Гордійченко В.В.

Запорізький Національний Технічний Університет

Становлення Т. Г. Шевченка - художника. С. - Петербурзький період

Тут мова піде про те, як молодий художник Шевченко, улюблений учень К. Брюллова в Академії мистецтв, поламав старі стереотипи академічних традицій класицизму як в образотворчому мистецтві так і в своєму світогляді. А сталося це таким чином: будучи лакейчуком свого пана, Тарас служив то за помічника кухаря, то як козачок. Нарешті, в надії мати з нього більшу користь, віддають його в науку, маляреві. Промінь світла! Геніальний хлопчик навіть і в таких обставинах має можливість показати велич своїх здібностей. Шевченко не може бути звичайним малярем. Йому дали пензель та фарби - і він стає художником.

Молодий Тарас Шевченко, викуплений у квітні 1838 року з кріпацтва діячами російської культури, прийшов до Академії мистецтв з великою жадобою вчитись. В Академії він вже не був новаком. Там вчились друзі Федот Ткаченко¹ та Іван Парчин, разом з якими він працював в артілі Ширяєва². Учнями славетного К. Брюллова були Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький - Шевченкові земляки, які багато зусиль доклали для звільнення його з кріпацтва.

В автобіографічній повісті “Художник”, описуючи перші кроки в навчанні свого героя - кріпака, Т. Г. Шевченко безумовно згадує власний досвід, коли розповідає, як від товаришів одержав саме ті естампи, що були навчальними ”оригіналами” для учнів Академії мистецтв: “Аполліно”, гравюру В. П. Осипова за малюнком А. П. Лосенка та “Геркулеса Фарнезького”, гравюру Ф. Й. Слюджинського за малюнком Ф. С. Зав’ялова. Ці “оригінали” і тепер можна побачити в фондах Санкт - Петербурзького музею історії Академії мистецтв. Копій Т. Г. Шевченка з “оригіналів” не збереглося.

У повісті говориться також, що на прохання друзів натурщик Тарас Малишев³ пускав іноді героя твору в позаучбові години в гіпсовий клас Академії мистецтв, де молодий художник малював гіпсові злитки різноманітних статуй (причому теж згідно академічної програми), спочатку зліпки голови “Люція Вера” та “Генія”, а потім і постаті “Германіка”, “Фавна” тощо.(В Академії мистецтв була велика колекція скульптурних зліпків, серед яких і гіпсовий зліпок з античного бюста “Люцій Вер” (мармуровий оригінал зберігається в Ермітажі), зліпок голови генія, що плаче, роботи італійського скульптора Антонія Канови (оригінал в Австрійській церкві, Відень), зліпок античної скульптури “Германік” (оригінал в Луврі, Париж) та постаті Фавна, що танцює (оригінал в Неаполітанському музеї)).

Конферанс - секретар Академії мистецтв В. І. Григорович, який був одночасно і секретарем Товариства заохочення художників⁴, дав дозвіл кріпаку-художнику відвідувати рисувальний клас Товариства. Там він малював людський кістяк, гіпсові зліпки, а також робив перші вправи в композиції сюжетних малюнків. В цьому класі він працював разом з пансіонерами товариства, які вчились в Академії мистецтв.

Ще кріпаком Т. Г. Шевченко, як згадує у своєму щоденнику художник Мокрицький⁵, разом з учнями Академії мистецтв відвідував зали Ермітажу з метою вивчення творів великих митців світу. Нерідко художник-кріпак на квартирі та в майстерні Карла Павловича Брюллова, що знаходилась у приміщенні Академії мистецтв.

Перебування в майстерні великого художника, спілкування з ним ще до викупу з кріпацтва безумовно мали велике значення для розвитку Т. Г. Шевченка як художника.

На квартирі К. Брюллова 25 квітня 1838 року Т. Г. Шевченко одержав відпустку, після чого систематично почав відвідувати навчальні класи Академії мистецтв.

До 1840 р. в Академії мистецтв вчилися не лише казеннокоштні учні академісти, а й сторонні учні, які самі повинні були купувати квитки на право відвідування навчальних класів.

У 1840 р. за пропозицією професора О. І. Зауервейда⁶ припинили читання загальноосвітніх предметів. Всі учні відвідували лише спеціальні класи⁷.

Вчитель Т. Г. Шевченка К. Брюллов взагалі скорочував малювання з “оригіналів”, які він зберігав лише для початкових вправ. Найбільше уваги він приділяв малюванню з гіпсів та з натури.

Великого значення надавав К. Брюллов малюванню з античних скульптур; в них він учив бачити красу людського тіла, вміння узагальнювати реальну форму, передавати її в гармонійних, плавних лініях.

Заняттями в гіпсовому та натуральному класах Академії мистецтв керували в той час, крім К. Брюллова, професори О. Є. Єгоров⁸, О.Г. Варнек та П.В. Басін⁹, змінюючи один одного щомісяця.

В Державному музеї Т. Г. Шевченка зберігається навчальний малюнок І. М. Cошенка з гіпсового зліпка античної статуї “Боєць” (його ще називають “Боргезький боєнь”), виконаний І. Сошенком у “фігурному” класі. На малюнку зліва поставлена оцінка – “2”, тобто номер другий.

У повісті “Художник” Т. Г. Шевченко згадує, що його герой був переведений в натурний клас саме за малюнок “Боєць”.¹⁰

Варто відзначити, що, навчаючись у рисувальних класах Академії мистецтв, Т. Г. Шевченко пробує свої сили і в самостійних композиційних малюнках. В повісті “Художник” він згадує, що не завжди при цьому дотримувався порад щодо тематики навіть свого вчителя і сюжети обирав на власний розсуд. Найкращою з таких композицій, що збереглись, є сцена “Козацький банкет” виконана 25 грудня 1838 року¹¹, він закінчив свій перший історичний твір, присвячений звеличенню героїки українського народу в його національно-визвольній боротьбі, - поему “Тарасова ніч”.

