*119616*

ПИТАННЯ АДАПТАЦІЇ КОРПОРАЦІЇ ДО ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

     Проблеми ефективної роботи підприємств пов’язані зі значними змінами в зовнішньому середовищі й впливом на результати його діяльності. Це підвищує актуальність постійного вдосконалення процесу адаптації підприємства до зовнішнього оточення та дозволяє вчасно реагувати на зміни. Розробка та впровадження ефективної системи адаптації до змін зовнішнього середовища підприємства сприяє його стабільному функціонуванню на ринку, здобуванню конкурентних переваг, незважаючи на значні впливи політичних, економічних та соціальних чинників.

     Дослідженням питання адаптації підприємства та адаптаційних властивостей складних економічних систем займалися зарубіжні та вітчизняні вчені:  Р. Акофф, К. Багріновській, П. Друкер, Д. Деревіцкий, П.  Іващенко, Г. Клейнер, Ю. Лукашин, А. Медведев, М. Портер, Р. Рузавін, З.  Румянцева, Д. Синк, В.  Сраговіч, Ф. Емерлі, С. Кравченко, А.  Овечко , К. Бужимська, Г. Мінтцберг, В.  Ячменьова  та інші.

     Однак, незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженням в галузі стратегічного менеджменту, ще багато прикладних питань потребують теоретичного вирішення чи подальшого вдосконалення. Особливо це стосується проблеми вибору ефективної стратегії адаптації та підходів до її реалі­зації в умовах зростання впливу чисельних факторів зовнішнь­ого середовища.

     Більшість досліджень відображає практику роботи інозем­них компаній в цьому напрямку. І зовсім невелика увага при­діляється питанням адаптації існуючих управлінських кон­цепцій до умов сучасного вітчизняного виробництва Українськи  корпорації мають різноманітну організаційну будову. Організаційна структура має забезпечувати оптимальний розподіл праці в корпорації, ефективні горизонтальні та вертикальні зв’язки і бути спрямованою на досягнення організаційних цілей. Організаційна структура корпорації - це стійка до кризових ситуацій та інших негативних явищ цілісна сукупність внутрішніх та відокремлених структурних підрозділів, розташованих у ієрархічній послідовності, зумовлена місією та стратегічними цілями корпорації, з наявністю вертикальних та горизонтальних взаємозв’язків, встановлених у відповідності до законодавчих та внутрішніх корпоративних норм, яка відрізняється високим рівнем динамізму та адаптації до можливих змін внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування корпорації.

Для забезпечення стабільного стану корпорації її організаційна структура має максимально відповідати визначеним цілям та бути у максимальному ступені адаптована до умов зовнішнього середовища.

     Визначимо зміст та особливості поняття “адаптація. У широкому розумінні адаптація підприємства — це пристосування підприємства до змін зовнішнього середовища[1]. В економічній енциклопедії під адаптацією (англ. adaptation, від латин, adapto — пристосовую) розуміють пристосування економічної системи та окремих її суб’єктів до умов зовнішнього середовища,  що змінюється;  виробництва,  праці,  обміну,  життєвих потреб населення[2, c 54]. Поняття адаптації в теорії управління в переважній більшості співпадає з поняттям біології. З точки зору біології, адаптація це пристосування в процесі еволюції будови, функцій, поведінки організмів до певних умов існування (нових або тих, які змінилися)[1, 347]. Адаптація в кібернетиці  визначається як «процес накопичення і використання інформації для досягнення оптимального в деякому розумінні стану або динаміки (поведінки) системи при початковій невизначеності в зовнішніх умовах, що змінюються».  Адаптивна система визначається як  «система,  яка може пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов. Якщо дії зовнішнього середовища змінюються непередбаченим чином, то зміни характеристик керованого об’єкта також відбувається непередбаченим шляхом»[10].

     Значення терміну  «адаптація» підприємства дещо не визначено,  оскільки його використовують як для визначення процесу,  так як і для результату. Проте існує поняття  «адаптованість»,  яке відображає результат процесу.  С.  А.  Кравченко визначає адаптованість як зміну поведінки підприємства в умовах ринку без зміни організації внутрішнього середовища. Автор Ж. Крисько зазначає, що адаптація – це здатність своєчасно проводити адекватні зміни для корекції діяльності підприємства у відповідності до вимог зовнішнього середовища [9, с. 38], а вчена Н.В. Білошкурська надає визначення адаптації як процесу пристосування підприємства та його

діяльності до зовнішнього середовища, а також ефективного використання його виробничого потенціалу [4, с. 102]. Інші науковці Л.Є. Довгань та Г.А. Мохонько розглядають адаптацію крізь призму стратегічної стійкості та визначають її як один із основних інструментів досягнення кінцевої мети [6].    В працях Архипова В. виділяється “виборча адаптація”, яка характеризується як тип поводження керівниц­тва, що більше стурбовано своїм благополуччям, у результаті чого доходи від зданих в оренду приміщень і встаткування, надання фіктивної звітності осідають у перших осіб[5].

     Формування механізму стратегічної адаптації являє собою зміст процесу адаптивного стратегічного планування, що являє собою інтегровану систему обгрунтування пристосованих до особливостей зовнішнього середовища і внутрішніх можливостей об'єкта моделей стратегічного управління, які формують методологічний базис реалізації встановлених стратегічних цілей та ефективних напрямів стратегічного розвитку на шляху досягнення організацією цільового стану і положення на ринку.

