*119975*

Экономические науки / 4. Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Цюх С.

Львівський інститут банківської справи УБС НБУ, Україна

студент 3 курсу, факультет банківської справи та інформаційних технологій

Шпак О.

Національний університет “Львівська політехніка”, Україна

аспірант, кафедра менеджменту організацій

Науковий керівник: к.е.н. Лапішко З.Я, доц. каф. фінансів ЛІБС УБС НБУ

Інвестиційні сертифікати як інструмент спільного інвестування

Спільне інвестування (СП) здійснюється в інтересах дрібних інвесторів об’єднанням їх грошей. Організація, що призначена для спільного інвестування, – інвестиційний фонд. Інвестиційний фонд (Інститут спільного інвестування; ІФ) – юридична особа, заснована у формі акціонерного товариства, ресурси якого формуються внаслідок випуску власних цінних паперів (ЦП) і продажу їх дрібним інвесторам з метою залучення заощаджень населення. ІФ від імені інвесторів вкладає грошовий інвестиційний капітал у ЦП держави, підприємств, розміщує в комерційних банках на депозити та можуть інвестувати в нерухомість. Доходи ІФ становлять дивіденди (відсотки) та прибуток від операцій з ЦП, за рахунок яких він, у свою чергу, сплачує дивіденди вкладникам. Успішні ІФ виплачують своїм вкладникам дохід на рівні 25 – 30 % річних. Внесення вкладу в ІФ засвідчується інвестиційним сертифікатом [1, с. 600; 2, с. 212; 3, с. 66].

Метою інвестування в ІФ для власника інвестиційного сертифіката є можливість зменшити свої ризики, оскільки за сертифікатом стоять не один чи кілька, а значна кількість ЦП. Поряд з тим, професійні менеджери керують активами більш компетентно (навички та досвід), ніж дрібні інвестори, які не мають професійних знань з фондових операцій. Власники інвестиційних сертифікатів не мають прав на управління фондом. Табл. 1 характеризує привабливість СП у порівнянні з іншими способами капіталовкладень.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика різних форм капіталовкладень

Форми капіталовкладень	Дохідність	Надійність	Ліквідність
Ощадний вклад до запитання	–^*	+++	+
Довгостроковий ощадний вклад	+	+++	–
Цінні папери з фіксованими відсотками	(++)	+++	(–) (+)
Акції	(+) (–)	++(–)	(–) (+)
Дорогоцінні метали	–	+	(–) (+)
Страхування життя	+	+	– –
Нерухомість	+	+++	– –
Частка в інвестиційному фонді	+(++)	+++	(–)(+)
Оцінка:	^*Умовні позначення: – Ü негативна + Ü позитивна – – Ü дуже негативна +++ Ü дуже позитивна (–) (+) Ü умовно негативна чи умовно позитивна

Джерело: [3, с. 67; 4, с. 15]

Діяльність ІФ підпорядкована інтересам інвесторів, а для їх захисту існує загальноприйнята організаційна схема ІФ (рис. 1).

Невід’ємними компонентами організації є [3, с. 68]: 1) власне ІФ (як “пакет з грошима”); 2) керуючий ІФ, який розміщує кошти фонду в інтересах інвесторів з урахуванням змішаного ризику (окремо від власних коштів фонду); 3) депозитарій – що здійснює зберігання, обслуговування операцій та облік активів ІФ.

Функціонування ІФ регулюється спеціальним законодавством про ІФ та нормативно-правовими актами, що стосуються кредитних установ.

Основними принципами діяльності ІФ є [3, с. 68]: наявність проспекту фонду (інформація про зобов’язання та гарантії ІФ перед інвесторами щодо інвестування їхніх грошей); повна інформованість інвесторів про стан активів фонду; відокремлення активів фонду від керуючої компанії; контроль з боку депозитарію; повернення вкладу інвестора на його вимогу.

Таким чином, враховуючи матеріали [5], підготовлених фахівцями Компанії з управління активами “ТАСК-інвест”, можна стверджувати, що інвестування в фонди – один з найпоширеніших засобів вкладання грошей у сучасному світі. В економічно розвинених країнах (особливо в країнах ЄС) вклади в ІФ користуються значною популярністю у населення та демонструють свої переваги, допомагаючи не тільки запобігати знеціненню грошей під впливом інфляції, але й отримувати значний дохід (збереження та примноження капіталу). Однак, у роботі з ІФ існують свої правила та свої типові помилки, які роблять інвестори через незнання ключових принципів інвестування та відсутність досвіду роботи з ЦП. На фондовому ринку такі помилки можуть дуже дорого коштувати.

Література:

1. Загородній А.Г. Фінансово-економічний словник / А.Г.Загородній, Г.Л.Вознюк. – Львів: В-во НУ “Львівська політехніка”, 2005. – 714 с.

2. Зовнішньоекономічний словник-довідник / За ред. А.С. Філіпенка. – ВЦ “Академія”, 2009. – 248 с. (Серія “Nota bene”).

3. Мендрул О.Г. Ринок цінних паперів: [навч. посібник] / О.Г. Мендрул, І.А. Шевчук. – К.: КНЕУ, 1998. – 152 с.

4. Штольте П. Инвестиционные фонды [Текст] / П. Штольте; пер. с нем. М.З.Штернгарц. – М.: Финстатинформ: Inter Expert, 1996. – 165 с.

5. Інтернет-проект “Азбука для інвесторів “Як знайти свій шлях на ринку капіталу” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fond.com.ua/ukr/