Хоча в композиції малюнка “Козацький банкет” ще помітні старі класичні традиції, в зображенні пози персонажів художник не позбувся штучності, театральної поетики, проте, порівняно з до академічними малюнками Т. Г. Шевченка на подібну тематику, в даному малюнку помітно, що художник намагається правдивіше і природніше показати виявлення пристрастей, реальніше зображено героїв, їм надано характерних національних рис як у зовнішності, так і в характерах.

Починаючи з нового 1839 року, Т. Г. Шевченко став відвідувати заняття в наступному класі, де малювали з натурщиків, поставлених у певних позах професорами Академії мистецтв. Натурний клас вважався найвідповідальнішим у навчанні художника. Тут учні удостоювалися медалей і відзнак, тут вони набували справжньої майстерності. Малювали спочатку вільно стоячих або сидячих натурщиків, потім переходили до малювання натурщиків, постать яких виявляла енергійну фізичну дію, а пізніше групу натурщиків із певним сюжетним навантаженням, що вчило художника підходити до завдань, які йому довелося вирішувати в роботі над композицією і картиною.

Як свідчать екзаменаційні списки, в натурному класі Т. Г. Шевченко теж одержував високі номери, але перших і других, які він одержував за рисунки з гіпсових постатей, вже не зустрічаємо. І це, мабуть, не випадково.

Карл Брюллов розумів, якої шкоди завдає академічна традиція навчання.

Справа в тому, що академічна традиція або як кажуть “академізм” в образотворчому мистецтві склався в академіях мистецтва 16-19 ст. і ґрунтується на догматичному наслідуванні зовнішніх форм класичного мистецтва, зокрема часів античності й Відродження. Академізм виник наприкінці 16 ст. в Італії. Сприяв систематизації художньої освіти, закріпленню класичних традицій, які, проте, в академічному мистецтві перетворювалися на систему “вічних” канонів; надавав перевагу рисункові як “раціональному началу” живопису. Сучасність академізм вважав не гідною справжнього, “високого” мистецтва, протиставляв їй позачасові й позанаціональні норми краси, ідеалізовані образи, далекі від реальності й суспільного життя сюжети (антична міфологія, Біблія, стародавня історія), що підкреслювалось умовністю моделювання, кольору, рисунка, театральністю композиції, жестів і поз. Ідеалістична естетика академізму була спрямована проти передового реалістичного мистецтва. Під тиском реалізму академізм в 2-й половині 19 ст. розпався, виродився в еклектичне салонне мистецтво. В деяких країнах він існував у формах неокласицизму. В Росії розвиток академізму пов'язаний з діяльністю Академії мистецтв у Петербурзі.

Готуючись до вступу в Академію мистецтв, Шевченко виконав малюнки на сюжети з античної історії (“Смерть Лукреції”, “Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіпу” та інші), а також композиції, які були мало поширені в Академії мистецтв, — з історії Київської Русі та України (“Смерть Олега, князя древлянського”, “Смерть Богдана Хмельницького”), в яких значною мірою перемагає умовність академічної школи.

Всупереч усталеним уявленням Брюллов не допускав прикрашування тіла натурщиків, не дозволяв вносити поправки, вимагав точного, правдивого відтворювання натури: “В натурному класі намагайтесь передати живе тіло, воно таке прекрасне, що вмійте лише збагнути його, та й не вам ще виправляти його, тут вивчайте натуру, яка у вас перед очима, й намагайтесь зрозуміти і відчути всі її відтінки й особливості”¹²).

Проте за малюнок з натури, виконаний на цьому екзамені, Т. Г. Шевченко все таки одержав нагороду — срібну медаль другого достоїнства. Цей малюнок не зберігся, але ми знаємо, що на ньому зображено двох натурщиків і поставлено третій номер. Можливо, ці дані і допоможуть при подальших розшуках.

З рисунків, виконаних Т. Г. Шевченком на “третних” екзаменах, зберігся лише один. Це “Два натурщика” (зберігається в Державному музеї Т.Г.Шевченка). Збоку на ньому червоним олівцем поставлено оцінку – “5” (номер п’ять). Рисунок виконаний вугіллям і крейдою на тонованому папері.

Натурщики в позах борців. Рисунок вправно передає форму їх тіла, постаті натурщиків окреслені плавною гармонійною лінією, яка створює чіткі силуети. Вільно і виразно відтворено напруження м’язів при енергійному рухові. Рисунок відзначається природністю і невимушеністю передачі динаміки. Це вже зріла робота молодого художника.

В академічному виданні малярської спадщини Т. Г. Шевченка рисунок “Два натурщика” датовано так: червень 1840 - січень 1841. Така розтягнута дата пояснюється тим, що в цей відрізок часу Т. Г. Шевченко в натурному класі тричі одержував п’ятий номер: на місячному екзамені 1 червня 1840 року, на "третному" екзамені 24 грудня 1840 року та місячному екзамені 28 січня 1841 року.

З метою передачі учням власного досвіду Карл Брюллов нерідко рекомендував копіювати свої картини та малюнки. Т. Г. Шевченко теж виконав ряд копій з акварельних та олійних творів свого вчителя. Збереглися копії з акварелей “Сон бабусі та внучки”¹³, “Перерване побачення”¹⁴, акварельна копія з олійного портрета І. А. Крилова тощо.

