*119917*

Медицина/ 5. Педиатрия

К.м.н. Осадчук Н.І.

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова

Фізичний розвиток школярів як індикатор процесів формування провідних психофізіологічних функцій

та адаптаційних ресурсів організму

На формування здоров’я дитячого організму впливають різні фактори, знання й керування якими надає можливість зменшити ступінь їх негативної дії. Встановлено, що стан здоров’я на 50-52% визначається особливостями способу життя, на 20% – генетичними факторами, на 18-20% − залежить від впливу навколишнього середовища та на 10% – зумовлений особливостями надання первинної медичної допомоги [1]. При всій приблизності цих цифр безперечним є одне: провідне значення в детермінації здоров’я мають соціальні фактори.

Найважливішими параметрами здоров’я та адекватними індикаторами соціального благополуччя суспільства, на думку багатьох авторів [2, 3], є показники фізичного розвитку людини. Показники фізичного розвитку – це, насамперед, антропометричні дані, темпи та особливості їх змін в процесі зростання, ступінь гармонійності розвитку, співвідношення календарного та біологічного віку, конституційні особливості тощо. Такий підхід надає можливість використовувати показники фізичного розвитку для вимірювання та адекватного порівняння їх значень з певними нормативними показниками, що встановлені.

Якщо фізичний розвиток дітей являє собою безперервний біологічний процес морфологічного та функціонального удосконалення організму, то рівень фізичного розвитку − це поняття разове, певне для кожного окремого вікового періоду, що визначається у зіставленні з нормативними значеннями, які мають вікову та територіальну зумовленість, ураховують різні соціально-економічні та екологічні умови [4, 5].

Досягнутий рівень фізичного розвитку та ступінь його гармонійності є важливими критеріями стану здоров’я школярів. Водночас заняття фізичною культурою і спортом слід вважати найважливішими засобами удосконалення фізичного розвитку учнів. Сучасна медицина не знає іншого універсального засобу, крім фізичних вправ, який би одночасно стимулював зростання і розвиток дитячого організму, спонукав до покращання здоров’я та здійснював оздоровчо-корекційну і лікувальну дію при багатьох захворюваннях.

Становлення особистості – процес багатоплановий, суперечливий і довготривалий. Розпочинається він з перших років життя людини і продовжується в усі наступні періоди її соціального і психічного розвитку. У зв’язку з цим, віковий аспект у психології виховання та гігієні дітей і підлітків є одним із найважливіших і, водночас, одним із найскладніших. Він передбачає врахування того, що дитина як об’єкт виховання безперервно змінюється, перетворюючись на суб’єкт виховання, причому психологічні особливості, можливості виховання, мотиви її поведінки і діяльності, соціального і біологічного становлення, суттєво відрізняються на кожному з нових етапів розвитку [2,6].

Формування особистості дитини в процесі діяльності відбувається тим успішніше, чим точніше педагог та лікар ураховують, якою мірою сама діяльність, її зміст, цілі, форми і способи організації, відповідають актуальним потребам дитини конкретного віку, її інтересам, прагненням, наявним та потенційним можливостям.

Навчальна діяльність докорінно змінює все життя дитини і стає основою її подальшого психічного та соціального розвитку. Шкільне навчання ставить перед дитиною все нові і нові вимоги не лише стосовно оволодіння знаннями, уміннями та навичками, але й стосовно її якостей, особливостей поведінки, особистісного розвитку загалом. Від оцінки навчальних успіхів, ставлення до вчителя та однокласників, поведінки в школі і на вулиці в значній мірі залежить моральне самопочуття школяра, задоволення його потреб в спілкуванні, визнання його особистості оточуючими людьми тощо.

Загальновідоме позитивне ставлення учнів початкових класів до школи в цілому, необмежений авторитет вчителя та привабливість нової соціальної ролі школяра являють собою важливі соціально-психологічні чинники, що в своїй сукупності створюють підґрунтя для успішного виховання різних рис особистості учнів молодшого шкільного віку. Саме тому розвиток особистості учнів молодших класів, їх фізичне, психічне та моральне становлення чітко залежать від стимуляції активних колективних взаємин школярів у процесі навчальної діяльності. Отже, особливу увагу в організації виховної діяльності слід приділяти розгортанню в класному колективі ініціативності, самостійності, взаємоконтролю і, на цій основі, відносин взаємної відповідальності.

