Економічні науки /11. Логістика

Скримська Т. С., Бабій І. В.

Хмельницький національний  університет, Україна

Віртуальні підприємства: сутність, проблеми та конкурентні переваги ведення бізнесу

 

Традиційні системи управління логістичними процесами не забезпечують адекватної реакції на потреби ринку, які часто вимагають певних новацій під час свого задоволення. Internet-технології ведення бізнесу з'явилися у відповідь на виникнення потреби в них у зв'язку з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального – інформаційного. В індустріальну епоху головним товаром були матеріальні предмети, в постіндустріальну ним стали інформація, ідеї, права, взагалі – нематеріальні активи [1].

З появою можливості безготівкової електронної оплати товарів і послуг і використання глобальної мережі для проведення трансакцій по усьому світу з'явилося таке унікальне явище, як «електронна комерція». Багато Web-каталогів, що існували на той момент у рекламних та інформаційних цілях, було доповнено можливістю негайного придбання товару.

Ці зміни сприяли виникненню нових бізнес-структур, що за допомогою Internet можуть встановлювати партнерські стосунки, перебуваючи в будь-якому місці світу. Це, у свою чергу, дало змогу територіально віддаленим підприємцям або компаніям за допомогою інфокомунікаційних технологій розробляти ефективні технологічні процеси виробництва товарів і послуг. Такі бізнес-структури дістали назву віртуальних підприємств.

Віртуальне підприємство (ВП) - це принципово нова концепція виробництва, цілком зорієнтована на замовника, оскільки його основні характеристики – швидкість виконання замовлень і повнота задоволення потреб клієнта на основі інтеграції діяльності підприємств з допомогою новітніх технологій. Головним підгрунтям є організація взаємозв’язку  бізнес-процесів, спрямована на формування конкретного механізму виробництва товарів (надання послуг) на територіально розподілених підприємствах, при якій максимально проявляються ключлві компетенції організацій, колективів і людей. Саме така організаційна форма дозволяє сформувати гнучку, розподілену в просторі сукупність компаній, найбільш пристосовану для якнайшвидшого випуску нової продукції (послуги), підвищення її конкурентоспроможності й оперативної поставки на ринок з метою максимально задовольнити вимоги замовника [3].

Причиною й метою створення віртуальних підприємств постає взаємна вигода замовників й виконавців, основана на кращому задоволенні взаємних потреб та спільному розподілі створюваної цінності

Віртуальне підприємство з нефіксованою організаційною і територіальною структурою стає основою мережної економіки. Воно створюється шляхом відбору потрібних організаційно-технологічних, людських й інших ресурсів з різних підприємств та їх інтеграції з допомогою комп'ютерних мереж. Взаємодія реально існуючих фахівців і підрозділів різних підприємств реалізується віртуально. Така структура не має галузевих або відомчих обмежень, що дозволяє сформувати гнучку й динамічну організаційну структуру, котра найкраще пристосована до швидкого випуску та оперативного постачанню нової продукції на ринок .

ВП полягає саме в інтеграції унікального досвіду, виробничих можливостей і передових технологій низки підприємств-партнерів при роботі над одним чи декількома пов’язаними проектами, які вони не здатні виконати поодинці. Зокрема, утворення віртуальної організації з неоднорідних складових може забезпечити взаємну компенсацію їх недоліків і підсилення переваг. Так, наприклад, можна об'єднати гідності великих підприємств, потужних, але з високим рівнем інерційності, які повільно реагують на зміни ринку, і малих підприємств, що потерпають від нестачі ресурсів, але здатних швидко реагувати на зміни.

Не обтяжені рамками єдиної організаційної структури, учасники ВП гуртуються навколо спільної ідеї і вибудовують свої відносини як партнери по бізнесу. Великою мірою успіх віртуальних підприємств залежить від того, чи зможуть його засновники створити атмосферу довіри, високої виконавчої дисципліни та зацікавленості в отриманні спільних результатів, які б дозволили учасникам добровільно виконувати взяті на себе зобов’язання, бути готовими поділити не тільки зиски, але й можливі ризики.

Прозорість відносин з партнерами може бути забезпечена обумовленими однаковими для всіх учасників чіткими правилами, які регламентують як самі відносини у процесі функціонування підприємства, так і моменти їх встановлення та розторгнення.

Термін “віртуальне підприємство” використовується у двох сенсах.

