Вульчин Н.Я.

Науковий керівник: Сокровольська Н.Я.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УКРАЇНІ

Система міжбюджетних відносин в Україні формувалася хаотично й непередбачено, що значною мірою вплинуло на ефективність прогнозування й управління бюджетними коштами. На перший план сьогодні виходить питання децентралізації бюджетної системи України.

Поміж сучасних вітчизняних науковців, які досліджують проблеми формування і розвитку місцевих бюджетів, необхідно відзначити українських вчених: Н.В. Бабій, Н.Б. Косаревич, Т.Ю. Черняєв, О. Яковлєва та інших.

У 1997 році Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування. Хартія визначає власне місцеве самоврядування як право на спроможність місцевої влади в межах закону здійснювати регулювання і управління істотною часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення [5].

Проте процес фінансової децентралізації в Україні ще не завершено. Потребують розв’язання проблеми, які насамперед стосуються питання фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування.

Із введенням в дію Бюджетного кодексу України запроваджено нову ідеологію організації міжбюджетних відносин. Певної стабільності досягнуту у взаємовідносинах Державного бюджету України з місцевими бюджетами, а також у підходах до визначення їх фінансових ресурсів. Планування доходів бюджетів усіх рівнів ґрунтується на прогнозах макроекономічних показників та структурі надходжень попередніх років.

Процеси децентралізації функцій виконавчої влади можуть відбуватися у двох формах [2, 27]: делегування повноважень місцевим органам влади та делегування певних функцій місцевим органам влади. У випадку делегування повноважень деяку частку функцій центральної влади передають органам місцевого самоврядування. Делегування повноважень передбачає ієрархічну залежність того, кому їх передають, від того, хто їх передає, та обмеження свободи першого. У разі делегування функцій ієрархічної залежності немає.

У сучасних умовах в Україні місцеві органи влади займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення. Фінансування місцевих бюджетів через систему міжбюджетних трансфертів не спонукає їх до зацікавленості у збільшенні надходжень від власних та закріплених вихідних джерел [2, 27-28]. З огляду на це місцеві органи влади повинні мати у розпорядженні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах власних повноважень та виконувати завдання, покладені на них.

Вагомим джерелом бюджетних надходжень місцевого самоврядування, що дає змогу забезпечити відносну фінансову незалежність регіонів, є місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Держава також бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, що гарантовано ст. 142 Конституції України: “…Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою” [1].

Головними вимогами до податків, які зараховуються до місцевих бюджетів мають бути [4, 88]: вони повинні не мати значних регіональних відмінностей, якщо такі відмінності не пов’язані з наданням місцевих благ і послуг; не бути особливо чутливими до кон’юктурних коливань; дія податків, що надходять до місцевих бюджетів, як правило, повинна бути обмежена відповідною територією або ж бути платою за послуги, які надаються на місцевому рівні.

Формування доходів органів державної влади кожного рівня є результатом двох заходів: розподілу видів податків та створення механізмів перерозподілу податкових надходжень за допомогою трансфертів. Трансферти місцевим бюджетам можна поділити на декілька видів [4, 89]: дотації, дотації вирівнювання та субвенції.

Важливим елементом при розрахунку міжбюджетних трансфертів між Державним та місцевими бюджетами є норматив бюджетної забезпеченості – гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування. Визначається він шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на надання бюджетних послуг, на кількість жителів чи споживачів соціальних послуг [3, 22].

Зокрема, при плануванні передусім бралися до уваги соціальні гарантії, які надаються державою. Про значну “соціальність” бюджету свідчать дані про виконання місцевих бюджетів по Івано-Франківській області за 2005 – 2007 рр.: питома вага видатків соціальної спрямованості у загальному обсязі бюджету області становила у 2005 – 86,4 %, у 2006 – 84,9 %, у 2007 – 86,6 % [3, 22].

Існує багато диспропорцій у розрахункових показниках стосовно тієї чи іншої галузі. Наприклад, по галузі “державне управління” розрахунок видатків, виходячи з наявного населення, не враховує чисельність працівників апарату органів місцевого самоврядування й населених пунктів у районах області.

Для прикладу: у Косівському ройоні з чисельністю населення 89,6 тис. осіб діє 41 місцева рада, водночас у Рогатинському районі, де проживають лише 49,3 тис. осіб, діють 46 рад. Тобто обсяг видатків при певному нормативі бюджетної забезпеченості на одну сільську раду у Рогатинському районі вдвічі менший, ніж у Косівському [3, 23].

Для більш ефективного функціонування місцевих бюджетів необхідно забезпечити їх певну самостійність як при формуванні, так і при розподілі бюджетних коштів. Водночас необмежена самостійність місцевих органів влади є неприпустимою. Головними застереженнями проти цього є неможливість створення узгодженої податкової системи та небезпека багаторазового оподаткування одних і тих самих об’єктів. Тому певні податки мають надходити тільки до місцевих бюджетів, інші – розподілятися між Державним та місцевими бюджетами.

Отже, питання забезпеченості галузей як Державного, так і місцевих бюджетів є “вічним” і повністю задовольнити потреби споживача неможливо з огляду на закони економіки в частині проблеми вибору - “оскільки ресурси обмежені, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг”. Крім того, сьогодні висока централізація бюджетних коштів може бути виправдана необхідністю погашення і обслуговування високих боргових зобов’язань України, але в цьому випадку місцеві органи влади повинні відповідати за рішення обмеженого кола питань, а в усьому іншому бути виконавцями централізованих рішень. Тому з метою часткового нівелювання диспропорцій, які виникають, пропонується внесення деяких змін до бюджетного законодавства України і насамперед Бюджетного кодексу України.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. – 115 с.

2. Бабій Н.В. Стан і проблеми міжбюджетних відносин в Україні / Н.В. Бабій // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 4. – С. 23 – 35.

3. Косаревич Н.Б. Державна політика щодо фінансового забезпечення місцевих бюджетів / Н.Б. Косаревич // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 2. – С.21 – 25.

4. Черняєв Т.Ю. Розподіл джерел доходних надходжень між бюджетами різних рівнів / Т.Ю. Черняєв // Економіка та держава. – 2008. - № 12. – С. 88 – 90.

5. Яковлєва О. Як ділять бюджет у Європі / О. Яковлєва // Урядовий кур’єр. – 2009. - №145. – С. 21.