новели акціонерного законодавства: науково-практичний коментар до Закону України «Про акціонерні товариства». – К.: Юстиніан, 2009. – 880 с.

3. Федеральный закон Российской Федерации «Об акционерных обществах» от 24 ноября 1995 г. // СЗ РФ . – № 1.