Важливим критерієм адекватної адаптації учнів перших класів до перебування у школі є досягнутий рівень фізичного розвитку та ступінь його гармонійності. Оцінка даних антропометричних досліджень є надзвичайно простим та доступним методом здійснення первинного контролю за станом здоров’я дітей. Там, де систематичні дослідження в цьому напрямку не проводяться, ускладнюються процеси планування і проведення лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів серед дитячого населення. Проте, очевидно, що проблемою власного здоров’я людина повинна займатися сама. Однак рівень знань про здоров’я, про закономірності його розвитку, підтримки, про методи його корекції та зміцнення у свідомості дітей є недостатнім.

Найбільш вдалою та адекватною у практичному сенсі концепцією зміцнення здоров’я дітей і підлітків слід вважати концепцію, розроблену О.Г. Сухарєвим. Головними шляхами її успішної реалізації, як вважає автор, є: поліпшення соціально-економічного положення дітей і підлітків, використання здоров’язберігаючих технологій виховання та навчання, послаблення негативного впливу на організм, що росте, психотравмувальних антропогенних факторів, створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов у процесі навчання дітей і підлітків, зменшення рівня поширення серед дітей шкідливих звичок і формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, покращання структури та якості харчування дітей і підлітків, оптимізація добової рухової активності та профілактика гіпокінезії, корекція біологічних факторів ризику, охорона репродуктивного здоров’я, організація загальної диспансеризації та удосконалення системи медичного забезпечення сучасних учнів, організація ефективної профілактичної роботи (передусім, вакцинопрофілактики), корекція функціонального стану організму дітей безпосередньо в освітній установі тощо [2, 3, 4].

У “Концепції загальної середньої освіти” підкреслюється, що для забезпечення адекватного перебігу процесів збереження, зміцнення і формування здоров’я, має передбачати щорічне визначення індивідуального рівня здоров’я та надання допомоги у дотримуванні відповідного рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Такий підхід надає можливість учням простежити динаміку свого фізичного розвитку, накреслити шляхи збереження та зміцнення власного здоров’я тощо.

Під час проведення моніторингу стану здоров’я мають бути визначені усі його складові: рівень фізичного, соматичного, психічного, духовного та соціального здоров’я. Висновки про індивідуальний рівень здоров’я мають бути обґрунтовані як на початку, так і наприкінці кожного навчального року. На підставі отриманих даних учні за допомогою вчителів та медичних працівників складають індивідуальні програми особистісного самовдосконалення і фізичного розвитку. Найкращим варіантом контролю за їх адекватним виконанням є поетапний аналіз індивідуального здоров’я учнів, покрокова ліквідація його найбільш слабких ланок, корекція шкідливих звичок, які мають місце, тощо.

Фізична активність людини являє собою рухову діяльність, спрямовану на збереження і зміцнення здоров’я, розвиток фізичного потенціалу та досягнення фізичної досконалості з метою забезпечення ефективної реалізації своїх задатків з урахуванням особистісної структури мотиваційних установок і соціальних потреб.

Інтенсивне зростання, різкі зміни структурної та метаболічної активності організму впродовж періоду статевого дозрівання сприяють підвищенню його реактивності стосовно факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, появі значного числа анатомічних і фізіологічних відхилень. Виходячи з цього, організм підлітка слід вважати високо чутливим до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, кисневої недостатності тощо. У підлітків суттєво знижена фізична витривалість, довше відбуваються процеси відновлення після дії підвищених навантажень. Саме тому ці дані повинні знаходити відображення під час здійснення лікарського контролю за фізичним розвитком підлітка та уроками фізичного виховання.

Рухова діяльність дітей молодшого шкільного віку також не повинна бути надмірною – варто остерігатися інтенсивних навантажень, адже значна частина енергетичних ресурсів організму у цьому віці витрачається на пластичні процеси, а саме на процеси росту та розвитку. Натомість інтенсивна м’язова діяльність пов’язана з великими витратами енергії. Отже, надмірне за обсягом фізичних навантажень, тренування не поліпшить, а, навпаки, загальмує ріст і розвиток дитини. Рухова діяльність школярів як за характером вправ, так і за їх обсягом повинна будуватися диференційовано з урахуванням рівня їх фізичної підготовленості. В сучасній школі близько 75% школярів початкових класів мають середній фізичний розвиток, 15% – фізичний розвиток високий та вище середнього, 10% – фізичний розвиток нижче середнього [3, 4, 6].

