УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ
Єрмішова С. В.,
к.е.н.
Самсонова
К. В.
Донецький державний університет
управління
Поняття
банку органічно пов’язане з поняттям ризику через те, що банки виконують функцію
перерозподілу ризиків фінансового ринку. Найскладнішим і найбільш важко
прогнозованим з фінансових ризиків є кредитний. Його складність
пояснюється великою кількістю факторів,
що чинять вплив на його формування.
Сучасна ситуація управління кредитним ризиком комерційними банками України характеризується застосуванням окремих методів його мінімізації, але велика питома вага проблемних кредитів у загальному обсязі доводить недооцінку деяких факторів на практиці, що і призвело до формування численних фінансових проблем, які і досі мають значний вплив на банківську систему України. [1]
Аналіз
робіт вітчизняних науковців та фахівців Міщенко В.І., Вярдова І.М., Костюченко
О.А. та інших дозволяє зробити висновок про те, що питання мінімізацції
кредитних ризиків банківськими установами є актуальним для фінансово-кредитної
системи України. Авторами досліджуються економічні аспекти не тільки в
кредитній, але і в управлінській, інституціональній сферах і надаються
рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності банку в даних сферах. [2]
Метою статті є визначення кредитного ризику та методів його мінімізації.
До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов’язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку.
До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги, та зовнішні ризики.
У свою чергу, до фінансових ризиків належить кредитний ризик. Кредитний ризик – це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань згідно з умовами кредитної угоди. Як економічна категорія кредитний ризик характеризує економіко-правові відносини, що виникають між двома контрагентами – кредитором та позичальником – з приводу перерозподілу фінансових активів.
Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку, потрібно розрізняти такі терміни:
- кредитний ризик щодо кредитної угоди – ймовірність того, що позичальник не зможе повернути борг згідно з умовами договору і при цьому банку не вдається своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат;
-
портфельний кредитний ризик –
середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами
є частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля. [3]
Більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику враховували лише одне з можливих його джерел – фінансові можливості позичальника. Практика показала, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що не мають можливості, а тому що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може зіткнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди. Це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує, що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик.
Особливу увагу в слід приділяти впливу на кредитний ризик ситуацій виникнення форс-мажорних обставин. Також при кредитуванні слід враховувати, що в чистому вигляді ризики не зустрічаються, вони накопичуються та корелюють між собою, утворюючи системний ризик.
При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов’язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій країні.
В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюються оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.
Дуже поширеним є спосіб захисту від кредитного ризику через продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення. Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомогає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов’язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку.[4]
Однією з поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек’юритизація кредитів. При здійсненні сек’юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери, які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикових активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи, потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.
Домінуючою концепцією оптимізаціїї кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, у тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих позичок є значно небезпечнішим, ніж значної кількості дрібних. Хоча економісти також відмічають, що при такому методу мінімізації ризику проблема його скорочення розв’язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб’єктів.
Конкретним проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування, при якому кредиторами виступають декілька банків учасників консорціуму.
Але треба зазначити, що метод диверсифікації неспроможний захистити від впливу таких факторів, як очікування кризи чи росту економіки в цілому, коливання банківського відсотка, політичних коливань та інших глобальних чинників. Крім того, диверсифікація може не тільки зменшити, а і збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у випадку кредитування галузей, інформація про які обмежена і є недостатньою.
З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позбалансових операцій не одного великого позичальника.
Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника – це страхування кредитних ризиків, яким в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов’язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. [5]
Висновки: Фінансова-кредитна система Україна є все ще слабокю, отже зростає об’єктивна потреба її зміцнення і активізації.
Задачею українських банків є використання світового досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже і є перевірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє, він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.
Література
1. Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними//Фінанси України. – 2003. - №11. – С.105-111.
2. Чехова І.В. Управління ризиками в банківській діяльності//Держава та регіони. Серія “Економіка та підприємництво”. – 2006. - №6. – С.312-314.
3. Пернарівський О. Аналіз, оцінка та способи зниження банківських ризиків//Вісник НБУ. – 2004. - №4. – С.44-45.
4. Гайдай Т.Є. Державний вплив а мінімізацію кредитних ризиків банківських установ//Менеджер. - 2004 . - №2. – С.92-96.
5. Кудрявцев П.М. Управління кредитними ризиками комерційного банку//Держава та регіони. Серія “Економіка та підприємництво”. – 2006. - №2. – С.321-325.