Т. Г. Шевченко в ті роки, як і в до академічні, малював оригінальні портрети аквареллю. В Академії мистецтв високо оцінювали його портрети. Восени 1839 року два з них були виставлені на великій академічній виставці, яка влаштовувалась тоді раз на три роки.

Малювати аквареллю Шевченко почав замолоду й протягом усього життя звертався до цієї техніки, працюючи над творами різних жанрів: тематичними композиціями, портретами, пейзажами. Найкращі відомі нам акварелі художника — “Портрет П. В. Енгельгардта” (1833) і “Голова жінки” (1834) — імітують, особливо остання, мініатюри на фарфорі або на слоновій кістці. Аквареллю виконано й деякі композиції на типово академічні — міфологічні та історичні сюжети (“Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіпу”, “Смерть Віргінії”, обидві - 1836) періоду навчання Шевченка в рисувальних класах Товариства заохочування художників у Петербурзі. В цих творах живопис несміливий, має характер розфарбовування. Та вже з наступного року Шевченко вправно володіє аквареллю. Це виявляється насамперед у портретах К.Абази (?)¹⁵, Є. Гребінки (обидва— 1837), невідомого (1837 - 38)¹⁶, М. Луніна (1838)¹⁷ та ін. За зразки для них, за словами автора, правили твори П. Соколова. У російського майстра, портрети якого приваблювали Шевченка реалістичним трактуванням образів, він наслідував не лише техніку роботи чистою аквареллю (без білила), а й композиційні прийоми, манеру письма (моделювання обличчя дрібними мазками, а постаті — широкими, вільними тощо).

Навчаючись у петербурзькій Академії мистецтв у К. Брюллова, який був одним з найкращих у Росії акварелістів, молодий художник старанно вивчав його твори. Недарма саме Шевченкові видавець альманаху “Утренняя заря” В. Владиславлєв¹⁸ замовив 1839 - 1840р. скопіювати для свого видання акварелі К. Брюллова “Перерване побачення” та “Сон бабусі та внучки”. Впливом творчості К. Брюллова позначені акварелі Шевченка “Жінка в ліжку” (1839 - 40)¹⁹, “Натурщиця”²⁰, “Марія”²¹ - за поемою О. Пушкіна “Полтава” (обидві — 1840), а також “Циганка – ворожка” (1841)²².

Портрети Т. Г. Шевченка привернули увагу художньої критики. Позитивні відгуки про них з’явилися в газеті “Северная пчела” (14 жовтня 1839р., №232) та в журналі “Отечественные записки” (1839, листопад, стор. 51).

Як і в до академічних акварельних портретах, Т. Г. Шевченко і в цей час продовжував дотримуватись манери такого визначного майстра акварельного портрета як П. Ф. Соколов²³.

Портрети роботи Т. Г. Шевченка - це, насамперед, зображення конкретних осіб, що їх виконав митець в різній техніці живопису і графіки. Портрети — один з найвизначніших як кількісно, так і за своєю художнього цінністю роздумів мистецької спадщини художника. До жанру портрета Шевченко звертався протягом усього творчого життя. В його доробку переважають індивідуальні, найчастіше погрудні, зображення, але малював він і портрети поясні та на весь зріст, трапляються також портрети парні й групові, що звичайно трактуються як побутові сцени часів заслання з конкретними персонажами.

Користуючись здебільшого аквареллю, без домішки білила, Т. Г. Шевченко досягає легкості і прозорості зображення, тонкого колориту. Портрети його дуже життєві, прості, не перевантажені аксесуарами. Вся увага художника зосереджена на обличчі зображеної особи, на передачі внутрішнього світу людини.

На відміну від П. Соколова Т. Г. Шевченко не намагався облагороджувати свої моделі, не підкреслював кращих сторін зображення особи, він правдиво і влучно відтворював справжні риси її характеру. Цікавим з його погляду може бути порівняння замріяного, лагідного Антона Лагоди²⁴ і античного, обмеженого юнкера, портрети яких виконав Т. Г. Шевченко в 1839 та 1840 роках.

Аквареллю Т. Г. Шевченко виконав також самостійні сюжетні малюнки “Натурщиця” (1840), “Жінка в ліжку” (1839-1840), “Марія” (1840) та інші.

Слід визначити, що копіювання малюнків К. Брюллова не стало на перешкоді формування манери молодого художника.

Шевченко копіював ті акварелі К. Брюллова, в яких великий художник почав захоплюватись штучною декоративністю, перевантажував композицію, застосовував густі, насичені фарби, клей і лак для підсилення темних місць, бронзовий порошок для підкреслення золотих деталей. Т. Г. Шевченко ці засоби певною мірою також використовував, але він підходив до цього дуже обережно. Намагався зберегти легкість і прозорість фарби, уникав зайвого вживання білила, яке робить акварель непрозорою, майстерно використовував для світлих плям білі просвіти паперу.

Якщо у К. Брюллова деякі акварельні малюнки були виконані технікою, близько до техніки мініатюри, то у Т. Г. Шевченка техніка більш вільна, мазок широкий, фарби чисті. Проте, добираючи кольори, у цих малюнках художник ще керувався завданням створити красиве, життєрадісне сполучення фарб, демонструючи складні і ефективні прийоми виконання. Ці акварелі ще не позбавлені деякого захоплення декоративністю.

Паралельно з роботою в техніці рисунка та акварелі Т. Г. Шевченко в класах Академії мистецтв вивчав техніку олійного живопису. Як свідчать екзаменаційні списки, на місячні екзамени в живописному класі Т. Г. Шевченко тричі подавав етюди, написані олією: 3 квітня 1840 року, за який одержав теж 6-й номер, і 31 січня 1841 року, за який одержав 11-й номер.