     Продуктом адаптивного стратегічного планування є стратегія, узагальнене визначення якої слід давати з врахуванням моделі стратегічного управління, на базі якої вона сформована. Модель стратегічного управління визначає форму стратегії, а її концептуальні ознаки пов'язані з предметом і об'єктом стратегічного регулювання.

     Глін Дж. стратегію представляє як генераль­ну програму дій, що виявляє пріоритети проблем і ресурси для досягнення основної мети. Вона формулює головні цілі й шля­хи їхнього досягнення таким чином, що підприємство одержує єдиний напрямок досягнення. Томпсон А. А., Стрікленд А. Дж. стратегію характеризують як узагальнюючу модель дій, необхі­дних для досягнення поставлених цілей шляхом координації й розподілу ресурсів компанії[3, c.122].  По визначенню А. П. Градова, стра­тегія виробляє правила й прийоми досягнення цілей, що базу­ються на порушенні зацікавленості всіх учасників процесу роз­робки й реалізації стратегічних програм в ефективному досяг­ненні цих цілей. По суті стратегія є набір пра­вил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності у майбутньому[7, c. 125-128].

     Так як зовнішне середовище вкрай динамічне і непередбачуване в силах корпораціі розробити системи адаптації до зовнішнього середовища, що дозволяє встановити з нею контакт і, відповідно, отримувати інформацію про будь-які її зміни. Отже, інструментами адаптації є наступне:

 - Створення інформаційної системи. Це дозволить знизити невизначеність на вході і виході організації, своєчасно отримувати достовірну інформацію від першої особи і, як наслідок, максимально підвищити ступінь захисту від непередбачених обставин. Все це може бути здійснено за допомогою створення в організації системи маркетингу, постачання і, звичайно, відділу стратегічного планування.

 - Прогнозування можливих змін у розвитку зовнішнього середовища та здійснення стратегічного планування. За допомогою цього організація може передбачити стратегію і тенденції розвитку її оточення, що саме по собі значно знижує частку ризику. Крім того, організація виявляється здатною до постановки довгострокових цілей і розробки стратегій їх досягнення.

 - Створення гнучкої організаційної структури. Організація, побудована за таким принципом, не пов'язана нормами, традиціями і рамками розвитку, отримує можливість найбільш швидко реагувати на найменші зміни зовнішнього середовища. Така організація має можливість за мінімальний проміжок часу переорієнтуватися, змінити напрямок розвитку і, нарешті, якщо того вимагає економіка, кардинально поміняти спеціалізацію

 - Останнім інструментом адаптації організації є встановлення партнерських відносин керівництва організації та її персоналу[8, c 324-325].

     На сьогоднішній день важко перелічити "шквал" проблем, що обрушились на підприємства. Багато підприємств вирішують єдину проблему — проблему виживання. Набагато менше підприємств вирішують проблему виживання з перспективою на розвиток і з розрахунком на власні сили, справедливо вважаючи, що держава просто не в змозі в даний період надати їм дійову допомогу. Тому пропонована концепція управління, що викладається в даному посібнику, в першу чергу орієнтована саме на останній тип підприємств, які спрямовані не тільки на виживання, а й на стійкий розвиток організації у цей складний і суперечливий період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Список використанної літератури:

1)                  Ячменьова В.М. Сутність понять «адаптація» та «адаптивність»

// Вісник Національного університету «Львівська Політехніка». – 2010.–№684.–С.346-353.

2)                  Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т.1 / С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устенко, С.І. Юрій ; за ред. С.В. Мочерного. – Львів : Світ, 2005. – 616 с.

3)                  Глин Дж., Маркова В., Перкинс Д. Стратегия бизнеса. — Но­восибирск: ПЭ и ООП СОРАН, Canterbury business School, 1996.

4)                  Білошкурська Н.В. Моделі адаптивної поведінки та їх роль у формуванні економічної безпеки підприємства / Н.В. Білошкурська // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 12 (114). – С. 101-104.

5)                   Архипов В. Стратегия выживания промышленных предпри­ятий // Вопросы экономики. — 1998. — С. 139-142.

6)                  4. Довгань Л.Є. Стратегічна стійкість у системі стратегічного управління підприємством /Л.Є. Довгань, Г.А. Мохонько // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 11 (113). – С. 115-122. Немцов В. Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. — К., 2001. — 506 с.

7)                   Градов А. П. Стратегия экономического управления пред­приятием. — СПб: СПб ГТУ, 2003.

8)                  Ефремов В. С. Стратегия бизнеса. — М.: Финпресс, 1998.

9)                  Крисько Ж. Адаптація підприємства до змін зовнішнього середовища через механізм реструктуризації [Електронний ресурс] / Ж. Крисько // Галицький економічний вісник. – 2009. – № 2. –с.38-42

10)               Лысенко Ю. Г., Егоров П. В., Овечко Г. С., Тимохин В. Н. Экономическая кибернетика: Учебное пособие; изд. 2-е/ Под. ред. д –ра экон. наук, проф. Ю.Г.Лысенко, Донецкий национальный университет. — Донецк: ООО «Юго — Восток, Лтд», 2003. — 516 с.