*119777*

УДК 330.322

Іщук Л.І.

Луцький національний технічний університет

Проблеми розвитку венчурного бізнесу в Україні

В період розвитку науки та інновацій важливим джерелом фінансування починаючих компаній, які без допомоги інвестицій не можуть забезпечити для себе ефективне функціонування, є розширення обсягів венчурних інвестицій та формування системи венчурного інвестування в рамках національної інноваційної системи й економіки в цілому.

Дослідженням теоретичних та практичних проблем венчурного підприємництва займались такі провідні вітчизняні та зарубіжні науковці як: Л.Антонюк, А.Поручник, О.Ястремський, В.Вітлінський, Ю.Жорнокута, А.Степаненко, А.Яновський, П.Гулькіна, Г.Андрощук, О.Горілей, М.Туган-Барановський, К. Келлі, Дж.Мадда, Б.Санто, Ш.Тацуно, Р.Фостера та ін.

Діяльність фондів венчурного інвестування є порівняно новою інвестиційною діяльністю для українського ринку і стала можливою після прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р. № 2299-ІІІ.

Поняття «венчурний капітал» походить від англійського слова «venture», що означає «ризикована справа або починання». Венчурне інвестування – це один із найбільш ефективних способів фінансування венчурним капіталом приватних підприємств, які займаються ризиковими науково-дослідними та конструкторськими розробками. Основна відмінність від традиційного інвестування полягає в тому, що фінансові активи надаються підприємству без будь-якої гарантії забезпечення рухомим чи нерухомим майном або заощадженнями підприємства. Єдиною гарантійною заставою служить відповідна частина акцій існуючого або тільки створюваного підприємства, тобто венчурний капітал надається підприємству під перспективну ідею.

Розвиток венчурних фондів в Україні можна поділити на два етапи, відповідно до появи венчурних фондів українського походження. Перший етап охоплює 1992-2001 рр., що характеризується створенням та функціонуванням в Україні 7 венчурних фондів за рахунок іноземних інвестицій. За період до 2004р., сукупні інвестиції цих фондів склали більше 127,5 млн. дол. США в більше ніж 106 підприємств. Проте напрямки інвестування відрізнялись від звичайних для венчурних фондів в бік менш ризикових та традиційних галузей. Так пріоритетними виступали проекти в агробізнесі, харчопереробній галузі, виробництві будівельних матеріалів та меблів, при цьому основними акцепторами інвестицій буле вже діючі підприємства середнього розміру [5, 7].

Другий етап розвитку венчурних фондів в Україні розпочався в 2001р. після прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та триває по теперішній час. Основною його характеристикою є створення венчурних фондів резидентами України. Так за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, в 2004-2010 рр., кількість венчурних фондів зросла в 13,9 разів, а величина чистих активів в 63,1 рази, темпи росту цих показників уповільнились більш ніж в 2 рази за вказаний період, найбільше уповільнення спостерігалось після всесвітньо фінансової кризи в 2008р. [5, 7].

Основними чинниками, що стримують розвиток традиційних венчурних фондів в Україні виступають:

‑ обмеженість щодо кола потенційних учасників фонду, так, значно обмежено можливості фізичних осіб, не можуть виступати учасниками недержавні пенсійні фонди та інші інститути спільного інвестування [6, с. 2], страхові компанії можуть бути учасниками тільки корпоративних фондів;

‑ нестабільність законодавчої бази;

‑ слабкий розвиток публічного ринку цінних паперів, що ускладнює вихід фонду із проекту, в якому він приймає участь [4, с. 105].

Незважаючи на зазначені стримуючі чинники, в майбутньому можлива зміна ролі венчурних фондів в фінансування інвестиційних проектів нових підприємств в Україні відповідно до світової практики [7, с. 92].

Найпривабливішими галузями в Україні залишаються переробка сільськогосподарської продукції, виробництво продуктів харчування, будівництво та роздрібна торгівля, в той час, як венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції у виробництво товарів народного споживання, виробництво промислової продукції, комп’ютерів, електроніки та фінансові послуги.

Таким чином, вже сьогодні підприємства що реалізують інвестиційні проекти в інноваційній сфері можуть розглядати венчурні фонди в якості потенційного інвестора. Успішне функціонування венчурного бізнесу в Україні можливе, за умов пом’якшення стримуючих факторів та підтримки держави.

Список використаних джерел

1. Венчурний капітал у ринковій економці (Монографія) / Редіна Н.І. - 2006р. – С. 7-8.

2. Гулькін П. Венчурний капітал, фінансування і бізнес: семантика, історія та еволюція // Фінансовий ринок України. – 2008. - №2. – С. 11 – 15.

3. Лапко О.О. Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційного розвитку економіки // Економіка і прогнозування. – 2007. - №3. – С.25 – 42.

4. Мертенс А. Венчурные фонды и венчурные инвестиции как это работает / А.Мертенс // Финансовый директор. – 2005. – №1. – С. 97–105

5. Романішин О. Перспективи розвитку венчурних фондів в Україні як джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств / О. Романішин // Наука молода. – 2004. – №2. – С. 25–31.

6. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» : за станом на 01 серпня 2011 р. [Електронний ресурс] / Верховна рада України. - Офіц. сайт. - Режим доступу до бази «Загальне законодавство»: http:// zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=2299-14.

7. Кузнецова І.С. Інститут венчурних інвестицій: стан та перспективи розвитку в Україні / І.С. Кузнецова // Наука та інновації. – 2008. – № 1, Т. 4. – С. 87–95.