Дроздов В.В.

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

Проголошення незалежності Румунії в оцінці російської періодики

У середині 70-х рр. ХІХ ст. «східне питання» стало однією з найгостріших міжнародних проблем. Національно-визвольне повстання в Герцеговині призвело до початку нової «східної кризи», що тривала протягом 1875–1878 рр. Ситуація, що склалася на Балканах, відкрила нові можливості для повного звільнення Румунії від васальної залежності від Туреччини.

Питання проголошення незалежності Румунії на сторінках російської періодики є малодослідженою проблемою. Даній проблемі були присвячені статті радянського історика М. Залишкіна [1], в яких було охарактеризовано румунське питання під час «східної кризи» в ліберальній та консервативній періодиці Російської імперії. В українській історіографії ставлення російської громадської думки до питання проголошення румунської незалежності не розглядалося.

Румунський уряд, на чолі якого стояв лідер консервативної партії Румунії Л.Катарджіу, з самого початку «східної кризи» взяв курс на дотримання політики нейтралітету щодо подій на Балканах. Невтручання Румунії у балканські справи було вигідно румунським політичним діячам, які сподівалися на визнання західноєвропейськими державами повного державного суверенітету Румунії. Прихід до влади лібералів у квітні 1866 р. не вплинув на зміну зовнішньої політики Румунії. Восени 1876 р. новий уряд на чолі з І.Бретіану відмовився від дотримання нейтралітету. Розпочалися переговори з Росією про військово-політичне співробітництво.

Проголошення нової конституції Османської імперії 11 грудня 1876 р., за якою Румунії відводилося місце лише «привілейованої провінції Оттоманської імперії», сприяло ще більшому схиленню румунського уряду до співробітництва з Росією [2, с. 19-20]. 31 березня російський дипломатичний представник у Бухаресті Д.Стюарт повідомив прем’єр-міністра І.Бретіану про неминучий розрив Росії з Туреччиною.

4 квітня 1877 р. новий румунський міністр закордонних справ М.Когелнічану та російський дипломатичний представник у Бухаресті Д.Стюарт підписали політичну та військову конвенцію. Згідно з умовами політичної конвенції румунський уряд надавав російським військам вільний прохід до Туреччини, розглядаючи їх, як представників дружньої армії. У свою чергу, російський уряд зобов’язувався відшкодовувати всі витрати, поважати політичні права Румунії та гарантував недоторканість та цілісність князівства [3, с. 147-148].

Укладення військово-політичної конвенції між Росією та Румунією широко висвітлювалося російською періодичною пресою, яка була на той час головним виразником громадської думки Російської імперії. Російська періодика, підтримуючи підписання російсько-румунської угоди, наполягала на створенні військового союзу з Румунією. У консервативній газеті «Новое время» напередодні російсько-турецької війни зазначалося, що «оборонний та наступальний договір» з Румунією буде підписано відразу після переходу російських військ через р. Прут [4, с. 2]. Ліберальна газета «Голос» наголошувала, що Росія повинна була укласти з Румунією конвенцію, яка передбачала б конкретизацію умов перевезення та утримання армії [5, с. 3].

12 квітня 1877 р. Росія оголосила війну Туреччині. Не чекаючи на ратифікацію конвенцій румунським парламентом, російські війська 11 квітня перейшли кордон Румунії та почали просування до Дунаю. 16 квітня Палата депутатів ухвалила конвенцію 79 голосами [6, с. 113]. В той же день міністр закордонних справ М. Когелнічану офіційно заявив, що введення російських військ у Румунію було здійснено зі стратегічних розрахунків, оскільки турецьке командування планувало захопити князівства.

Укладення російсько-румунської конвенції посилило напруженість у румунсько-турецьких відносинах. Після ратифікації конвенції Туреччина офіційно розірвала дипломатичні відносини з Румунією. У другій половині квітня османські війська фактично почали військові операції майже по всій лінії Дунаю. Румунський уряд вирішив прийняти відповідні заходи: наприкінці квітня 1877 р. після остаточної відмови румунського уряду від нейтралітету парламентом Бухаресту було оголошено війну Туреччині. Наступним кроком було проголошення державної незалежності 9 травня 1877 р.

Російські офіційні кола та преса схвально оцінили дану подію. У першу чергу, російська періодика відзначала роль Росії в здобутті незалежності Румунії. «Румунія незалежна… з того дня, коли перший російський аванпост переправився через Прут», – наголошувалося в газеті «Новое время» [7, с. 2]. Розрив васальних зв’язків Румунії з Туреччиною «є першим важливим наслідком війни… – писали «Санкт-Петербургские ведомости». – Самостійна, незалежна Румунія цілком задовольняє історичні цілі Росії» [8, с. 1].

Російські газети підкреслювали, що проголошення незалежності Румунії стало першим фактом розпаду Османської імперії. Консервативні «Московские ведомости» вказували, що акт проголошення повної державної самостійності князівства мав міжнародне значення: відбулася зміна принципів та прав Порти, які були визначені Паризьким трактатом 1856 р. [9, с. 3]. Важливим наслідком проголошення незалежності Румунії стало, на думку ліберальної газети «Голос», пробудження національної самосвідомості румун [10, с. 2]. Кореспондент газети Д.Рудін зазначав також, що проголошення незалежності Румунії підняло авторитет князя Карла, який до того поступово занепадав.

Консервативна та ліберальна преса підіймала питання про необхідність для Румунії відстоювати незалежність силою зброї. Ліберальна газета «Голос» наголошувала на необхідності боротьби князівства проти Туреччини, вважаючи Румунію головним претендентом на панування в «майбутній федерації християн на Дунаї» [11, с. 1].

Отже, агресивна політика Туреччини щодо Румунії після підписання російсько-румунської конвенції спонукала румунську владу до оголошення війни Османській імперії та проголошення незалежності. Російська періодична преса позитивно оцінила факт проголошення незалежності Румунії, акцентуючи увагу на важливій ролі Росії в здобутті румунами самостійності. Наслідками проголошення румунської незалежності, на думку російської періодики, були: по-перше, зміна міжнародних принципів Паризького трактату 1856 р. та поступовий розпад Османської імперії; по-друге, пробудження національної самосвідомості румун; по-третє, можливість створення російсько-румунського військового союзу у війні проти Туреччини.

Література:

1. Залышкин М. М. Военно-политическое сотрудничество между Румынией и Россией в войне 1877 – 1878 гг. (По материалам русских и румынских газет) / М. М. Залышкин // Балканские исследования. – Вып. 9. – М., 1984; Залышкин М.М. Вопрос о независимости Румынии на страницах русских газет в 1876 – 1877 гг. / М.М. Залышкин // Балканские исследования. – Вып. 4. – М., 1978.

2. Independenţa României. Documente / [coordonator I. Gal]. – Vol. I – Bucureşti, 1977.

3. Бессарабия на перекрестке европейской дипломатии: документы и материалы / [под. ред. В. Н. Виноградова] – М., 1996.

4. Новое время. – 1877. – 12 квітня.

5. Голос. – 1877. – 25 квітня.

6. Documente privind istoria României. Războiul pentru independenţă / [comitetul de redacţie: V. Chereteşiu, V. Maciu, S. Ştirbu, M. Roller]. – Vol. III. – Bucureşti, 1953.

7. Новое время. – 1877. – 13 травня.

8. Санкт-Петербургские ведомости. – 1877. – 14 травня.

9. Московские ведомости. – 1877. – 13 травня.

10. Голос. – 1877. – 29 червня.

11. Голос. – 1877. – 10 липня.