УДК 339.9.012.24

Ст. викл. Ботвинко Н.А., к. ек. н. Рибак Н.О., к. с.-г. н. Соболєва С.В.

Білоцерківський національний аграрний університет

Перехід до нового світового порядку в умовах кризи

Анотація. Жодна економічна модель не встояла під ударами глобальної економічної кризи. Вихід із неї можна здійснити за рахунок класичного оновлення основного капіталу. Має відбутися трансформація усіх сфер життя на протязі тривалого перехідного періоду. Основні тенденції встановлення нового порядку: фрагментація світової економічної системи; посилення державного регулювання; зростання силових чинників у міжнародних відносинах; переосмислення цінностей на користь економічних інтересів за рахунок звуження демократії та свободи.

Ключові слова: де глобалізація, економічні інтереси, звуження демократії, перехідний період, національна економіка, держава-нація.

Світ стрімко змінюється в останні двадцять років, а з початком глобальної фінансово-економічної кризи темп цих змін досяг безпрецедентних вершин. Через півроку-рік, вийшовши зі стану внутрішньої невизначеності, українці ризикують побачити, що зміст і правила міжнародних відносин, зокрема економічних стосунків, змінилися настільки, що всі наші підходи стали застарілими, неадаптованими, а значить, неконкурентоспроможними. Для нашої держави, для національної науки вкрай важливо вже сьогодні уважно відстежувати міжнародні тенденції та ретельно аналізувати напрям еволюції міжнародної системи, одночасно адаптуючи свої погляди та дії.

Жодна суспільно-політична та економічна модель не встояла під ударами глобальної кризи. Перехідний етап від невдалих спроб сформувати однополярність на руїнах двох систем господарювання, двох блокових систем до більш збалансованої, багатоцентричної структури займе тривалий час. І найдосвідченіші аналітики зараз не можуть сказати, якої форми набуде новий світовий порядок. Нинішня криза серед іншого й криза інтелектуальна, криза розуміння. Але основні зрушення, що нині відбуваються, тобто у межах перехідного періоду можна виокремити досить чітко.

Глобалізація спровокувала несподіваний ефект бумерангу. Тісна взаємозалежність держав, виникнення єдиної світової економіки спричинили розповсюдження фінансово-економічної кризи протягом декількох місяців на весь світ. Тепер спостерігається згортання процесів глобалізації. Намагаючись убезпечити себе від нових хвиль кризи, національні уряди різко збільшують протекціоністські бар’єри, зменшують рівень залучення до міжнародних економічних процесів, мінімізують залежність від динаміки світових ринків. Отже, першим новим трендом, народженим кризою, стала фрагментація планетарної економічної системи, що відбувається просто на очах. Наприклад, російські економісти та управлінці, офіційно не відмовляючись від переговорів про входження до СОТ, реально підкреслюють та демонструють доцільність сповільнити процес набуття членства у цій міжнародній організації. Не взявши на себе жодних зобов’язань як член спільноти, країна демонструє рішучі та нерідко жорсткі дії для захисту національних виробників (чого вже не може собі дозволити Україна).

Гасло “купуй американське” є невід’ємною частиною антикризового плану США. Глибокий спад, що спостерігається в залежних від зовнішніх позик економіках країн Східної Європи, зробив актуальними розмови про розпад зони євро. Деякі країни, наприклад, Італія й Іспанія, яким правила Європейського центрального банку зв’язують руки в напрямі збільшення бюджетного дефіциту, заявляли про відродження національних валют. В умовах кризи діють два правила: “будь-які дії кращі за бездіяльність” і “рятувати потрібно у першу чергу своїх”. Дотримання цих установок неминуче призведе до зменшення взаємопов’язаності країн, фрагментації світової системи.