Малювати олією Т. Г. Шевченко почав дещо раніше. Однією з перших спроб був “Натурщик в позі св. Себастьяна”. В академічному виданні мистецької спадщини Т. Г. Шевченка він датований так: “Зима 1840-1841 року”.

Художник Ф. П. Пономарьов²⁵ розповідає, що в той час, коли Т. Г. Шевченко тяжко хворий лежав на антресолях майстерні, яку мав Ф. Пономарьов у приміщенні Академії мистецтв, він написав торс св. Себастьяна за рисунком, виконаний в академічному класі. А хворів Шевченко, як встановив П. Жур, взимку, починаючи з грудня 1839 року і до початку лютого 1840 року. Перебувати в майстерні Ф. Пономарьова він міг лише до початку березня 1840 року, тому, що в березні в зв’язку з реформою Академії мистецтв всі вихованці, які жили до того в приміщенні Академії, були виселені²⁶. Отже, “Натурщика в позі св. Севастіана” Т. Г. Шевченко міг писати лише в перші місяці 1840 року, коли переборов тяжку хворобу і міг працювати.

Крім “Натурщика в позі св. Севастіана”, зберігся ще “Натурщик на червоній тканині”. Його Т. Г. Шевченко спочатку малював олівцем у різних ракурсах і лише потім написав олією.

Одним з перших самостійних живописних творів Т. Г. Шевченка є його автопортрет, написаний після хвороби в перші місяці 1840 року. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі романтично піднесений образ молодого поета - художника. В манері виконання - в легких лісируваннях, що подекуди з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з вкрапленням червоних, а головне - в романтичному забарвленні образу - виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено.

Першу самостійну олійну картину Т. Г. Шевченка “Хлопчик - сирота , ділиться з собакою милостинею під тином” 27 вересня 1840 року відзначено срібною медаллю другого ступеня і оголошено похвалу.

Ця картина не знайдена. Про композицію її деяке уявлення дає маленький ескіз, зроблений олівцем на звороті одного з малюнків Т. Г. Шевченка академічного періоду.

Успіхи Т. Г. Шевченка неодноразово відзначились в рапортах наглядача рисувальних класів, постановах правління Академії, річних звітах Товариства заохочення художників, де підкреслювалось, що він подає особливі надії.

Академія мистецтв і Товариство заохочування художників сподівались ви
ховати з Т. Г. Шевченка зразкового митця академічної школи. В той час цілий ряд талановитих художників, успішно пройшовши академічне навчання, одержавши послідовно срібні і золоті медалі, з метою вдосконалення їздили в закордонні відрядження²⁷ і врешті-решт ставили авторами картин на традиційну класичну тематику, царський двір.

Одним з теоретиків псевдокласицизму в той час був Валеріан Павлович Лангер, маловідомий художник, який служив цензором в Міністерстві освіти. В 1827 році він переклав з італійської мови книгу Франческо Міліцціа “Об искусстве смотреть на художества по правилам Зульцера и Менгса”. В цій книзі, крім розгляду кращих пам’яток античного мистецтва, викладено принципи, за якими мають будуватись твори класичної школи. Автор твердить, що змістом мистецтва ні в якому разі не повинна бути навколишня дійсність: “Стоит ли труда изображать то, что ежедневно у всех перед глазами. Истинное достоинство художества состоит в представлении совершенств природы, никогда не бывающих соединенными в листе, в одном примере”²⁸.

Виходячи з цих же ідейних і естетичних позицій, у 1841 році В. Лангер написав книгу “Руководство к познанию изящных искусств”, розгляду якої було присвячено одне з засідань правління Академії мистецтв в 1842 році. Ця книга була прийнята як посібник для виховання художньої молоді.

З гострою критикою книги В. П. Лангера, як компілятивної і плутаної, виступив В. Г. Бєлінський²⁹, гаряче закликаючи митців наблизитись до сучасності, служити суспільним інтересам.

Шевченкові безумовно були добре відомі не лише ті погляди на мистецтво, які культивувались в Академії, а й широка полеміка, що велась тоді з питань естетики .

Лекції з теорії естетики, які читав в Академії мистецтв В. І. Григорович, Т. Г. Шевченко почав слухати на початку 1841 року. Викладання цього предмета велось за мертвими схемами німецьких теоретиків Зульцера і Менгса. Іронізуючи, пізніше Т. Г. Шевченко говорив, що В. Григорович керувався у своїх лекціях девізом “побольше рассуждать и поменьше критиковать”.

Погляди Т. Г. Шевченка на завдання образотворчого мистецтва почали складатися далеко раніше, і формувала їх, головним чином навколишня дійсність. Правдиве відтворення реального життя, служіння народові, його визвольній боротьбі - ось той шлях, який обрав Т. Г. Шевченко в поетичній і малярській творчості.

Формуванню таких поглядів на мистецтво великою мірою сприяла атмосфера брюлловської майстерності, де пропагувалось наближення мистецтва до дійсності, де гаряче підтримувались нові, реалістичні риси творчості.

Передова, вільнодумна людина, К. Брюллов у своїх творах часом залишався ще в полоні старих традицій, але від учнів вимагав вдумливої, самостійної творчості, засуджував будь-яке наслідування: “Наслідувати будь-кому з майстрів безглуздо. Та що то за художник, який не висловлює власних думок і власних почуттів? Чим самостійніший художник, тим він вищий”³⁰.

