*119738*

К.е.н. Томнюк Т.Л.

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Напрями удосконалення земельного оподаткування в Україні

Плата за землю – загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності з метою фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, ведення земельного кадастру. Цей обов’язковий платіж є другим за значимістю видом податкових доходів місцевих бюджетів (після податку на доходи фізичних осіб).

На відміну від порядку розподілу даного обов’язкового платежу у редакції Бюджетного кодексу 2001 р. – за місцевими бюджетами було закріплено лише частину плати за землю (до міст обласного значення – 75%, а до бюджетів сіл, селищ та міст районного значення — 60% [1]) – у оновленій інтерпретації Бюджетного кодексу 2010 р. плата за землю повністю відноситься до бюджетів місцевого самоврядування, в обласному та районних бюджетах вказані надходження відсутні [2]. Отже, у контексті впроваджених змін даний податок наближено по суті до місцевого, а це підвищить зацікавленість місцевої влади у ефективному використанні земельних ресурсів. Проте органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо надання пільг та регулювання ставок плати на землю. Надання такого права дозволило б вирішити низку проблем, адже низькі ставки спонукають місцеву владу практично встановити мораторій на продаж землі, яка має комерційну цінність. Значно вигідніше здавати її в оренду. Про це свідчить і статистика: за даними ДПА в Чернівецькій області у 2011 р. 40,3% становила плата за землю, 59,7% – орендна плата.

Практика адміністрування плати за землю свідчить про поширення мінімізації земельного податку юридичними особами за рахунок використання земельної ділянки державної або комунальної власності, яка була надана для виробничих потреб (ставка податку 0,3–0,5% від грошової оцінки землі), у комерційній діяльності (ставка податку 1% грошової оцінки землі). Результати податкових перевірок таких підприємств свідчать, що у валових доходах тривалий період доходи від реалізації продукції власного виробництва становлять лише 15–25%. З метою усунення зазначеного недоліку доцільно законодавчо встановити порядок обчислення земельного податку відповідно до виду діяльності, що займав більшу питому вагу у валових доходах платника податку за минулий рік. Такий захід дозволить, з одного боку, попередити прагнення «мінімізаторів» зменшити податкові зобов’язання із плати за землю, а з іншого – стимулюватиме нарощування виробничої діяльності підприємств – орендарів, власників чи користувачів земельної ділянки.

Загалом стан обліку землі, який ще існує сьогодні в державі, ведення земельно-кадастрової документації, дані якої є підставою для нарахування земельного податку, незавершення інвентаризації земель, відсутність документів на право власності чи користування землею, неповне проведення грошової оцінки земель населених пунктів та земель несільськогосподарського призначення, несвоєчасне оформлення документів на землю при укладанні договорів купівлі-продажу будівель, споруд (їх частин), неправильне укладання договорів на оренду землі (без зазначення реквізитів, передбачених чинним законодавством) суттєво ускладнюють порядок обчислення і сплати плати за землю, призводять до ухилення платників від сплати податку за землю та до втрат місцевих бюджетів. З прийняттям нової редакції Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» створено більш системні правові засади ринку землі, значно розширено можливості її купівлі-продажу та оренди. Проте, гостро стоїть проблема опрацювання і прийняття ряду законодавчих актів, зокрема з питань реєстрації прав власності на землю, землеустрою, охорони земель, земельного банку, які мають забезпечити необхідні правові умови для обслуговування ринку землі. Збільшення фінансової бази місцевих бюджетів обумовлює необхідність завершення процесу визначення грошової оцінки земельних ділянок та інвентаризації земель, поліпшення міжвідомчого обміну інформацією про земельні ділянки та їх власників, землекористувачів та орендарів, не допущення використання землі без правовстановлюючих документів, запровадження механізму набуття права на оренду земельних ділянок на конкурсних засадах.

Отже, для вирішення існуючих проблем справляння плати за землю доцільно:

- наділити органи місцевого самоврядування повноваженнями щодо надання пільг та регулювання ставок плати на землю;

- з метою стимулювання нарощування виробничої діяльності підприємств – орендарів, власників чи користувачів земельної ділянки та попередження можливостей зменшення податкових зобов’язань із плати за землю законодавчо встановити порядок обчислення земельного податку відповідно до виду діяльності, що займав більшу питому вагу у валових доходах платника податку за минулий рік;

- завершити процес визначення грошової оцінки земельних ділянок та інвентаризації земель, підвищити ефективність міжвідомчого обміну інформацією про земельні ділянки та їх власників, землекористувачів та орендарів.

Література:

Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: Кодекс від 08.07.2010 р. № 2456-VI. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=2456-17

Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: Кодекс від 21.06.2001 р. № 2542-III. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=2542-14