Омельчук Любов

Національний університет державної податкової служби України

Актуальні питання визначення критеріїв допустимості доказів, отриманих при здійсненні міжнародної

правової допомоги

У зв’язку з прагненням України стати членом Європейської Співдружності уповноважені євроінституції неодноразово звертали увагу, що у нашій державі залишається невирішеними ціла низка проблем, що стосуються сфери правового регулювання міжнародної кримінально-процесуальної співпраці. При цьому одним із недоліків називають неналежну правову регламентацію проблеми допустимості доказів, отриманих при здійсненні міжнародної правової допомоги.

Якщо звертатися до чинного Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), то фактично діюче кримінально-процесуальне законодаство України не містить необхідних норм, які б належним чином регулювали правові відносини, що виникають у процесі надання правової допомоги по кримінальних справах загалом та допустимості доказів, одержаних при міжнародній допомозі, зокрема, та відповідали б вимогам сучасного правозастосування. Так, КПК України (ст. 31) лише закріплює загальне положення про те, що порядок зносин суддів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається за законодавством України і міжнародними договорами України.

Звичайно, покращує ситуацію наявність низки ратифікованих Україною міжнародних конвенцій, двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, які стосуються як загальних засад, так і окремих процесуальних дій у сфері міжнародної правової допомоги при розслідуванні кримінальних справ. Але не можна погодитися з тим, що є допустимою така практика, коли відсутність відповідних норм в основному кодифікованому правовому акті кримінально-процесуальної галузі компенсується відомчими нормативними актами. Зокрема, це випливає зі ст. 92 Конституції України, яка закріплює, що права і свободи людини і громадянина, а також гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України. А власне провадження кримінальних справ при правовій допомозі завжди зачіпає права і свободи суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, наголошується на потребі визначення переліку критеріїв оцінки допустимості доказів, отриманих при передачі кримінального переслідування та проведенні запитуваних процесуальних дій, та закріпленні їх в новому Кримінально-процесуальному кодексі. Серед основних таких критеріїв в кримінальній науці пропонують закріпити:

- надання правової допомоги на підставі міжнародного договору чи на умовах взаємності. При цьому взаємність має місце лише при відсутності міжнародного договору, коли правова допомога надається запитуваною стороною за умови надання запитуючою стороною гарантії виконання в майбутньому певного запиту (клопотання);

- умова здійснення міжнародного співробітництва з кримінальних справ компетентними органами держав – сторін договору. При цьому загальноприйнятим правилом є здійснення правової допомоги центральними органами. Так, в Україні це відповідно до міжнародних договорів у тих чи інших випадках можуть бути Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України;

- дотримання суб'єктами міжнародної правової допомоги встановленого міжнародним договором порядку відносин. Мається на увазі виконання встановлених процедурних вимог щодо подання та виконання запитів. Потрібно звернути увагу, що збільшення кількісних показників трансдержавних злочинів зумовлює розширення обсягу роботи щодо розробки та виконання запитів про правову допомогу. Тому досить логічною видається пропозиція надання повноважень безпосереднього співробітництва відповідним органам на місцях щодо запитів, які не стосуються виконання процесуальних дій, що зачіпають права та свободи громадян (децентралізація відносин міжнародної правової допомоги);

- відповідність форми та змісту запиту про надання правової допомоги вимогам міжнародного договору. Так, запит про правову допомогу завжди подається у письмовій формі. У даному офіційному документі зазначають всю необхідну інформацію для ефективного та якісного проведення запитуваної процесуальної дії. При цьому слід звернути увагу на питання строку виконання запиту, що обходиться увагою у міжнародних договорах, хоча має важливе значення. Оскільки в КПК України не передбачено як підставу зупинення досудового слідства подання до запитуваної сторони запиту про надання міжнародної правової допомоги, то обґрунтовано рекомендується у кожному запиті зазначати оптимальний термін його виконання, який мав би співвідноситися з терміном проведення досудового слідства;

- обов’язкове дотримання вимог національного закону запитуваної сторони при виконанні запиту. Оскільки відповідна процесуальна дія (наприклад, виїмка) проводиться органами запитуваної сторони на території країни запитуваної сторони, то безумовно слід дотримуватись кримінально-процесуального закону цієї сторони як стосовно змісту, так і засобів її здійснення. При цьому в запитах доцільно зазначати ті реквізити, що мають бути обов’язково наведені в процесуальний документах за результатами його виконання;

- дотримання встановленого порядку посвідчення отриманих матеріалів. Стосовно цього критерію, то за правилом, встановленими Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року (Україна приєдналась до Конвенції згідно Закону від 10 січня 2002 року), офіційні документи, отримані від запитуваної сторони, не потребують подальшої легалізації запитуючою стороною. Проте якщо іншими міжнародними договорами передбачена окрема процедура посвідчення отриманих матеріалів, то дія Конвенції виключається;

- забезпечення прав осіб, які залучаються до участі у провадженні по кримінальній справі в порядку надання правової допомоги. Ці права передбачаються як національним законодавством запитуючої сторони, так і міжнародними актами (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права);

- здійснення співробітництва у галузі надання правової допомоги в кримінальних справах в організаційно-правових формах, передбачених міжнародними договорами та національним законодавством договірних сторін. При цьому потрібно врахувати рекомендації правників стосовно чіткого визначення переліку відповідних організаційно-правових форм в новому КПК України, що дозволить систематизувати їх та сприятиме виборові компетентними органами найбільш раціональних форм при розслідуванні тих чи інших кримінальних справ.