*120107*

Мотречко І.К.

студентка Донецького національного технічного університету

Проблеми бухгалтерського обліку зобов’язань підприємства

Ринкові перетворення економіки України потребують нового наукового переосмислення господарських явищ і процесів, які від буваються в основному виробництві вітчизняних підприємств. Досвід запро вадження зарубіжних методик, стандартів і механізмів функціонування еко номічних відносин для України виявився невдалим. Нині спостерігається значна фінансова криза, яка охопила соціально-економічну систему країни. Кризи гострих неплатежів і низької ліквідності вітчизняних підприємств ви магають перегляду та удосконалення сучасної теорії і практики позикових від носин. Бухгалтерський облік як основна з компонент інформаційної бази управління підприємством заслуговує першочергової уваги.

Вплив структури капіталу на систему управління корпорацією досліджено у працях В.І.Бєлоцерковського [7], Д.В.Кандаурова [7]. В.В.Ковaльова [6], М.В.Корнєєва [7], А.В.Щепотьєва [7] тощо. В основу їхніх праць покладено завдання – виявити найефективніші механізми оцінки вартості підприємства. При цьомy всі науковці погоджуються, що єдиної універсальної методики у сфері фінансів не існує. Таким чином, на практиці бухгалтерські методики обліку та оцінки фінансових ресурсів є найчастіше вжива ними та регламентованими. Питаннями відображення облікової інформації про позиковий капітал на рахунках фінансо вого обліку розглянуті в працях П.Ю.Буряка [3], Г.Кіма [5], В.В.Соика [5] тощо. Проте існує чимало проблем у регулюванні позиково-кредитних відносин як об’єктів обліку, аналізу та оподаткування.

Зокрема, О.О.Волинець [4], проаналізувавши методичні засади обліку, аналізу і контролю зобов’язань, дійшла висновку що підприємства мають незадовільну або ж формалізовану аналітичну базу щодо руху зобов’язань, доцільності їх залучення, ризикованості та ефективності.

Досить часто у публікаціях порушується проблематика оптимізації структури фінансових ресурсів, досліджуються чинники економічного зростання шляхом розвитку та вдосконалення кредитної системи, однак дана тематика не розкриває змісту суперечностей, які виникають під час обліку позикових ресурсів підприємств.

Метою даної роботи є вивчення стану обліку позикових ресурсів і виявлення кола проблем, які ускладнюють управління та облік позикових ресурсів. Для досягнення поставленої мети необхідне вирішення таких завдань:

- дослідження методологічної бази обліку позикових ресурсів;

- виявлення та аналіз спірних моментів у господарських процесах при обліку різних видів позикових ресурсів.

Слід зазначити, що ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд із статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі такого алгоритму:

- спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов’язання;

- виявити потенційні способи залучення кредитного капіталу;

- оцінити ефективність способів залучення кредитного капіталу;

- оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу;

- проаналізувати результати упровадження стратегії залучення кредитного капіталу

У процесі своєї господарської діяльності підприємства залучають додаткові фінансові ресурси із зовнішнього еконо мічного середовища. Позикові ресурси залучаються тимчасово та мають певні особливості функціонування.

Специфічні риси позикових ресурсів коротко можна сформулювати так:

- визначений строк погашення;

- адресність (ресурси повертаються конкретно визначеній договором особі);

- визначена сума винагороди за користування ресурсами;

- санкції за порушення договірних зобов’язань за термінами і сумами погашення.

Всі етапи облікових робіт, пов’язаних із формуванням та управлінням позиковими ресурсами, у системі бухгалтерського обліку підпадають під облік зобов’язань і регламентуються вітчизняними П(С)БО.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс», позикові ресурси як вид зобов’язань є заборгованістю підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілю ють в собі економічні вигоди [1]. Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

З метою бухгалтерського обліку за П(С)БО 11 «3обов’язания» зобов’язання розділяють на: довгострокові та поточні зобов’язання; забезпечення; непередбачені зобов’язання та доходи майбутніх періодів [2]. Таким чином, у національній нормативній базі окреслені межі визначення структури джерел утворення (фінансування) майна вітчизняних підприємств. Однак, запропонована класифікація не завжди дає змогу порівняти величини власного та пози кового капіталу, наприклад, за потреби оцінити сукупну ціну капіталу (вар тість) підприємства.

Перше питання, яке може виникнути перед підприємством, – це виокремлення позикових і власних ресурсів із пасиву балансу. Якщо стосовно власного капіталу нормативне регулювання в обліку дає таку можливість, то визначення величини та структури позикового капіталу потребує додаткових досліджень.

