*120047*

Економічні науки/4.Інвестиційна діяльність та фондові ринки

к.п.н., доцент Лобачева І.Ф., Божок Т.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Стратегія прийняття інвестиційних рішень

Розвиток будь-якої держави пов’язаний з інвестиційними процесами, структурним та якісним оновленням виробництва й створенням ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ринкові перетворення. Тому будь-які дослідження, пов’язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, прийняттям інвестиційних рішень, є актуальними.

Інвестиційна діяльність тією чи іншою мірою властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без урахування таких факторів, як: вид інвестицій, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування [1].

У фінансовій теорії обґрунтування інвестиційних рішень опирається на фундаментальні роботи Г.Марковіца, Д.Тобіна, У.Шарпа. Питанням прийняття інвестиційних рішень приділяли увагу сучасні вітчизняні та зарубіжні вчені, такі як: В.В.Бочаров, І.А.Бланк, О.Д.Вовчак, Л.Крушвиц, І.П.Мойсеєнко, у роботах яких висвітлювалися моделі, стратегія, основні етапи та принципи прийняття інвестиційних рішень. Водночас сучасні наукові дослідження достатньо описують процеси інвестування в цінні папери, але вони не можуть бути використані стосовно реальних інвестицій. Цілісної системи обґрунтування прийняття рішень щодо реальних інвестицій узагалі не існує.

Інвестиційна діяльність є одним із головних джерел забезпечення довгострокових конкурентних переваг підприємств, надає їм можливості для формування надійних основ сталого економічного зростання; оскільки від ефективності управління інвестиціями значною мірою залежить технічний рівень основних фондів, якість і конкурентоспроможність продукції та ін. В умовах структурно-інноваційних перетворень перебіг процесів інвестування характеризується високим рівнем невизначеності, що зумовлює об’єктивну необхідність теоретичного узагальнення і нового вирішення науково-прикладної проблеми щодо розвитку методичних засад, практичних рекомендацій з управління інвестиційними процесами підприємств із урахуванням ризиків. 

Грамотно сформована інвестиційна стратегія дозволяє підприємцю при прийнятті рішення максимально врахувати фактор ризику і захистити об’єкт господарювання від значних втрат, які пов’язані з конкретним об’єктом.

Критерій прийняття рішень — це функція, що виражає переваги особи, що приймає рішення, і визначає правило, за яким вибирається його прийнятний або оптимальний варіант. +++++++++++++++++++
Усяке рішеня в умовах неповної інформації приймається з урахуванням кількісних характеристик ситуацій. Найчастіше викристовуються наступні: критерії Севіджа, критерій Гурвіца, критерій Гермейера, критерій Байеса-Лапласа, критерій Бернуллі, критерій Вальда та інші. Для прийняття інвестиційного рішення в умовах ризику найчастіше використовують критерій Севіджа та критерій Лапласа. Ці критерії можна використовувати по черзі, причому після обчислення їх значень з-поміж кількох варіантів доводиться довільним чином виділяти деяке остаточне рішення. Що дозволяє, по-перше, краще проникнути в усі внутрішні зв’язки проблеми прийняття рішень і, по-друге, послабити вплив суб’єктивного фактора.
       Згідно із, критерієм Севіджа особа, яка приймає рішення, має мінімізувати свої втрати при виборі стратегії. Іншими словами вона мінімізує свою потенційну помилку при виборі неправильного рішення. Критерій MINI/MAX (критерій Севіджа), орієнтований не стільки на мінімізацію витрат, скільки на мінімізацію втрат з приводу втраченого прибутку. Він допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку. Користуватися цим критерієм для вибору стратегії поведінки в ситуації невизначеності можна лише тоді, коли є впевненість в тому, що випадковий збиток не призведе інвестиційний проект до повного краху.

Використання критерію втрат передбачає побудову матриці втрат. Втрати (bij) при цьому розраховуються окремо для кожної стратегії за формулою:

bij = max Rij - min Rij

де bij – загальні втрати, max Rij – максимальні затрати проекту, min Rij – мінімальний дохід від проекту [2].

Критерій Лапласа спирається на відомий принцип недостатнього обгрунтування. Оскільки ймовірність станів q1, q2, ... , qn не відомі, необхідна інформація для висновку, що ці ймовірності різні, відсутній. В іншому випадку можна було б визначити ці ймовірності і ситуацію вже не слід було розглядати як прийняття рішення в умовах невизначеності. Так як принцип недостатнього обгрунтування стверджує протилежне, то стану q1, q2, ..., qn мають рівні ймовірності. Якщо погодитися з наведеними доводами, то вихідну задачу можна розглядати як завдання прийняття рішень в умовах ризику, коли вибирається дія, що дає очікуваний виграш.
       Таким чином критерії обгрунтування інвестиційних рішень в умовах ризику здійснюються за умов відомих ймовірностей несприятливих наслідків подібних подій. Ці ймовірності можуть бути визначені на підставі або статистичних даних, або експертних оцінок [3, с.17-18].
       Отже, розглянуті методи прийняття інвестиційних рішень дають змогу оптимального вибору в умовах ризику, але нестабільна сучасна економічна ситуація в Україні вимагає багатогранної перевірки інвестиційних проектів. Тому варто визначити труднощі оцінки проекту і продовжувати вдосконалення процесу оцінки. 

Інвесторів й інвестиційних менеджерів, які приймають рішення, у першу чергу цікавить рівень віддачі вкладених коштів. Саме тому всі вітчизняні й закордонні методики оцінки ефективності інвестицій ґрунтуються на порівнянні обсягів необхідних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Однак як критерій такого порівняння приймаються різні показники.

Слід зазначити, що основними критеріями прийняття інвестиційного рішення стала економічна ефективність, найважливішим елементом якої є конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Ще однією істотною умовою, що визначає актуальність розробки інвестиційної стратегії для кожного підприємства, є кардинальна зміна цілей операційної діяльності підприємства, пов’язана з новими комерційними можливостями, що перед ним відкриваються. Реалізація таких цілей потребує зміни виробничого асортименту, впровадження нових виробничих технологій, освоєння нових ринків збуту продукції і т. п. У таких умовах суттєве зростання інвестиційної активності підприємства і диверсифікація форм його інвестиційної діяльності повинні носити прогнозований характер, що забезпечиться розробкою чітко сформульованої інвестиційної стратегії.

Література:

1. Гаврилова Н.В. Прийняття інвестиційних рішень на автотранспортних підприємствах - http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/ aprer/2009_5_1/20.pdf;

2. Львова К.С. Критерії прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику - http://masters.donntu.edu.ua/2011/iem/lvova/library/tez1.htm;

3. Азарова А.О., Беров Д.М. Оцінка ефективності інвестиційних проектів // Фінанси України. - 2009. - №9.