Великого значення надавав К. Брюллов вивченню навколишньої дійсності. Своїх учнів він вчив у робочих альбомах зарисовувати з натури характерні типи і сцени, живописні подробиці навколишнього життя.

Показово, що в альбомах Т. Г. Шевченка цього періоду поряд з рисунками з гіпсів, зарисовками натурщиків, знаходимо багато начерків постатей людей, побачених на вулиці, та товаришів по Академії мистецтв, а також зарисовок рослин, зроблених на Смоленському кладовищі.

Гаряче підтримував К. Брюллов інтерес учнів до жанрового живопису. Відвідуючи з учнями Ермітаж, вивчаючи твори великих майстрів європейського реалізму, він дуже багато уваги приділяв голландському та фламандському живопису, зокрема Тенірсу³¹.

Саме К. Брюллов виховав погляди учнів, які стали представниками реалістичного напрямку в мистецтві: О. О. Агіна, П. А. Федотова, Л. М. Жемчужникова, Г. Г. Гагаріна, Т. Г. Шевченка.

В майстерні К. Брюллова виховувалися погляди на мистецтво, які не відповідали офіційному напрямку. Не дивно, отже, що В. Жуковський назвав Т. Шевченка і В. Штернберга “испорченными учениками Карла Павловича”, коли вони відверто висловили критичні погляди на академічні твори своїх сучасників - німецьких художників школи “назарейців” Корнеліуса, Овербаха, Гесса³².

Великою силою в руйнуванні підвалин академічного мистецтва був О. Т. Венеціанов та його учні, які зверталися в своїй творчості до реалістичного життя селянина, ремісника, городянина, відтворювали в мистецтві повсякденну дійсність. До побутової тематики зверталися в той час такі учні Академії мистецтв, як І. С. Щедровський, Р. К. Жуковський, В. Ф. Тімм, Г. Г. Гагарін, В. І. Штернберг та ін. Передова художня молодь шукала шляхів до демократизації образотворчого мистецтва.

Перші великі живописні твори Т. Г. Шевченка теж написано на теми з життя селянства рідної України. Таких картин, створених ще в стінах Академії мистецтв, відомо три. Це “Циганка, що ворожить українській дівчині”, “Панна сотниківна” та “Катерина”.

За картину “Циганка, що ворожить українській дівчині” 26 вересня 1841 року рада Академії мистецтв нагородила (втретє) Т. Г. Шевченка срібною медаллю другого достоїнства.

Про цю картину з’явилися відгуки в пресі: “Художественная газета” (1841, №19, стор.7), “Литературная газета” (1841, 7/10, №113), “Tygodnik Peterburski” (1842, №36).

Тоді ж з виставки картину продано І. М. Скобелєву³³. Місце знаходження її зараз невідоме. Збереглася лише авторська акварельна копія, яка експонується в Державному музеї Т. Г. Шевченка.

Невеликий проміжок часу відділяє написання “Циганки, що ворожить українській дівчині” від картини “Панна сотниківна”. Якщо “Циганка...” була закінчена десь у вересні 1841 року, то в грудні 1841 року вже працював над картиною “Панна сотниківна” в Петербурзі за сюжетом повісті Г. Квітки-Основ'яненка під такою самою назвою.

Отже, в образотворчому мистецтві Т. Г. Шевченко порушив канони академічного класицизму, якому навчав в Академії мистецтв К. П. Брюллов. Але, придивляючись до манери і техніки виконання своїх робіт, Шевченко майже на сто відсотків у ногу з академічною манерою їх виконання. Одним словом, реалізм теми у тому ж класичному виконанні.

ЗНОСКИ

¹ Ткаченко Федот Леонтійович (н. 1819 - п. Бл. 1885) - вчитель малювання в Полтавській гімназії, колишній кріпак. На початку 30-х років працював учнем у артілі В. Ширяєва. В грудні 1834 р. Ткаченка та його братів - Якова, Григорія та Дениса, поміщики відпустили на волю. В 1835 - 1842 рр. вчився в Академії мистецтв під керівництвом К. Брюллова. 20.05.1842 р. здобув звання вчителя малювання в гімназіях. Шевченко познайомився і подружився з Ткаченко у В. Ширяєва. В 1840 - 1842 рр. жили на одній квартирі. Поет не раз згадував Ткачека у листах до Г. Ткаченка, Я. Кухаренка та С. Гулака - Артемовського. Збереглися чотири листи Шевченка до Ткаченка 1860 і 1861 рр. і два Ткаченка до поета 1860 р.

² Жур Петр. Шевченковський Петербург, Л., 1964, ст. 62, 64.

³ Малишев Тарас Михайлович - один з натурщиків Академії мистецтв, кріпак. Шевченко познайомився з Малишевим у 1838 р. у Петербурзі. За його допомогою поет у позаучбовий час і неофіційно відвідував академічні класи. У Малишева, а потім у його сина збереглися академічні етюди Шевченка. Про них писав О. Сластіон (“Киевская старина”, 1899, №9, с. 99-102). Де вони тепер - невідомо.