Друга тенденція − ренесанс національних держав. Світові ринки вже втратили понад третину своєї капіталізації. Ненависне для західних лібералів слово “націоналізація” стало гармонійною частиною урядових програм щодо реформування фінансових інститутів і промислових підприємств. Топменеджери та власники транснаціональних корпорацій, яким ще декілька років тому пророкували долю перехоплення в урядів контролю над світовими процесами, втратили довіру та здатність запропонувати реальні шляхи виходу із кризи. Вони змушені звертатися за допомогою до кабінетів чиновників. Від слів міністрів фінансів будь-якої країни коливання на біржах залежать більше, ніж від річних звітів банків. Громадські об’єднання, міжнародні організації, ТНК − всі вони опинилися в тіні державних органів влади, які стрімко повертаються з другого плану міжнародної політики, де їх поспішали прописати адепти глобалізації. Звичайно, повернення соціалістичного способу господарювання не буде. Але корпоратизація держав, зростання бізнесових і політичних еліт стануть практично неминучими. Ці процеси перетворюють бізнес на лояльну опору влади, а владу − на головного лобіста інтересів національного капіталу на зовнішніх ринках.

Прояви такого “державно-приватного партнерства”, зрозуміло, мали місце й раніше. Але зараз цей тандем ще посилюватиметься, ускладнюючи господарську роботу тим, що домовленості виключно в одній якійсь політичній чи економічній сфері не будуть ефективними й потребуватимуть комплексних компромісів. З однієї сторони, концентрація виключно на політичних питаннях приносить величезні економічні втрати. З іншого боку, намагання слідувати принципу “лише бізнес” також не дає надійних гарантій стабільності партнерства. Ця тенденція особливо проявляється в українсько-російських відносинах, де політичні та ідеологічні розбіжності вже почали обертатися практичними економічними втратами.

Третьою особливістю нинішнього етапу розвитку міжнародних відносин є геополітична нестабільність. Ставиться питання перегляду значення таких понять, як “територія”, “кордони”, “ресурси”. Нещодавно, в кінці 90-х апологети концепції “інформаційного суспільства” стверджували, що високі технології та глобалізація зроблять ці категорії несуттєвими, а боротьба вестиметься лише за свідомість і настрої людей. Проте конфлікт у Косово (2007р.), Південній Осетії та Абхазії (2008р.) показав, що це не так. Гельсінські угоди про недоторканість державних кордонів de facto були проігноровані. Воєнним діям передували інформаційні війни, які лише стали одним із інструментів втілення Rеаlpоlіtik. Така жорстокість мало чим відрізняється від дій держав на міжнародній арені в XIX столітті. Кампанії війського контингенту США в Афганістані та Іраку, серпневий конфлікт на Кавказі довели, що кордони мають значення. Контроль над процесами в регіоні та його ресурсами неможливий без контролю над територією, а той, в свою чергу, досі означає безпосередню присутність військового контингенту.

2000-го року обвал акцій високотехнологічних компаній показав марність сподівань на те, що ІТ-економіка здатна замінити промисловість. На заміну їй прийшла фіктивна економіка, побудована на штучно роздутому фінансовому секторі. Найгірша за останні 75 років криза висвітлила у 2008 році крах архиліберальної фінансової глобалізаційної моделі, яка показала свою ілюзорну цінність. Лише Америка мала гігантські фінансові збитки, що перевищили 13 трильйонів доларів. У США та інших, перш за все, розвинутих країнах нині глибоко прораховують плани реіндустріалізації країни. Життя переконало, що комп’ютерні програми, соціальні мережі, преса та цінні папери не замінили людям одяг, продукти харчування, бензин і автомобілі. Реальний сектор економіки знову вийде на перший план. Разом з ним активізується боротьба за природні ресурси, а це тільки збільшуватиме роль силового фактору в міжнародних відносинах.

Нарешті, по-четверте, нині відбувається переосмислення цінностей, навколо яких будувався світовий порядок денний. Показово, що США нині закликають не перетворювати тему прав людини на перешкоду для діалогу між країнами з питань подолання фінансово-економічної кризи. Китайські інвестиції в державні облігації США, за рахунок яких Федеральний резерв планує виконувати план стимулювання національної економіки, для Вашингтона виявилися набагато важливішими за проблеми Тибету чи дисидентів у КНР. В українців як нації, що вже встигла відчути переваги демократії та свободи, такий зсув у орієнтирах міжнародної спільноти не може викликати захоплення. Але він зрозумілий і логічний. І ми у своїй зовнішній політиці повинні менше думати про ідеологію, а більше зосереджуватися на практичній роботі.

