Секція „Педагогічна психологія”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ’ЄКТ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ

Для того щоб скласти відповідне враження про особистість, необхідно передусім зрозуміти, як саме вона здатна вибудувати, „оптимально поєднати суб’єктивні й об’єктивні умови життя, діяльності, спілкування” [1, с. 277]; пізнати здатність особистості будувати особливий простір – „простір життєвого шляху” [1, с. 242].

У руслі заявленої теми розглянемо концепцію К.А. Абульханової, в якій життєвий шлях особистості розглядається як особлива сфера дійсності, з певними просторово-часовими характеристиками, іманентними масштабам психіки та свідомості особистості, в якій складно співвідноситься реальне й ідеальне, необхідність і свобода, детермінація, що впливає на особистість, і активність її як суб’єкта, котрий виробляє свій спосіб життя, в якому здійснюється саморух і розвиток особистості [2, с. 5].

Таке визначення життєвого шляху радикально відрізнялося від подійного, біографічного, вікового підходів його аналізу [2, с. 6], проте і не виключало їх. Про це свідчать дослідження, що опиралися на концептуальні уявлення С.Л. Рубінштейна про суб’єкт, але проводилися із залученням методик, використанням понять, розроблених в аспекті інших підходів (наприклад, аналіз суб’єктивної картини життєвого шляху Є.І. Головахи і О.О. Кроніка). К.А. Абульханова вважає, що обмеженість подійного, вікового та інших підходів полягає в акцентуванні на атомарний, стадіальний, нормативний принципи, натомість як розуміння життєвого шляху, що зберігає принцип урахування суб’єкта, реалізує цілісний підхід до вивчення життєвого шляху особистості, пов’язаний із розкриттям сутності життєвих можливостей особистості, а також новоутворень і конструктів власне життєвого шляху (позиції, лінії, перспективи, сенсу життя).

За реалізації цілісного суб’єктного підходу на перший план виступають два методологічно значущих моменти-вимоги концепції особистості як суб’єкта життя. Перша – подолання домінування структурно-субстанціонального визначення особистості, що сформувалося у вітчизняній психології. Структурний підхід не розкриває проективних здібностей особистості, можливостей її зміни та розвитку на життєвому шляху, розглядаючи її як наявну даність. Зосередженість вітчизняної психології на вивченні становлення особистості дитини призвела до того, що не проводилися дослідження досягнень дорослої особистості, збереження її ідентичності в змінюваних умовах, розвитку індивідуальності. Друга – подолання позбавленого індивідуальності та безсуб’єктного підходу до власне життєвого шляху. Останнє властиве феноменологічному, біографічному, подійному, віковому підходам і концепціям життєвого шляху.

Концепція особистості як суб’єкта життя передбачає зміну, вдосконалення якостей особистості в процесі самовираження, самореалізації, розкриття детермінації життя власне особистістю і детермінації особистості життям.

Теоретичні й емпіричні дослідження особистості як суб’єкта життєвого шляху опираються на низку таких критеріїв: особистість як суб’єкт виступає організатором, координатором, регулятором свого життя і діяльності, подій, ситуацій, відносин, здатна їх будувати та змінювати; особистість як суб’єкт здатна використовувати свої психічні, особистісні, професійні можливості, свої ресурси і досвід для розв’язання життєвих завдань і вирішення проблем; інтенція особистості як суб’єкта на вдосконалення своєї індивідуальності, життя, діяльності присвоєнням вищих загальнолюдських, духовних культурних цінностей; становлення особистості суб’єктом забезпечує оптимальні характеристики й оптимальний взаємозв’язок життєвих структурно-функціонально-динамічних утворень – складових життєвого шляху: життєвої позиції, життєвої лінії та перспективи; наявність, підтримка і розвиток особистістю сенсу життя як суб’єктивного ціннісно-проективного (рефлексивного чи інтуїтивного) узагальнення життя за критеріями повноти самореалізації особистості й істинності життя; ставлення особистості до себе як суб’єкта, зрілість „Я-концепції”, відповідальність, ініціативність; здатність особистості до розв’язання життєвих суперечностей і становлення нових особистісних якостей як результат цього розв’язання; здатність до побудови життєвої стратегії. Як зазначає К.А. Абульханова, „ ... побудова особистістю своєї стратегії життя здійснюється шляхом її узагальнення, виокремлення найзначущіших життєвих принципів і способів їх реалізації. Останнє передбачає подолання суперечностей, перешкод, труднощів на шляху реалізації цих принципів, усвідомлення вартості розв’язання суперечностей. На рівні свідомості життєва стратегія втілюється в Я-концепції, що дає можливість особистості усвідомити себе як суб’єкта, поставитися до себе як до джерела життєвих змін, причини подій, учинків, виявити в собі нові прагнення і сили, взяти на себе відповідальність за реалізацію своїх устремлінь, ближніх і дальніх, за те, щоб прожити своє життя достойно” [2, с. 7].

Отже, найважливіше в житті людини – прожити життя саме по-людськи, обираючи в кожний момент свого існування власний, автентичний шлях. І тому, щоб зрозуміти людину по-справжньому – у „людському вимірі”, варто передусім збагнути: як саме та якою мірою вона бере участь у творенні свого життя, як переживає та осмислює його, відповідає на фундаментальні питання буття, здійснює життєві вибори, приймає рішення, бере за них відповідальність та ін.

Література:

1. Абульханова К.А. Время личности и время жизни / К.А. Абульханова, Т.Н. Березина. – С-Пб. : Алетейя, 2001.

2. Абульханова К.А. Принцип субъекта в отечественной психологии / К.А. Абульханова // Психология : Журн. Высш. шк. экономики. – 2005. – Т. 2. – № 4.

3. Бабулина Л.В. Субъектные и сценарные стратегии жизненного пути личности / Л.В. Бабулина // Мир психологии. – 2007. – № 1. – С. 68-78.