Магістр початкової освіти О.П. Безродня

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь російськомовних учнів 1-их класів у процесі вивчення української мови

Із набуттям українською мовою статусу державної надзвичайно актуальною постає проблема формування україномовної особистості. Відповідно до сучасних потреб суспільства прийнято ряд документів, які визначають шляхи реалізації певного завдання в галузі мовної освіти – обов’язкового опанування кожним громадянином України української державної мови. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, визначаючи перспективи подальшого вдосконалення навчально-виховного процесу, наголошує на тому, що «освіта сприяє формуванню високої мовної культури та мовної компетентності громадян, поваги до державної мови» [2,4].

Нині, особливої значущості набуває робота, спрямована на формування культури українського мовлення, яку слід починати з початкової ланки загальноосвітньої школи, оскільки набуті в молодшому шкільному віці лінгвістичні знання і мовленнєві вміння стають підґрунтям комунікативної досконалості та нормативності мовлення.

Проблема культури мовлення молодших школярів завжди була у центрі уваги вітчизняних лінгвістів і методистів ( Н.Д. Бабич, О.М. Біляєв, М.А. Жовтобрюх, А.П. Коваль, М.І. Пентилюк, В.М. Русанівський та ін.). В Україні С.Ф. Русова першою серед науковців торкнулася питання про необхідність розвитку комунікативного мовлення, зазначаючи, що в навчанні мови поряд ідуть два взаємопов’язані, але водночас різні процеси – знати мову і могти нею користуватися. У період з 60-х по 80-ті рр. над проблемою розвитку мовлення учнів початкових класів працювали М.С. Вашуленко, Л.О. Варзацька, Л.Д. Нечай, А.С. Зимульдінова. Починаючи з 90-х р. і до цього часу, окремі аспекти розвитку мовлення учнів 1-3 класів досліджувалися О.І. Артемовою, К.І. Пономарьовою, Г.О. Ткачук, А.М. Богуш, К.Л. Крутій та ін.

Актуальність обраної проблеми полягає в тому, що в нинішніх умовах, до першого класу приходять діти, які недостатньо володіють українською мовою, оскільки, батьки й самі діти в побуті користуються російською мовою. Під час навчання дітей некорінної національності української мови необхідно враховувати й позитивне перенесення елементів однієї мови в іншу. Таке перенесення елементів у лінгводидактиці називають транспозицією. Особливо сприятливі в транспозиційному відношенні близькоспоріднені мови, до яких належать російська й українська. Так, на думку А.М. Богуш, в умовах сім`ї, де батьки добре володіють російською й українською мовами, доцільно спілкуватися з дитиною, з перших днів її життя, дотримуючись принципу «одна особа – одна мова» [1,25]. З такого принципу потрібно починати роботу в дошкільному закладі, якщо один з вихователів бездоганно володіє українською мовою, другий – російською. Звісно, що тоді російськомовні учні 1-х класів без особливих педагогічних зусиль будуть вільно володіти обома мовами. Досвід роботи вчителів перших класів показує, що формування вмінь українського комунікативного мовлення російськомовних першокласників відбуватиметься ефективніше за умови комплексного підходу, який передбачає:

1) розвиток аудіативних умінь;

2) відпрацювання частковомовленнєвих (орфоепічних і граматичних умінь з урахуванням відмінностей у відповідних системах української та російської мов);

3) збагачення, уточнення та активізацію словникового запасу;

4) стимулювання мовленнєвих умінь на репродуктивному та продуктивному рівнях у процесі комунікації;

5) раціональне використання методів, прийомів, форм і засобів навчання.

Для з`ясування рівня володіння українським мовленням першокласниками нами було проведено дослідження мовлення батьків, учнів 1-их класів СШ № 3 (анкетування) та діагностування мовленнєвої діяльності школярів на початку навчального року. Одержані результати свідчать:

1) понад 60% родин першокласників є українськими, проте лише близько 15% у побуті спілкуються українською мовою. Тому учні, що вступають до міських шкіл з українською мовою навчання, є переважно російсько- мовними;

2) для мовлення учнів характерне змішування літературних норм української і російської мов із домінуванням російської;

3) елементарні комунікативні вміння та характеристики (відповідати українською мовою на запитання, швидко реагувати на репліки співбесідника) знаходяться на початковій стадії розвитку.

Методика формування комунікативно-мовленнєвих умінь російськомовних першокласників має будуватися на загальнодидактичних і лінгводидактичних принципах, серед яких основними є такі: забезпечення мотивації наступності, систематичності і послідовності, випереджувального формування усного мовлення щодо писемного; комплексного підходу до формування мовленнєвих умінь; використання міжпредметних зв’язків. Необхідно брати до уваги також принципи індивідуалізації та диференціації навчання; наочності; формування і розвитку чуття мовлення. Важливими засобами навчання українського комунікативного мовлення російськомовних учнів є зразок мовлення вчителя, магнітофонний запис, аудіативні засоби, а також наочні посібники: предметні, сюжетні та ситуативні малюнки, муляжі, оточуючі предмети навколишньої дійсності. Таким чином, навчально-мовленнєва діяльність молодших школярів щодо опанування ними культури українського мовлення підпорядковується на нашу думку чотирьом напрямкам:

1) засвоєння норм сучасної української літературної мови (орфоепічна та граматична правильність мовлення);

2) формування навичок активної роботи зі словом (точність, чистота, багатство мовлення);

3) формування вмінь діалогічного висловлювання (доречність, мовленнєвий етикет);

4) формування навичок монологічного мовлення (логічність, виразність).

Реалізація кожного з цих напрямків має відбуватися шляхом виконання спеціальних вправ, які допоможуть учителеві розвинути й удосконалити у російськомовних дітей вміння оволодіти культурою мовленнєвої діяльності на початковому етапі опанування державної мови.

Література:

1) Алла Михайлівна Богуш – академік АПН України: бібліогр. покажч. / АПН України. Держ. наук. – пед. б-ка України ім. В.О. Сухомлинського; [упоряд. : Пономаренко Л.О. , Айвазова Л.М. та ін.].- 2-ге вид., доповн. та переробл. – К., 2009. – С. 25-27

2) Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті: Проект// М-во освіти і науки України. АПН України. – К.: Шкільний світ, 2001. – 24с.