У пошуках відповіді на поставлені питання як українського, так і світового рівня корисними для практичних перетворень є аналітичні, методологічні та прогностичні підходи Богдана Гаврилишина, що викладені у його книзі “До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє” (1). Не випадково вона видана англійською, французькою, німецькою, іспанською, японською, корейською, польською та українською мовами .

У спеціально написаному для третього українського видання розділі “Україна: 20 минулих і 20 майбутніх літ” міститься панорамне бачення процесу становлення незалежної демократичної України. Цей розділ є особливо цікавим і актуальним для українського політикуму, вищого менеджменту і науковців у зв’язку із нагальною потребою пошуку шляхів виходу з поточної світової фінансово-економічної кризи та пом’якшення її наслідків для України.

В основі обґрунтованості виходу третього україномовного видання книги “До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє” Богдана Гаврилишина є, принаймні, дві причини. Перша − глобальна фінансово-економічна криза. Саме криза спонукає уважніше подивитись на спонтанну еволюцію сучасної світової цивілізації, зрозуміти причини складнощів її розвитку і визначити як шляхи пом’якшення наслідків кризи, так і шляхи удосконалення механізмів функціонування глобалізованого світу. Друга причина більш наближена до національної української дійсності. Характерною ознакою цієї дійсності є тривала трансформаційна криза, в якій Україна перебуває з початку 90-х років XX століття. Під час української трансформації необхідно розв’язати шестиєдине завдання: розбудова власної державності; утвердження нової (для посткомуністичної України!) системи нових суспільних цінностей і пріоритетів (вищість прав громадян, рівність перед законом, демократія, толерантність, наполегливість у досягненні компромісу й консенсусу тощо); створення демократичної системи правління; перехід до сучасної ринкової екосоціальної економіки; формування єдиної української політичної нації; перехід від індустріальної енерго- та ресурсовитратної економіки до економіки знань і послуг. Жодне з цих завдань (може, за виключенням першого) не можна вважати завершеним.

На наш погляд, Богдан Гаврилишин запропонував потужну світоглядну концепцію, що дозволяє із єдиних засад аналізувати глобальні цивілізаційні процеси, порівнювати різні цивілізації, країни та суспільства і, головне, передбачати перебіг їх подальшої еволюції. Великий прогностичний потенціал методології Гаврилишина підтверджено ходою історичного процесу за майже тридцять років після написання книги-доповіді на замовлення Римського клубу − світового клубу інтелектуалів, що міркували над проблематикою світового розвитку (2).

Методологія аналізу суспільних ладів Богдана Гаврилишина базується на поняттях: ефективність суспільств та складові суспільного ладу. При цьому, наголошується, що рівнозначимими детермінантами ефективності будь-якого суспільного устрою є: 1) цінності, притаманні суспільству; 2) система політичного правління; 3) економічна система. Вважається, що сумісність складових суспільного устрою є умовою його ефективності. Спираючись на оригінальний аналіз широкого (як в національному, так і в часовому вимірах) спектру соціально-економічних концепцій та надбань природничих наук, Богдан Гаврилишин пропонує власні відповіді на питання закономірностей виникнення різних суспільних устроїв, джерел формування цінностей, причини їх зародження.

У другій половині ХХ століття внаслідок стихійної глобалізації на світовому рівні склалась економіка вільного підприємництва зразка “дикого капіталізму” часів XIX століття із віртуалізацією її фінансово-платіжної складової. Дійсно, в сучасному глобалізованому світі національні уряди вже не могли залишатися регуляторами. Вони втрачали можливості забезпечити автономний стабільний розвиток своєї країни, оскільки в ньому (в такому світі) завдяки свободі вільного переміщення капіталу (а перш за все, фінансового). Національні уряди в основному втратили контроль над національними економіками: міжнародний капітал та транснаціональні корпорації завжди знаходять можливості нейтралізувати тиск уряду конкретної країни чи регіону. Капітал вирвався із під суспільного контролю в особі національних урядів. Раніше уряди змушували ТНК керуватися не тільки максимізацією прибутку, а й суспільними інтересами. Сучасний міжнародний капітал отримав можливість діяти на глобальному наднаціональному рівні за моделлю позаминулого століття (необмежене вільне підприємництво). Завдяки вільному перетіканню капіталів сьогодні жодний із урядів не в змозі контролювати економічні процеси у своїй державі. Стан економіки в конкретній державі залежить від рішень, що прийняті не контрольованими ним агентами глобалізованого світу та інших країн. У цій ситуації егоїстичні, незважені чи недалекоглядні рішення, ухвалені в одній державі, можуть суттєво вплинути на стан розвитку інших країн. Так фактично і сталось із розгортанням сучасної світової кризи, що розпочалася із розвалу іпотечної розгалуженої системи США, потім охопила фінансову сферу і була імпортована у решту країн світу, трансформувавшись у глобальну фінансово-економічну.

