Економічні науки/ 14. Економічна теорія

Холявко Н.І., аспірантка кафедри економічної теорії

Чернігівського державного інституту економіки і управління

Науковий керівник –  д.е.н., проф. Каленюк І.С.

Роль освіти в  інноваційному розвитку України    

Досвід провідних країн світу показує, що досягнення високих економічних, культурних, соціальних та інших показників можливе лише за умови ефективного здійснення та своєчасної реалізації інноваційних проектів у відповідних сферах. У 2003 р. урядом України було проголошено курс на розвиток інноваційної економіки. Закон України «Про інноваційну діяльність» містить наступне визначення: «інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення  виробничого,  адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [2].

З метою прискорення процесу євроінтеграції України та отримання широкого доступу до сучасних наукових надбань, у державі необхідно реалізувати комплекс заходів щодо інноваційного розвитку. На сьогоднішній день у документах Європейського Союзу, на численних наукових конференціях, форумах, міжнародних семінарах постійно акцентується увага на виключній ролі освіти як фактора, що найактивніше сприяє соціально-економічному прогресу країни.

Сутність терміну «освіта» можна розглядати з трьох позицій:

а) як навчальний процес;

б) як результат реалізації навчального процесу, тобто конкретні набуті знання;

в) як організаційно-економічну систему [3]. 

         Освіта є невід’ємною складовою частиною сучасного цивілізованого суспільства, але значення і рол її не залишаються незмінними. Якщо раніше завдання освіти полягало просто в передачі та засвоєнні необхідної визначеної інформації, то освіта нового тисячоліття своєю метою має розвиток людини як найвищої цінності. Освіта стає також і важливим чинником інноваційного розвитку країни.

         На сьогоднішній день відбувається становлення суспільства знань, до характерних особливостей якого можна віднести зростання значення освіти та рівня її якості в суспільному житті в цілому та в житті кожної окремої людини зокрема. Попит на некваліфіковану робочу силу скорочується стрімкими темпами. Наявність у кандидатів на вакантне місце вищої освіти виступає однією із найпринциповіших вимог сучасних роботодавців.

         Постійне вдосконалення і розвиток науки, техніки (особливо комп’ютерної), технологій практично в усіх сферах людської діяльності висуває до сучасних працівників ще одну вимогу – прагнення і готовність продовжувати навчання протягом усього життя (lifelong learning). Світові лідери-передові вищі навчальні заклади уже досить активно розробляють й впроваджують нові навчальні програми, спрямовані на забезпечення можливості здобуття освіти протягом життя. Українські ВНЗ також розвивають систему навчання протягом життя, орієнтуючись на передовий досвід, поточні потреби та реальні можливості вітчизняної економіки.

         З часу проголошення незалежності України було взято курс на розвиток та вдосконалення системи освіти. Нині вже розроблено ґрунтовне законодавство в сферах освіти та науки, сформульовані Державні стандарти освіти, власні підручники, посібники, наукові видання.  Проте, незважаючи на це, для перетворення освіти в інноваційний чинник суспільного розвитку потрібні більш дієві механізми. Освіта майбутнього має бути спрямованою на формування особистостей, здатних мислити та діяти інноваційно [4].  У такому разі вона відіграватиме безпосередню роль у забезпеченні інноваційного розвитку України в цілому.

         Оголосивши пріоритетність інноваційного розвитку, уряд України має створити відповідні  умови для сприяння цьому, зокрема:

Ø     підвищення рівня та якості освіти населення;

Ø     забезпечення підвищення кваліфікації персоналу;

Ø     поліпшення стану фундаментальних розробок, зростання обсягу їх фінансування з боку держави та приватних підприємств;

Ø     збільшення фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок;

Ø     сприяння впровадженню новацій на практиці [1];

Ø     зниження податків для організацій, що займаються дослідницькою діяльністю;

Ø     зменшення бюрократичної тяганини  при реєстрації нових досягнень;

Ø     підвищення рівня престижу науковців і наукової та дослідної діяльності;

Ø     надання державою допомоги в оновленні технічної бази та впровадженні нових методик і програм наукових досліджень;

Ø     надання необхідних консультаційних послуг науково-дослідним організаціям тощо.

         Забезпечивши гідне функціонування наукових та освітніх установ, уряд України суттєво прискорить процес побудови інноваційної економіки в державі. Оскільки інноваційно мислити, створювати унікальні продукти може лише творча і талановита особистість, розвитку природних здібностей і задатків якої має всіляко сприяти діяльність, що проводиться в рамках сучасної офіційної системи освіти (від початкової до вищої освіти, включаючи навчання протягом життя).

Література:

  1. Аблов А.С. Інституційні засади інноваційної економіки: Міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія / Аблов А.С., Довгий О.С.; за заг. ред. В.Є. Новицького. – К.: НАУ, 2005.
  2. Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-ІV від 4.07.2002.
  3. Каленюк І.С. Освіта в економічному вимірі: потенціал та механізм розвитку / Каленюк І.С. – К.: ТОВ «Кадри», 2001. – 326 с.
  4. Ніколаєнко С.М. Освіта в інноваційному поступі суспільства / Ніколаєнко С.М. – К.: Знання, 2006. – 207 с.