Перегінська С.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Методи та проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції

Проаналізовано існуючі методи обліку виробничих витрат, запропоновано більш доцільне та ефективне їх застосування, визначено новий підхід до класифікації витрат і методів калькулювання.

Проанализировано существуещие методы учета производственных звтрат, зарекомендовано более существенное и ефективное их использование, определено новый подход класыфицирования затрат и методов калькуляции.

Постановка проблеми. Одним із безперечних факторів підтримання конкурентоспроможності продукції є організація ефективного процесу управління витратами підприємства, складовою якого виступає планування та контроль за видатками, облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції.

Питання розрахунку собівартості виготовленої продукції завжди було і залишається одним з найважливіших як для цілей прийняття управлінських рішень, так і для визначення фінансового результату діяльності підприємства.

Аналіз останніх досліджень. Вагомий внесок у вдосконаленні обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції зробили такі вчені як І. Белоусова, М. Чумаченко, Я. Краєва, П. Самуельсон, К. Друри, А. Яругова, Дж. Фостер, Ш. Датар, В. Моссаковський, С.Онищенко, С. Голов.

Постановка завдання: проаналізувати існуючі методи калькулювання витрат виробництва; запропонувати більш доцільне та ефективне застосування методів калькулювання витрат виробництва; запропонувати новий підхід до класифікації.

Виклад основного матеріалу. Собівартість продукції є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на рентабельність і самоокупність підприємства. Крім того, собівартість продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності підприємства.

Аналіз зарубіжної літератури показує, що саме особливості технології галузей промисловості, які визначають організацію виробничих витрат, покладені в основу формування поняття "методи калькулювання витрат", яке включає в себе розподіл і калькулювання витрат. При цьому спостерігається розширення діапазону методів калькулювання, які застосовуються.

В зарубіжних та вітчизняних підручниках виділяють такі методи калькулювання витрат виробництва:

1. Калькулювання з неповним розподілом витрат (дирекг-костинг)

2. Калькулювання з повним розподілом витрат: позамовний та

попроцесний метод калькулювання, калькулювання комплексних виробництв, калькулювання за нормативними витратами (стандарт-кост), калькулювання за видами діяльності (АБС-метод), функціональне калькулювання собівартості, система калькулювання кайзен-костинг, особливості калькулювання «чітко в строк»[4].

Калькулювання з неповним розподілом витрат, яке дістало назву "директ-костинг", являє собою визначення по виробах маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат та змінної частини непрямих витрат (загальновиробничих витрат). Постійна частина загальновиробничих витрат по виробах не розподіляється, з списується на собівартість реалізованої продукції. Не розподіляються по виробах адміністративні витрати та витрати на збут. Таким чином, застосовуючи систему директ-костинг, підприємства не знають повної фактичної собівартості кожного виробу і не можуть порівняти її з відпускною ціною. Також дослідження показують, що калькулювання неповних витрат призводить до помилок через неможливість поділу в обліку витрат на змінні та постійні, тому застосування системи директ-костинг спричинює "програмовані" помилки.

Вихід у цих умовах єдиний: кожне підприємство з метою економічної безпеки повинно здійснювати калькулювання собівартості продукції по повних витратах і визначати фактичну собівартість одиниці продукції за всією номенклатурою виробів, що випускаються, й аналізувати фактичну собівартість виробів порівняно з плановою або нормативною собівартістю, а також з відпускними цінами[6].

Необхідно зупинитися на ще одній важливій проблемі. В Україні управлінський облік на підприємствах формується без централізованого контролю і має певні недоліки. У результаті втрачено аналітичний облік витрат по виробах, виробництвах, переділах і процесах. Залишилися поза увагою фінансового й управлінського обліку допоміжне виробництво та розподіл його витрат[3].

У зв’язку зі зміною вимог до обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості необхідно використовувати новий підхід до класифікації. Виходячи із цього підходу запропоновано всі методи калькулювання собівартості продукції розділити на три групи:

1. За підходом до основ калькуляції: калькулювання за видами

діяльності ( АВС-костинг), функціонально орієнтоване калькулювання (прямі та накладні витрати);

2. За ступенем оперативності виявлення витрат: калькулювання витрат із

виділенням їх відхилень ( нормативний облік стандарт-кост), калькулювання фактичних витрат з виділенням відхилень від норм;

3. За повнотою витрат: калькулювання неповних витрат (директ-костинг),

калькулювання повних витрат[1].