Уже в молодшому шкільному віці має бути використаний диференційований підхід під час вибору вправ для уроків фізичної культури та при дозуванні фізичних навантажень серед хлопчиків і дівчат. Одночасно із загальним завданням – сприяти за допомогою використання фізичних вправ різнобічному й гармонійному розвитку дітей – перед фізичним вихованням постає і більш вузьке завдання: виправляти індивідуальні недоліки з боку провідних критеріальних характеристик фізичного розвитку. У цьому контексті, насамперед, слід ураховувати той факт, що у сучасних дітей надзвичайно часто реєструються порушення постави, плоскостопість, ожиріння тощо. Серед учнів молодшого шкільного віку найчастіше реєструються порушення фізичного розвитку, що мають нестійкий функціональний характер, і, отже, можуть бути виправлені за допомогою використання дозованих фізичних вправ.

Роботи великих фізіологів І.М. Сєчєнова, Н.Е. Введенського, І.П. Павлова, А.А. Ухтомського та їх послідовників з достатньою повнотою розкрили механізм впливу рухів на складні життєві процеси, що відбуваються в організмі людини, вказуючи на негативні явища, які спостерігаються в умовах тривалого вимушеного спокою. Спокій і рух являють собою два антиподи, які визначають стан і характер життєвих процесів в організмі, впливають на інтерактивність та особливості роботи серця, легенів, шлунково-кишкового тракту, нервової і м’язової систем, а також обміну речовин.

Яскраві зрушення у цьому віці спостерігаються із боку критеріальних показників вищої нервової діяльності. В результаті генералізації збуджувального процесу серед підлітків спостерігаються підвищена збудливість, яка виражається у формуванні зайвих рухів рук, ніг, голови та тулуба. Сила і форма відповідних реакцій найчастіше не корелює з дією подразників – як правило, вони перевищують інтенсивність їх впливу. Всі зміни з боку провідних корелят вищої нервової діяльності підлітків є результатом суперечливої взаємодії процесів збудження й гальмування: сила збудження збільшується, а сила внутрішнього гальмування стає недостатньою.

У цьому віці особливо великого значення набувають раціонально організований режим дня, характер організації навчальної та позанавчальної діяльності, сну, харчування, загартовування, рухливих ігор на свіжому повітрі, що відповідає фізіологічним потребам організму дітей і підлітків. Особливо ефективними у цьому контексті необхідно визнати заняття фізичною культурою, які повинні відповідати наступним вимогам: а) застосовуватися систематично, а не періодично; б) не викликати надмірного втоми; г) бути різноманітними, впливаючи як на організм в цілому, так і на окремі органи та системи [3].

Систематичні фізичні вправи із широким використанням природних факторів дозволяють успішно вирішувати і цілу низку завдань, які полягають у збереженні та зміцненні здоров’я, загартовуванні організму, всебічному фізичному розвитку, і особливо розвитку фізичної витривалості, швидкості і сили, формуванні адекватних рухових навичок, виховання високих моральних і вольових якостей.

Література

1. Профессия родителей важный фактор влияния на здоровье детей С. В. Белякова [и др.] Гигиена и санитария. 1994. 7. –С.15-18.

2. Баранов А. А. Физиология роста и развития детей и подростков: (теоретические и клинические вопросы). Т.1: Руководство / Ред. А. А. Баранов, Л. А. Щеплягина. - [ 2-е изд.]. – М.: ГЭОТАР – МЕДИА, 2006. – 432 с.

3. Бардов В.Г. Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В.Г. Бардова. – Вінниця: Нова Книга, 2006. - 406 с.

4. Берзинь В.И., Цыганков М.К. Особенности формирования здоровья школьников в зависимости от состояния окружающей среды // Охрана здоровья детей и подростков. - К.:3доровье, 1989. -Вып. 20. - С. 108-110.

5. Шандала М.Г., Звиняцковский Я.И. Окружающая среда и здоровье населения. -К.: Здоров'я, 1998, –152с.

6. Крюкова Д.А. Здоровый человек и его окружение (2-е изд.) /Крюкова Д.А., Лысак Л.А., Фурса О.В. - Серия "Медицина для вас". – Ростов: Феникс, 2004. – 384 с.