Ще одне питання, яке потребує пильної уваги підприємств – це оцінка та групування структурних елементів позикових ресурсів. Національні стандарти розмежовують поточні та довгострокові зобов’язання залежно від строку пога шення. Згідно з П(С)БО 2, до поточних відносяться такі зобов’язання, які бу дуть погашені протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу [1]. Поточні зобов’язання відображаються у балансі за сумою погашення. До поточних зобов’язань належать такі види по зикових ресурсів:

- короткострокові кредити банків;

- кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам внаслідок операційної діяльності;

- заборгованість з оплати праці;

- авансові платежі замовників;

- нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

Однак, необхідно пам’ятати, що до поточних можна відносити тільки ті позикові ресурси з терміном погашення після 12 місяців, що пов’язані з ви никненням витрат у процесі операційної діяльності, в іншому випадку це вже довгострокові зобов’язання і їх оцінюють за теперішньою вартістю.

Довгострокові зобов’язання складаються з:

- довгострокових кредитів банків;

- довгострокових фінансових зобов’язань;

- відстрочених податкових зобов’язань тощо.

Пильної уваги потребують відстрочені податкові зобов’язання, які формулюються через існування постійних або тимчасових різниць між даними податко вого та фінансового обліку. Вони збільшують суму коштів підприємства на певний період, однак фактично не є запозиченими, оскільки мають іншу еконо мічну природу. Вважаємо включення їх до складу позикових ресурсів недоречним.

Доречно зазначити, що вітчизняна нормативна база має певні прогалини у відображенні середньострокових кредитів, оскільки банківське регулювання передбачає виділення окремим видам кредитів, термін погашення яких стано вить від 1 до 3 років. Національні П(С)БО відповідної класифікації не підтримують.

Слід звернути увагу і на суперечності у визначеннях національних стан дартів бухгалтерського обліку, зокрема щодо оцінки непередбачених зобов’язань. Так, у П(С)БО 11 зазначено, що сума непередбачених зобов’язань визначається за обліковою оцінкою ресурсів, необхідних для погашення на певну звітну дату, але, керуючись цим документом, суму непередбаченого зобов’язання достовірно визначити не можна. Ця ж ситуація спостерігається й щодо оцінки забезпечень, а це вже досить суттєво може вплинути на фінансові ре зультати діяльності підприємства, оскільки суми створених забезпечень визнаються витратами звітного періоду.

Сутність забезпечень як об’єкта обліку недостатньо широко висвітлена у наукових працях [3; 4; 5;]. Основана дискусія ведеться довкола межі, яка розділяє потенційну і теперішню заборгованість підприємства.

Процес формування забезпечень вимагає систематизації за такими ознаками:

- характер витрат, на покриття яких створюється забезпечення;

- джерела залучення або фінансування;

- період і частота нарахування;

- ступінь використання у господарському процесі.

Визначені показники встановлюються для кожного виду витрат, які планує покрити підприємство, залежно від особливостей їх утворення.

Проте національні П(С)БО не визначають, за якої конкретно величини ймовірності здійснення платежу треба визнавати забезпечення в обліку. Оче видно, що таку шкалу доречно розробляти відповідно до галузевих особливос тей господарювання та видів витрат, на відшкодування яких створюється пев не забезпечення.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

- позикові ресурси є важливим і складним об’єктом бухгалтерського обліку. Розкриття їхньої сутності в обліку полягає у ретельному вивченні госпо дарських процесів, оскільки інформація про позикові ресурси розпорошена та несистематизована у фінансовій звітності.

- удосконалення обліку позикових ресурсів потребує розширення нормативно-правової бази у сфері регулювання фінансової діяльності, яка ство рює економічно-правове поле для залучення нових видів фінансування під приємства. Зокрема, це стосується випуску боргових цінних паперів і надання фінансових послуг.

- вирішення проблем визнання та оцінки зобов’язань дасть можливість моделювати майбутній фінансовий стан підприємства, знизити негативний вплив різноманітних фінансових ризиків на його розвиток.

Отже, удосконалення політики управління позиковими фінансовими ресурсами підприємства слід розглядати як один із головним чинників підвищення ефективності будь-якої фінансово-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства вважається досить ефективною лише у тому випадку, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.

Література:

1. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» (Форма №1): Наказ Міністерства Фінансів України від 31.03.1999 №87 // zakon1.rada.gov.ua

2. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання» (Форма №3): Наказ Міністерства Фінансів України від 31.01.2000 №20 // zakon1.rada.gov.ua

3. Буряк П.Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства // Фінанси України. – 2006. – №10. – С.123-128.

4. Волинець О.О. Розвиток теорії і практики обліку та контролю зобов’язань у підприємствах ресторанного господарства // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №5. – С.186-192.

5. Кім Г.В., Сопко В.В., Кім С.Г. Бухгалтерських облік: первинні документи та порядок їх заповнення:. – К.: ЦУЛ. – 2004. – 437с.

6. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика. – 2006.- 512 с.

7. Коммерческие и некоммерческие кредитно-заемные отношения: Монография / В.И. Белоцерковский, Д.В. Кандауров, М.В. Корнеев. – 2003. – 76 с.