Обод М.П.

Одеська національна юридична академія, Україна

Судовий захист прав виборця як суб’єкта виборчого процесу з виборів народних депутатів України

Зазвичай питання, пов’язані з окремими юридичними аспектами судового захисту виборчих прав громадян шляхом оскарження у судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу, підіймаються на обговорення у зв’язку з проведення чергових виборів тих чи інших представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування. При цьому, значення судів як суб’єктів розгляду виборчих спорів дедалі збільшується з кожною виборчою кампанією. Втім, незважаючи на поширеність сучасних публікацій, присвячених проблемам судового захисту виборчих прав громадян, у яких висвітлюються питання, пов’язані з окремими процесуальними аспектами розгляду судами виборчих спорів, до цього часу у правовій науці та практиці застосування законодавства про вибори однозначно не вирішене питання щодо предметної сторони спорів, котрі можуть бути ініційовані виборцем шляхом звернення до адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Разом з тим, зважаючи на зростання кількості адміністративних справ, порушених судами саме за позовами окремих виборців, зазначена проблема набуває дедалі більшої актуальності. У зв’язку з цим у рамках даної публікації автором зроблена спроба дослідити особливості предмету оскарження виборцями порушень законодавства, що виникають під час підготовки та проведення виборів народних депутатів України.

Насамперед з цього приводу слід відзначити, що Кодексом адміністративного судочинства України [1, ст.ст. 172, 174, 175], сформульовано загальне правило, за яким виборець може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність виборчої комісії, інших суб’єктів виборчого процесу, засобів масової інформації, органів державної влади або місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, лише у випадку якщо ці рішення, дії або бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі його особисто. Аналогічна за змістом норма закріплена також у Законі «Про вибори народних депутатів України» [2,
ст. 103], відповідно до якої суб'єктом звернення зі скаргою, що стосується процесу виборів депутатів, може бути зокрема виборець, виборчі права або охоронювані законом інтереси щодо участі у виборчому процесі якого, у тому числі на участь у роботі виборчої комісії чи на здійснення спостереження, порушено рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта оскарження.

З цього приводу деякі дослідники звертали увагу на відсутність єдиного розуміння вищевказаних положень Закону суб’єктами його застосування, а також на необхідність в кожному випадку встановлювати, чи порушені права та інтереси конкретного виборця, і чи порушені вони саме суб’єктом оскарження [3]. Крім того, була висловлена позиція що, при розгляді кожного виборчого спору застосовується суб’єктивна правова оцінка ситуації та визначення, яким чином порушено права і законні інтереси виборця [4].

В літературі виборчі спори визначаються, зокрема, як розбіжності, що виникають з приводу реалізації виборчих прав громадян під час проведення виборчих кампаній по виборам органів державної влади та місцевого самоврядування, що вирішуються у адміністративному або судовому порядку [5]. Погоджуючись з цією позицією та зважаючи на наведені вище норми законодавства, вважаємо, що предметом виборчого спору, у якому виборець виступає як суб’єкт звернення зі скаргою чи позовною заявою, є суб’єктивні виборчі права або охоронювані законом інтереси цього виборця щодо участі у виборчому процесі його особисто з точки зору їх порушення рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта оскарження.

Втім, Кодексом адміністративного судочинства [1, ч. 1 ст. 173] встановлено також і виключення з цього правила, що надає кожному, хто має право голосу на відповідних виборах або референдумі, право звернутися з адміністративним позовом про уточнення списку виборців, у тому числі про включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб.

Отже, питання щодо обґрунтованості скарги чи позовної заяви виборця на неправомірні рішення, дії, чи бездіяльність суб’єкта оскарження слід розглядати через призму конкретних виборчих прав та охоронюваних законом інтересів виборця, що передбачені діючим законодавством на момент виникнення виборчого спору.

При цьому, як справедливо відзначає російський дослідник
М.С. Матейкович: «визначаючи місце виборчих прав у загальній системі прав та свобод особистості, насамперед слід відмітити, що термін «виборчі права», вживаний саме у множинному числі, включає в себе цілий комплекс самостійних, але одночасно пов’язаних одне з одним, прав та свобод» [6, с. 31].