Ще тридцять років тому можливість таких процесів передбачав Гаврилишин. Він доказував, що для запобігання виникнення і повторення катаклізмів у майбутньому світова економіка вільного підприємництва має бути замінена на економіку узгодженого вільного підприємництва. Максимізація прибутку, як простий критерій ефективності, має бути замінена таким, наприклад, більш інтегральним критерієм людиноорієнтованим критерієм, як якість життя. Наднаціональні структури економічного регулювання типу Світової торгівельної організації та Світового банку мають стати більш дієвими.

Виходячи з наведених міркувань, очевидно, що новий світовий лад, який має утворитись під час виходу із поточної кризи і запобігти подібним кризам у майбутньому, матиме. напевно, такі складові: світові цінності − національно- і корпоративно-кооперативні; світове політичне правління − постійно діюче наднаціональне зобов’язуюче та колегіальне; економічна система − узгоджене вільне підприємництво.

Отже, напрямки виходу із світової кризи виглядають наступним чином:

1) Часткова деглобалізація світу. Повернення до моделі світу, що складається з майже автономних країн. Відновлення майже повного суверенітету національних урядів. Обмеження основних свобод − вільне переміщення капіталу, товарів та робочої сили. Кожна країна самостійно вибирає шлях виходу з кризи. 2) Удосконалення (модернізація) стихійно утвореного глобалізованого світу: запровадження ефективного економічного регулювання на наднаціональному рівні; часткове обмеження економічного суверенітету націй-держав; створення нового світового фінансового порядку на зразок Бреттон-Вудської угоди (утворення нової міжнародної валютної і платіжної системи, обмеження комерційної таємниці, особливо у банківській сфері); ліквідація офф-шорів; активне запровадження та сповідування загальнолюдських цінностей глобалізованого світу із їх дієвим правовим закріпленням; спільний порятунок і прогрес.

Перший сценарій є простішим, але малоперспективним. Він був спрогнозований Гельсінським заключним актом у 1975 році, але виявився не здійсненним у повному обсязі (3). У випадку рішучого запровадження він може дати більш-менш швидкий, проте тимчасовий ефект. Саме за цим сценарієм на поточному етапі кризи намагаються просуватися країни (в тому числі й Україна): переважно вживаються заходи для обмеження впливу інших держав (протекціонізм), робляться неузгоджені між країнами фінансові вливання у галузі й банки, що нейтралізується через перетікання капіталів.

Другий − складніший і довший, але перспективніший. Він призведе згодом до нової якості світового ладу, але потребує великих зусиль і складних переговорів, оскільки чинитимуть супротив недалекоглядні національні лідери та інтернаціональні бізнес-структури, що будуть дещо обмежені у максимізації прибутку.

Засвоєння методології Богдана Гаврилишина дає аналітикам і дослідникам ключ до наукового розуміння подій сучасного динамічного світу і дозволяє спрогнозувати напрямки змін як окремих націй-держав, так і світу в цілому.

Література.

1. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств − Дороговкази в майбутнє. − К.: “Пульсари”. − 2009 р.

2. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективних суспільств. Доповідь Римському клубові. − К.: Основи. 1993. − 238 с.

3. Гельсінський заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р.

Summary. No economic model withs tand the global economic crisis. The way out can be found in classic renewal of capital. Transformation of all spheres of life should take place during the long transit period. The main tendencies of the new organization implementing are: icrease of state regulation, fragmentation of the world economic system, enlarging of power forces in international relationship; reconcidering valucs in prize of economic interests at the expences of narrowing of democracy and freedom.

Key words: deglobalization, economic interests, narrowing of democracy, transfer period, national economy, state nation.