Підприємства, які здійснюють стратегічне управління діяльності в економічних розрахунках повинні застосовувати такі методи калькулювання собівартості продукції двох видів: калькулювання життєвого циклу виробу та калькулювання ланцюжка цінності.

Як приклад можна розглянути два спеціальних методи калькулювання: кайдзен-костинг і таргет-костинг (цільове калькулювання).

Система калькулювання «кайдзен-костинг», яка виникла на підприємствах Японії, набуває все більшого поширення в США та країнах Європи. К. Друрі в своєму фундаментальному підручнику зазначає: «Крім цільового калькулювання в японських організаціях широко використовують калькулювання витрат типу «кайдзен» як механізм для зниження витрат і управління витратами». Подібні визначення зустрічаються в зарубіжних і вітчизняних публікаціях з управлінського обліку.

Для конкретної характеристики цього методу доцільно ознайомитися з перекладом книги японського автора М. Імаї «Кайдзен: Ключ к успеху японских компаний». У ній наведено таке визначення: «Кайдзен означає вдосконалення. Це поняття включає процес безперервного вдосконалення особистого, сімейного, суспільного і трудового життя. Щодо виробництва кайдзен означає постійне вдосконалення, до якого причетні всі — як менеджери, так і робітники

Не виступаючи конкретним методом калькулювання собівартості продукції, освоєння підходу кайдзен дає можливість усім працівникам, пов'язаним із витратами виробництва, зробити свій внесок у скорочення витрат і управління ними[5].

Цільове калькулювання - це метод визначення собівартості виробу або послуги, оснований на ціні (цільовій ціні), яку покупці бажають платити. Таку процедуру називають також калькулюванням собівартості на основі ціни.

Цільове калькулювання є тим методом, який для визначення витрат використовує ціну. Відділ маркетингу встановлює, які характеристики й ціна найбільш прийнятні для покупців. Наступними кроками, що мають зробити інженери компанії, є дизайн і розробка такого виробу, собівартість і прибуток яких покриваються цією ціною. Японські фірми вже давно застосовують цей підхід, північноамериканські тільки починають застосовувати цільове калькулювання.

На відміну від традиційної практики ціноутворення за принципом «витрати плюс», метод цільового калькулювання передбачає вирахування витрат виходячи з попередньо встановленої цільової ціни. Цільова ціна - це очікувана ціна виробу (послуги). Що готові платити за нього потенційні покупці. Вона визначається на основі маркетингових досліджень і відображує рівень, що забезпечує компанії досягнення бажаного обсягу продаж і частки ринку. Після цього відрахуванням із цільової ціни частини необхідного прибутку розраховують максимально припустиму виробничу собівартість. Для цього в процесі розробки фахівці вишукують оптимальну комбінацію елементів майбутнього виробу, що забезпечить бажаний рівень витрат і якості[2].

Отже, відсутність сучасної класифікації методів обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції негативно впливає на стан обліку та всю економічну роботу на підприємствах України.

У статті подано варіант можливої класифікації цих методів, де охоплені діючі методи на українських підприємствах та існуючі на підприємствах інших країн, які можуть бути корисними для застосування.

Список використаних джерел

1.Белоусова І., Чумаченко М. Проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції в промисловості // Бухгалтерський облік та аудит. – 2009. - №4. – С.3-10.

2.Белоусова І, Чумаченко М. Дискусійні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції // Бухгалтерський облік та аудит. – 2008. - №10. – С.3-7.

3.Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник. – Вид. 4-те. – К.,2008 – 704с.

4.Краєва Я. В. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції / / Держава та регіони. - 2007. – №5. – С.168-171.

5.Попюк А. М. Порівняльна характеристика обліку витрат в Україні та за кордоном / / Науковий вісник БДФА. – Чернівці 2008.- Вип. 2. – С.401-406.

6.Сльозко Т. Методи обліку витрат «стандарт-кост» і нормативний: історія та сучасність / / Бухгалтерський облік та аудит. – 2007. - №7. – С.3-8.