Лаговська Н.В.

Національний університет ДПС України

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В КРАЇНАХ – УЧАСНИЦЯХ ЄС

Орієнтація України на інтеграцію з Європейським Союзом викликає необхідність вивчення досвіду формування системи соціального захисту країн – учасниць. Це дозволить скористатись позитивним досвідом тих країн, які вже пройшли частину шляху в цьому напрямку та не допустити повторення помилок. В узагальненні досвіду слід приділити увагу принципам, правовим засадам та формам соціального захисту в окремих країнах, що входять до його складу та ЄС в цілому.

Згідно «Договору про заснування Європейського співтовариства» кожен громадянин країни - члену Союзу є громадянином Союзу. Це надає йому можливість вільно пересуватись в межах ЄС, та почувати себе соціально захищеним, незважаючи на відмінності національних законодавств [1, с. 233]. Відповідно до ст. 42 Договору про ЄС соціальний захист працівників – мігрантів має базуватись на двох принципах [1, с. 225]: створення можливостей для набуття та збереження права на соціальні виплати враховуючи всі періоди, передбачені в законах окремих країн та надання виплат особам, які є резидентами на території країн - членів ЄС. Стаття 51 Договору про ЄС гарантує, що внески до фондів соціального страхування, зроблені в одній з країн - членів ЄС, даватимуть право на соціальний захист в будь - якій іншій країні - члені ЄС. Зазначимо, що якщо країна - член ЄС не покращує свого законодавства порівняно із законодавством ЄС, то у спірних питаннях застосовується принцип верховенства права ЄС, а національні норми не беруться до уваги. Кожна країна - член ЄС має можливість самостійно обирати модель системи соціального захисту, яка може базуватись на добровільному чи примусовому страхуванні; із внесками з боку працівників, роботодавців чи певними частинами; передбачати різні види виплат. Але ці фактори не є визначальними, важливим є сам факт страхування. Тому, наприклад, працівник Бельгії, який перебуває на території будь-якої країни учасниці ЄС, може претендувати на допомогу по тимчасовій втраті працездатності [3, с. 585]. Застрахована особа також матиме право на соціальні виплати, перебуваючи чи навіть працюючи поза ЄС, якщо ця особа довгий час підлягала страхуванню в одній із країн - членів ЄС.

Слід окремо приділити увагу основним принципам, на яких ґрунтується законодавство ЄС щодо соціального захисту. Основоположним є принцип недопущення дискримінації за національною ознакою. Відповідно до якого громадяни будь-якої із країн-членів ЄС мають рівні права на соціальний захист у межах ЄС, незалежно від місця проживання. Наступним принципом є недопустимість надання особі однакових виплат у різних країнах - членах. Це означає, що у разі настання страхового випадку особа буде претендувати на виплати тільки в одній країні – члені, якщо ці виплати мають спільну мету, об’єкт і підставу. Принцип взаємозаліку страхових періодів використовується при наданні наступних виплат: допомоги у зв’язку з материнством, сімейних виплат, виплат з тимчасової непрацездатності, з інвалідності, виплат на поховання та пенсії за віком. Принцип належності до однієї країни передбачає, що кожна особа тільки в одній країні може виступати суб’єктом системи соціального захисту. Принцип недопущення погіршення становища передбачає, що працівник не повинен відчувати незручності у результаті запровадження загальних правил. Тому законодавство ЄС передбачає, що особа, яка скористалася правом на свободу пересування, не може знаходитися у гіршому становищі порівняно з тим, хто цим правом не скористався.

Зупинимось на особливостях схем соціального захисту деяких європейських країн. ФРН і Франція - це країни, які одні з найперших в Європі почали розбудову системи соціального захисту. У цих країнах передбачені такі види соціального страхування: пенсійне; медичне; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. У Німеччині навіть впровадили Соціальний кодекс [4, с. 30-36]. Законодавство цих країн виділяє чотири види пенсій за віком:звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею. При нарахуванні пенсії враховуються наступні показники [3, с. 603]: сума особистих коефіцієнтів; фактор виду пенсії; актуальна вартість пенсії. Управління страховими фондами доручено соціальним партнерам – працівникам та роботодавцям. Більшість країн основний тягар страхових внесків перекладає на плечі роботодавців. В Іспанії та Італії він становить 4/5 платежу. На відміну від попередньо згаданих країн, в Нідерландах працівники самостійно сплачують 2/3 загальної суми внесків [5].

Враховуючи вище зазначене, можна зробити висновки, що система соціального страхування ЄС орієнтована на забезпечення соціальних гарантій, хоча слід також вказати на ряд проблем: значне збільшення видатків пенсійного страхування; складність забезпечення своєчасного та повного внесення страхових внесків; неефективність контролю при управлінні фондами соціального страхування. Для вирішення цих проблем слід вжити наступних заходів: посилити контроль за видатками; розробити та впровадити нові фінансові механізми; активізувати боротьбу з шахрайством. Крім того, система соціального захисту ЄС та країн – учасниць не завжди збігається. В кожному конкретному випадку буде застосовується та норма права яка надає максимальні права та пільги особі.

Література:

1. Европейская социальная хартия: Сборник важнейших документов по международному праву. Часть І общая. – М.: Триада, ЛТД, 1996. – 784 с.

2. Josephine Steiner and Lorna Woods. Textbook on EU law. – 2004. – 524 p.

3. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты /Под ред. Э.Б. Френкель. – М.: Юристъ, 2002. – 687 с.

4. Павленко Ю. Світовий досвід функціонування систем соціального страхування. Уроки для України // Україна: аспекти праці. – 2002. – №6. – С. 30-36.

5. Пол де Нойер Система соціального забезпечення в Нідерландах. // Соціальна політика і соціальна робота. – 1999. – №2. – С. 28-38.