⁴ Товариства заохочення художників у Петербурзі - об'єднання аматорів мистецтва, засноване у 1820 р. у Петербурзі з метою сприяння розвиткові та пропагуванню вітчизняного образотворчого мистецтва, матеріальної підтримки художників. Ще кріпаком за рекомендацією В. Григоровича (якого просив про це Сошенко), Шевченко відвідував рисувальні класи при товаристві (вони були в будинку Кастюрина на 7-й лінії Васильєвського острова), де проводилися заняття під наглядом професора Академії мистецтв О. Варнека. Тут він зустрічався з пенсіонерами товариства - учнями петербурзької Академії мистецтв і художньої школи О. Вениціанова (серед них - О. Агін, І. Городницький, Ф. Понамарьов та інші). 4.10.1835 Комітет товариства у складі Ф. Толстого, Матвія Вієльгорського, В. Григоровича, А. Сапожникова та ін. розглянув малюнки Шевченка і визнав, що вони “заслуговують похвали”. В 1837 - 38 рр. Товариство періодично надавало Шевченкові матеріальну допомогу (зокрема на ліки під час хвороби). 16.12.1837р., розглянувши малюнки поета, який вже вчився в Академії мистецтв, Комітет товариства ухвалив призначити Шевченкові постійне грошове утримання. З 1.01.1837 р. до 1.06.1842 р. художник був пенсіонером товариства. Товариство не раз відзначало успіхи Шевченка в навчанні. 25.11.1840 р. Комітет товариства надіслав Шевченкові листа, в якому висловив особливе задоволення з приводу його успіхів у живописі та нагородження срібною медаллю. 30.10.1844 р. товариство розглянуло письмове прохання Шевченка і надало йому матеріальну допомогу (в розмірі 300 крб.) для офортного видання “Живописной Украины”; у своєму звіті за 1844-45 рр. воно високо оцінило це видання. Товариство заохочення художників і його рисувальні класи Шевченко згадував у повісті “Художник”.

⁵ Мокрицький Аполлон Миколайович (12.08.1810-8 або 9.03.1870) - український і російський живописець, педагог, академік петербурзької Академії мистецтв (з 1849 р.). Друг Шевченка. Разом з І. Сошенком ввів його до натурних класів Академії та Ермітажу, познайомив з К. Брюлловим. Брав активну участь у викупі поета з кріпацтва. У своєму щоденнику докладно описав знайомство з Шевченком та історію викупу його з кріпацтва, роль у цій справі К. Брюллова, В.Григоровича, В. Жуковського і свою власну. 18.03.1858 р. Шевченко разом з М. С. Щепкіним відвідав Мокрицького у Москві і занотував у “Щоденнику”: “Старый приятель не узнал меня. Немудрено, мы с ним с 1842 года не виделись”. Згодом поет зустрічався з Мокрицьким під час його приїзду у Петербург.

⁶ Зауервейд Олександр Іванович (02.03.1783 - 06.11.1844) - російський художник - баталіст. З 1836 р. - керівник батальної майстерні петербурзької Академії мистецтв. Шевченко згадував Зауервейда в повісті “Художник”. Деякий час вважалося, що портрет О. Е. Коцебу роботи Шевченка - це портрет Зауервейда.

⁷ “Привилегия, уставы и штабы Императорской Академии художеств”, СПб, 1843; “Русская старина”, 1881, №, стор. 368 // у книзі “З досліджень про Т. Г. Шевченка.” Судак В. О. В класах Академії мистецтв. - К., 1968.

⁸ Єгоров Олексій Єгорович (1776 - 22.09.1851) - російській художник, академік петербурзької Академії мистецтв (з 1807р.), за походженням калмик. Автор картин на релігійні та міфологічні сюжети, портретів. Згадуючи Єгорова в повісті “Близнецы”, Шевченко високо оцінив його малюнки.

⁹ Басін Петро Васильович (06.08.1793 - 16.07.1877) - російський живописець, академік петербурзької Академії мистецтв (з 1831 р.), автор картин на історичні та релігійні сюжети, портретів, монументальних розписів. Шевченко згадував Басіна у повісті “Художник” у зв'язку з літографуваннями, анатомічними малюнками, якими користувалися учні в класах Товариства заохочення художників у Петербурзі.

¹⁰ Шевченко Тарас, Повне зібрання творів в шести томах, т. IV, К., Вид-во АН УРСР, 1963, стор. 175

¹¹ “Козацький банкет” (папір, ол., 23,3x34) - рисунок Шевченка, виконаний 25.12.1838 р. в Петербурзі. Праворуч унизу олівцем дата й авторський підпис: “1838. Декабря 25. Шевченко”. Назву дано за Ю. Б. Залеським. У літературі і на виставках відомий ще під назвами “Прийом Богданом Хмельницьким польського посольства на чолі з Адамом Киселем в лютому 1649 р. в Переяславі”, “Козацьке весілля” ДМШ.

¹² Ромазанов Н. А., Материалы для истории художеств в России, кн. І, М., 1863, стор. 178.

¹³ “Сон бабусі та внучки” (папір, акв., 21,9x27,6) - копія з акварелі К. Брюллова, виконана Шевченком 1839 - 1840 рр. у Петербурзі. Під малюнком на паспарту напис олівцем: “Шевченко. Сон бабушки и внучки. №28”. Нижче друкованим шрифтом: “Garolus Bruloff. Соріа”. Шевченко міг виконати цей твір, коли з оригіналу, що був у приватній збірці, робилася копія для гравюри, вміщеної в альманах “Утренняя заря” 1841 (цензурний дозвіл - жовтень 1840). Малюнок К. Брюллова зберігається в Російському музеї в Ленінграді, копія Шевченка - в ДМШ.