Методологічно ВП – найпередовіша і ефективна форма організації підприємства, що є найкращою з точки зору наявних технічних і економічних умов. З практичної точки зору ВП являє мережну, комп’ютерно-опосереднену організаційну структуру, що складається з неоднорідних взаємодіючих агентів, розташованих у різних місцях [2]. Ці агенти працюють над одним або декількома виробничими спільними проектами, знаходячись між собою у відношеннях партнерства, кооперації, співробітництва, координації.

Прикметник “віртуальне” може інтерпретуватися як “фіктивне” те, що не існує в реальному фізичному просторі, або як “розширене за рахунок спільних ресурсів” [4].

В Україні деякі компанії, котрі працюють у галузі інформаційних технологій, бізнес-продюсування, створили мережні структури для управління.

Першою серед них була потужна корпорація “Квазар-Мікро”. Але про існування в Uanet – українському сегменті Internet – повноцінних віртуальних підприємств, що мають їх чітко визначені ознаки, поки казати рано.

В умовах зростаючої спеціалізації підприємств і різноманіття форм поділу праці, а також концентрації підприємств на своїх ключових компетенціях ідея віртуальності стає дедалі привабливішою в практичному розумінні.

Простір віртуалізації підприємств охоплює три основні категорії явищ:

-                     віртуальний ринок — ринок товарів і послуг, що існує на основі комунікаційних і інформаційних можливостей глобальних мереж (Internet);

-                     віртуальну реальність, тобто відображення та імітацію реальних розробок і виробництва в кібернетичному просторі, що одночасно є й інструментом, і середовищем;

-                     віртуальні (мережоподібні) організаційні форми.

Виділяють основні конкурентні переваги віртуальних підприємств:

-                     швидкість виконання ринкового замовлення;

-                     можливість зниження сукупних витрат;

-                     можливість повнішого задоволення потреб замовника;

-                     можливість гнучкої адаптації до змін навколишнього середовища;

-                     можливість знизити бар'єри виходу на нові ринки.

Поряд із переліченими щойно перевагами віртуальні підприємства мають і деякі слабкі місця:

-                     надмірна економічна залежність від партнерів, що пов'язано з вузькою спеціалізацією членів мережі;

-                     практична відсутність соціальної і матеріальної підтримки своїх партнерів внаслідок відмови від класичних довгострокових договірних форм і звичайних трудових відносин;

-                     небезпека надмірного ускладнення, що випливає, зокрема, з різнорідності членів підприємства, неясності стосовно членства в ній, відкритості мереж, динаміки самоорганізації, невизначеності в плануванні для членів віртуального підприємства.

При створенні віртуальної організації може виникнути низка проблем, що полягають у необхідності:

-                     детального вивчення партнерської компанії, особливо її базової компетенції;

-                     визначення організаційної придатності партнерської компанії як у технологічному, так і в соціальному плані;

-                     створення високого рівня довіри між компаніями-партнерами;

-                     формування коопераційного менеджменту з метою координації діяльності територіально розподілених партнерських компаній і встановлення взаємозв'язків, що заслуговують довіри, між компаніями-партнерами.

Нині у країнах Європи кілька мільйонів осіб мають змогу одержувати віддалений доступ до свого робочого місця за допомогою спеціального програмного забезпечення. Цей вид діяльності, який називають віртуальним робочим місцем (ВРМ), може бути реалізований вдома або ж на території клієнта, тобто скрізь, де забезпечується доступ до мережі зв'язку.

Отже, віртуальні підприємства стають реальністю, але без застосування передових рішень із управління ідентифікацією практично неможливо змушувати їх працювати належним чином. Задля успішної побудови віртуальних підприємств компанії повинні водночас й відкрити свої системи, й захистити їх для вирішення критично важливих задач, забезпечивши при цьому надання сервісів високого рівня.

 

Литература:

1.                 Евтюшкин А. На пути из Детройта в Голливуд. // Commerce World. – 2000. – №4.

2.                 Тимашова Л.А., Козлова В.П., Лещенко В.А., Шейко О.Ю. Інформаційна підтримка організації віртуальних підприємств: Тези доповідей ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми впровадження ІТ в економіці”. – Ірпінь, 2002

3.                 В.Б. Тарасов. Предприятия XXI века: проблемы проекти­рования и управления //Автоматизация проектирования. – 1998. – № 4. – С. 45–52.

4.                 Паринов С. Экономика в новом информационном пространстве сети Интернет. –http://rvles.ieie.nsc.ru/forsis/publ/asisws/parin-net.html .