Тріска І.І., Левицька В.В.

Науковий керівник: Меленко О.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОЧИНУ ТАКИМ, ЩО ПОРУШУЄ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК

Правочин, зокрема договір, є однією з найпоширеніших підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин у системі юридичних фактів. Через це інститут правочинів можна назвати одним з найважливіших у науці цивільного права. У зв'язку з наведеним дедалі актуальнішими є проблеми, пов'язані з недійсністю вчинених правочинів, оскільки недійсні правочини не породжують тих юридичних наслідків, які мали на меті їх учасники.

Однією з умов дійсності правочину є дотримання вимог щодо його змісту. Правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК). Зокрема, зміст вчиненого правочину не повинен суперечити публічному порядку держави, закріпленому в законодавстві України.

Термін “публічний порядок” потребує детального дослідження. Необхідно також обгрунтувати таку підставу нікчемності правочину як порушення вчиненим правочином публічного порядку, що визначена у ст. 228 ЦК. Це пов'язано, перш за все, з тим, що цивільне законодавство України покликане врегулювати приватноправові відносини, до яких категорію публічного порядку навряд чи можна віднести.

Проблеми публічного порядку та його порушення як підстави нікчемності правочину розглядались у працях багатьох вчених-цивілістів: Д.Бобрової, М.Брагінського, І.Дзери, М.Сібільова, Ф.Хейфеца та інших, однак їх висновки, як правило, мали загальний оглядовий характер. Тому на особливу увагу заслуговує питання відмежування порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, оскільки, на думку американського цивіліста Г.Ласка, публічний порядок — це одне з тих розпливчатих правових понять, які надають праву гнучкість [1, 152].

Це пов'язано з тим, що формально під порушення публічного порядку може підпасти будь-який недійсний правочин. Встановлюючи в нормах цивільного законодавства підстави недійсності правочинів, держава визначає такі наслідки вчинених суб'єктами цивільного права правочинів як єдино допустимі. Недодержання норми цивільного законодавства, що є підставою нікчемності правочину, в тій чи іншій мірі порушує інтереси держави, оскільки такі підстави нікчемності правочинів остання закріпила у правових нормах. Однак законодавець тлумачить поняття «публічний порядок» у вузькому значенні слова, надає йому особливого значення, виділяючи таку підставу нікчемності правочину від інших.

Якщо звернутись до міжнародного приватного права, якому категорія публічного порядку відома, то необхідно зазначити: воно відокремлює поняття публічного порядку від норм цивільного законодавства. Поряд з невідповідністю договорів вимогам закону порушення публічного порядку, як окрема підстава недійсності договорів, застосовується і у інших країнах Європи та Америки: у Швейцарії, Англії, США.

При цьому в міжнародному приватному праві порушення публічного порядку є лише однією з підстав недійсності правочину, яка використовується поряд з іншими і застосовується тільки у виняткових, визначених законом, випадках. Як вказує Л. Алексидзе, застосування публічного порядку є лише винятком у судовій практиці, а не правилом, у той час, як акти визнання правочинів, що суперечать закону, приймаються регулярно [2, 26].

Отже, відповідно до кодифікації цивільного права України і доктрини міжнародного приватного права, публічний порядок та норми цивільного законодавства не є тотожними поняттями. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить із змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. В зв'язку з наведеними аргументами позиція науковців, які вказували на недоцільність у цивільному законодавстві категорії публічного порядку, є суперечною.

З викладеного можна зробити висновок, що публічний порядок — це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно зі змістом даної норми законодавець, визначаючи суть правочину, що порушує публічний порядок, лише називає окремі правопорушення та злочини, які вчиняються у формі правочину.

Виділяючи тільки окремі злочини, адміністративні або цивільні правопорушення як підставу нікчемності правочину за ст. 228 ЦК України, постає питання: чи будуть визнаватись нікчемними з підстав порушення публічного порядку дії, заборонені кримінальним або адміністративним законодавством (наприклад, дії, спрямовані на провезення контрабанди, на дачу хабара тощо), або навіть ті, що спрямовані на підрив економічної безпеки чи зміну конституційного ладу тощо, які, у свою чергу, не охоплюються наведеною статтею.

Якщо проаналізувати розглядуваний нікчемний правочин, то конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави — Конституції України, яка у ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.

Необхідно чітко розмежувати правочини, що порушують публічний порядок, від інших підстав нікчемності вчинених правочинів, а також визначити межі застосування ст. 228 ЦК України, які могли б бути використані судами під час розгляду справ даної категорії.

Для визначення критеріїв застосування ст. 228 ЦК України слід відмітити, що нині актуальними є справи, які розглядаються господарськими судами за позовами податкових органів про умисне ухилення суб'єктів господарювання від сплати податків. Як правило, податкові органи пред'являють у господарські суди позови про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР, як такі, що вчинені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства [3, 18].

Судові процеси за участю податкових органів та суб'єктів підприємницької діяльності нерідко супроводжуються порушенням прав та законних інтересів останніх у зв'язку з неправомірним втручанням у їхню господарську діяльність, оскільки господарські суди досить часто виносять рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення судді мотивують, перш за все, тим, що податкові органи не надають доказів, які свідчили б про умисел сторін на вчинення договору з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (на умисне ухилення від сплати податків).

Довести умисел сторін під час розгляду цивільної справи у суді досить складно, а наслідком неподання позивачем доказів про наявність мети, суперечної інтересам держави та суспільства, є відмова суду в задоволенні позову зацікавленої особи, навіть, якщо такий умисел сторін реально мав місце.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, вважаю: такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її у суді або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Як зазначає М. Сібільов, ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту [3, 20].

Виходячи з викладеного вище, правочин можна визначити таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований (вчинений з умислом) на порушення публічно-правових нормативних актів держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави, і кваліфікований як злочин чи адміністративне правопорушення у встановленому законом порядку.

У зв'язку з цим ст. 228 ЦК України повинна, на нашу думку, підлягати ширшому тлумаченню, а термін “публічний порядок” — як оціночний критерій, закріплений у публічно-правових нормативних актах держави. Під правочин, що порушує публічний порядок, на мою думку, повинні підпадати правочини, спрямовані (вчиняються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності Українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів. Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.

Запропонований порядок застосування ст. 228 ЦК України не призводитиме до неоднозначного тлумачення даного нікчемного правочину в судовій практиці, а також дозволить виносити обгрунтовані рішення про порушення сторонами вчиненим правочином публічного порядку.

Список використаної літератури:

1. Антонюк А.С. Правочини та поняття їх нікчемності // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Розвиток наукової думки - 2008” - Миколаїв, 2008. - С. 151-156.

2. Васильчук О.М. Категорія публічного порядку у міжнародному приватному праві // Економіка. Фінанси. Право. – 2006. – № 3. – С. 24-29.

3. Сібільов М.М. Загальна характеристика нікчемних правочинів (договорів) // Економіка. Фінанси. Право. – 2007. – № 5. – С. 16-22.