¹⁴ “Перерване побачення” (папір, акв., 23x18,5) - копія з однойменної акварелі К. Брюллова, що її виконав Шевченко в двох примірниках 1839 - 1840 рр. в Петербурзі. Під малюнком, що зберігається в Державному Російському музеї в С.-Петербурзі, на паспорту напис чорнилом: “Тарас Шевченко с К. Брюллова”. Нижче ліворуч олівцем: “Подарунок Шевченка В. Жуковському”. Праворуч олівцем: “Соll. W. Joukowsky. Andre Somoff”. На звороті напис олівцем: “Шевченко. Прерванное свидание”. Нижче бронзовими літерами витіснено: “Garolus Bruloff. Соріа”. Шевченко міг виконати ці твори, коли з оригіналів робилися копії для гравюр, вміщених в альманасі “Утренняя заря” 1841 (цензурний дозвіл - жовтень 1840). Малюнок К. Брюллова - в Третьяковській галереї в Москві. В літературі твір Шевченка згадується ще під назвами “Італійка біля фонтана” і “Перервана зустріч”.

¹⁵ Абази Катерини портрет (?) (брістольський картон, акв., 22,5x18,1) - портрет, що його виконав Шевченко 1837 в Петербурзі. Ліворуч олівцем дата й авторський підпис: “1837 Шевченко”. На звороті І. Айзеншток, на підставі свідчень колишніх власників портрета, 1934 олівцем написав: “Екатерина Абаза урожд. Нахимова”. Відтоді твір відомий як портрет Катерини Абази. В шевченкознавчій літературі висловлено думку, що, ймовірно, портретована - дочка наглядача Зимового палацу М. С. Нахімова, яку звали насправді не Катериною, а Єлизаветою. Зберігаються в ДМШ.

¹⁶ Портрет невідомого (брістольський картон, акв., 23,7x17x6) - портрет, що його виконав Шевченко 1837 - 1838 рр. в Петербурзі. На звороті знизу олівцем напис: “Рисунок Т.Шевчеик[о]”. Зберігається в ДМШ.

¹⁷ Лунін Микола Олександрович (брістольський картон, акв., 24,6x19,5). На зображенні праворуч унизу аквареллю - дата і підпис автора: “1838 Шевченко”. Твір зберігається в ДМШ.

¹⁸ Владиславлєв Володимир Андрійович (1807 - 1856) - російський письменник, видавець, редактор альманаху “Утренняя заря” (СПБ, 1839 - 1843). Служив у жандармському корпусі. Шевченко зустрічався з Владиславлєвим у Петербурзі на літературних вечорах у О. Струтовщикова. В повісті “Капитанша” Шевченко іронічно згадував його “Памятную книгу военных узаконений...” (СПБ, 1851), в якій були настанови штаб і обер - офіцерам, як поводитися з рекрутами.

¹⁹ “Жінка в ліжку” (папір, акв., 23,1x19,1) - малюнок Шевченка, виконаний 1839-40 рр. в Петербурзі. Праворуч унизу аквареллю авторський підпис: “Шевченко”. В худож. прийомах і манері виконання на цьому творі відчутно позначився вплив К. Брюллова. Зберігається в ДМШ.

²⁰ “Натурщиця” (папір, акв., бронза, 16,3x20,5) - малюнок Шевченка, виконаний 1840 р. в Петербурзі. Ліворуч внизу аквареллю підпис автора і дата: “Шевченко. 1840”. За манерою виконання, колоритом, окремими елементами оформлення інтер'єра та реквізиту малюнок близький до акварелей “Жінка в ліжку” і “Марія”. Зберігаються в ДМШ.

²¹ “Марія” (папір, акв., бронза, 24,7x20,1) - малюнок Шевченка за поемою О. Пушкіна “Полтава”. Виконаний 1840 в Петербурзі. Ліворуч унизу аквареллю дата й підпис автора: “1840 Шевченко”. На звороті олівцем напис: “Т. Shevchenko”. Малюнок відтворює такі рядки поеми: “Еще Мария сладко дышит, // Дремой объятая, и слышит // Сквозь легкий сон, что кто-то к ней // Вошел и ног ее коснулся. // От блеска утренних лучей...//Вздрогнув, она глядит... и что же?// Перед нею мать...” (А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений, т. 2. М., 1949, ст. 457). Окремі елементи оформлення інтер'єру та реквізиту на цьому малюнку використано в творах “Жінка в ліжку”, “Натурщиця”, та в одній з ілюстрацій до “Истории Суворова”. В літературі трапляється під іншими назвами: “Мотря Кочубей в палатах Мазепи” та “Сон Марії”. Ескіз до цього малюнка є в альбомі 1839 - 43 років. Акварель зберігається в ДМШ. [(Альбом 1839 - 43 років (папір, ол., туш, перо; 17,6x26,2 та 17,6x26,5) - містить рисунки, що їх виконував Шевченко в Петербурзі та під час першої подорожі на Україну (1843). Альбом має 28 аркушів. В альбомі - рисунки з зображенням краєвидів Києва, типів селян; численні ескізи, етюди, начерки, - до серії офортів “Живописная Украина”, картин “Селянська родина” і “Катерина”, іл. до “Истории Суворова” М. Полевого, поеми О. Пушкина “Полтава”, автоілюстрація до поеми “Слепая” та малюнок до “Панни Сотниківни” Г. Квітки-Основ'яненка; академічні замальовки з натури, зокрема поколінний портрет проф. І. Буяльського під час читання лекції з остеології. Альбом зберігається в інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, два аркуші - в ДМШ)].

²² “Циганка-ворожка” (папір, акв., 26,5x20,7) - малюнок Шевченка, виконаний на поч. 1841 в Петербурзі. Праворуч унизу аквареллю дата і підпис автора: “1841. Шевченко”. Внизу на паспарту витіснено бронзовими літерами: “Т. Shevchenko”. Малюнок створений під впливом К. Брюллова. 26.IХ.1841 р. Рада петербурзької Академії мистецтв за цю акварель втретє відзначила Шевченка срібною медаллю 2-го ступеня. В літературі відомий ще під назвами “Циганча”, “Циганка”, “Циганка, що ворожить руській дівчині” та ін. В окремих джерелах малюнок помилково датовано 1840. Зберігається в ДМШ.