Конституція України, закріплюючи право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування
(ч. 1 ст. 38), разом з тим не розкриває повною мірою зміст зазначеного права, обмежуючись лише закріпленням загальних принципів, за якими відбуваються вибори в Україні. За Конституцією вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення (ст. 71).

Зазначені принципи розкриваються через положення Закону «Про вибори народних депутатів України» у конкретні суб’єктивні права виборця як суб’єкта відповідного виборчого процесу.

Таким чином, обґрунтованість адміністративного позову виборця щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що порушують його права як суб’єкта виборчого процесу з виборів народних депутатів, встановлюється судом на підставі передусім положень Закону «Про вибори народних депутатів», що дозволяє виділити окремі категорії виборчих спорів, що можуть ініціюватися виборцями як суб’єктами виборчого процесу з виборів народних депутатів, а саме:

- спори пов’язані з набуттям статусу члена виборчої комісії, офіційного спостерігача;

- спори з приводу порушення публічності та відкритості процесу підготовки та проведення виборів, якщо такі дії порушують права виборця, який звернувся зі скаргою чи позовною заявою (інформування виборців про режим роботи та місцезнаходження дільничної виборчої комісії, їх права та обов’язки, місце і час голосування, ознайомлення зі списком виборців і т.ін.);

- спори з приводу усунення перешкод у здійсненні права голосу у день голосування (порушення таємниці голосування шляхом встановлення контролю за волевиявленням виборців або вчинення будь-яких дій, які дають можливість встановити зміст волевиявлення конкретного виборця; необґрунтована відмова у видачі виборчого бюлетеню);

- спори пов’язані з правом проведення передвиборної агітації (порушення права окремого виборця вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів у депутати);

- спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, котрі перешкоджають вільному волевиявленню виборців (у випадку застосування суб’єктом оскарження насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, а також створення перешкод для вільного волевиявлення військовослужбовцям строкової служби шляхом ненадання останнім відпустки для участі в голосуванні);

- спори з приводу реалізації прав, що є передумовою здійснення права голосу (включення до списків виборців на звичайній, спеціальній або закордонній виборчій дільниці).

При цьому, слід враховувати певні особливості правового регулювання прав виборців як суб’єктів виборчого процесу, що мають місце у вищевказаному Законі.

Насамперед ці особливості проявляються у тому, що суб’єктивні права виборця часто прямо не закріплюються Законом у вигляді формули «виборець має право», а є похідними від встановлених Законом обов’язків інших суб’єктів виборчого процесу, а також передбачених ним же заборон та обмежень.

Закон також не містить окремої статті, що передбачала б конкретизований перелік прав та обов’язків виборців як суб’єктів виборчого процесу з виборів народних депутатів. Разом з тим, зважаючи на велику кількість суто процедурних норм, що містяться у цьому Законі, відсутність такого переліку є безперечно недоліком правового регулювання, що призводить до неоднозначного застосування судами одних і тих же норм законодавства під час вирішення однорідних виборчих спорів.

Література:

1. Кодекс адміністративного судочинства України // Офіційний вісник України. – 2005. – N 32 (26.08.2005). – ст. 1918.

2. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 06 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – N 37. – ст. 446.

3. Мельник М. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються процесу виборів народних депутатів України // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2006. – № 1 (3). – С. 20.

4. Розгляд виборчих спорів за Законом України "Про вибори Президента України" / В.І. Гуменюк, М.І. Ставнійчук / За ред. А.Г. Яреми – Київ – Дрогобич: Коло, 2004. – С. 58.

5. Избирательные споры в ходе федеральных, региональных и местных выборов 1993-1999 годов / С.В. Юсов, В.Н. Ткачев, А.И. Харьковский. – М.: «Проспект», 1999. – С. 4.

6. Матейкович М.С. Субъективность избирательного права граждан в системе прав и свобод личности //Правоведение. – 2003. – № 1. – С. 31 – 39.