²³ Соколов Петро Федорович (1791 - 1848) - російський художник - портретист, академік петербурзької Академії мистецтв (з 1839). Шевченко високо цінував правдивість портретних образів Соколова. Розповідаючи в повісті “Художник” про свою роботу над акварельними портретами, він зауважив, що більше, ніж інші художники, йому імпонував Соколов.

²⁴ Лагоди Антона Івановича портрет (папір, акв., 25,2x19,5) - портрет, що його виконував Шевченко 1839 р. в Петербурзі. Праворуч унизу олівцем підпис автора і дата: “Шевченко 1839”. На звороті - ескіз цього самого портрета. З А. Лагодою (1816 - 1876) - петербурзьким чиновником - Шевченко познайомився в кінці 30-х рр. і зустрічався з ним у колі своїх друзів - В. Штернберга і А. Майкова. Твір зберігається в дмш.

²⁵ Пономарьов Федір Павлович (1822-2.5.1884) - російський художник -модельєр. Товариш Шевченка часів навчання в петербурзькій Академії мистецтв. Взимку 1839-1840 Шевченко жив у його майстерні. Пономарьов - автор спогадів про Шевченка (журн. “Русская старина”, 1880, кн. 3). У листі до Б. Залеського 6.06.1854 р. Шевченко висловив сподівання, що Пономарьов, який працював на гранувальному заводі в Єкатеринбурзі, допоможе замалювати печатку для І. Ускова.

²⁶ Петр Жур. Шевченковський Петербург. - Л., 1964, стор. 151-156.

²⁷ Сучасники Шевченка і Сошенко, М. Костомаров та інші, а слідом за ними біографи М.Чалий, О. Кониський та інші дотримувались думки, що Шевченко перебував у Варшаві 1830 року, навчався там живопису в художника Й.- Б. Лампі. Проте свідчення мемуаристів непевні. Документальних даних про перебування Шевченка у Варшаві у його листах чи художніх творах немає. Сучасні українські дослідники Г. Хоткевич, М. Ткаченко та інші заперечують версію про перебування Шевченка у Варшаві.

²⁸ Об искусстве смотреть на художества по правилам Зульцера и Менгса, сочинение Ф. Милицциа. Перевод с итальянского Валериана Лангера, СПб., 1827, стор. 39.//Стаття Судака В. О. “В класах Академії художеств// У збірнику” 3 досліджень про Т. Г. Шевченка. - К.: Дніпро, 1968, ст. 22.

²⁹ Віссаріон Григорович Бєлінський (1811-1848) – “революціонер-демократ”, основоположник великоросійського шовінізму, пройшов складну еволюцію (був фіхтеанцем, шелінгіанцем, гегельянцем, фейєрбахіанцем, і нарешті, став “соціалістом” і “атеїстом”). “Із співчуття до людей Бєлінський готовий був прповідувати тиранство і жорстокість. Кров необхідна для того, щоб ощасливити більшу частину людства, можна знести голови хоч би й сотням тисяч. Бєлінський - попередник більшовицької моралі. Він говорив, що люди настільки дурні, що їх необхідно силою вести до щастя. Бєлінський признався, що якби був він царем, то був би тираном в ім'я справедливості”. Фанатична непримеренність “несамовитого Віссаріона”, як називали його колеги однодумці, до всього, що “не відповідало” в даний момент його поглядам, красномовно виявилось в брутальних нападках на творчість М. Гоголя, Т. Шевченка та ін.

³⁰ Железнов М., Значение К. П. Брюллова в искусстве, “Отечественные записки”, 1956, июль, стр. 119-120.

³¹ Тенірс (Teniers) - Давид Молодший (Хрещений 15.12.1610 - п.25.4.1690) - фламандський живописець (у Шевченка - Теньєр). Автор жанрових картин, портретів і пейзажів. У повісті “Художник” і в “Щоденнику” (запис 26.4.1857) Шевченко згадував картину Тенірса “Вартівня” (зберігається в ДЕ в С-Петербурзі), яку називав “Казармою” мріяв виконати з цього твору естамп у техніці акватини.

³² Корнеліус (Cornelius) Петер фон (23.9.1783 - 6.3.1867) - німецький художник належив до реакційного романтичного угрупування “назарейців”, прибічників відродження середньовічного релігійного мистецтва. Шевченко познайомився з репродукціями творів Корнеліуса у В. Жуковського взимку 1839 року. В повісті “Художник” та в “Щоденнику” (10 і 12.7.1857 р.) він згадував Корнеліуса, осуджуючи ідеалістичні основи його творчості.

Овербек (Overbeck) Фрідріх (3.7.1789 - 12.11.1869) - німецький художник, провідний майстер т.з. “назарейської школи”. У листі до С. Аксакова 15.7.1858 р. Шевченко негативно висловився про живопис Овербека.

Гесс (Hess) Петер (29.7.1792 - 4.4.1871) - німецький художник ідеалістичної, т.з. “назарейської школи”. Як свідчить запис у “Щоденнику” 10.7.1857 р., Шевченко разом з В. Штернбергом ознайомився з гравюрами з творів Гесса, привезеними з Німеччини В. Жуковський 1839, і дав їм негативну оцінку.

³³ Толбін В.В. Ученики Брюллова, “Иллюстрация”, 1861, №180, стор.75; “Листи до Т. Г. Шевченка”, К., Вид-во АНУРСР, 1962, стор. 14.