*119987*

Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

 

Гуцул І.А.

викладач Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Україна

 

ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВОЇ ШКОЛИ В. ГАҐЕНМЕЙСТЕРА У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ (поч. ХІХ ст.)

У відродженні української культурної спадщини особлива увага надається творчості митців, які присвятили своє життя документальному відтворенню пам’яток старовини, ретельно зберігаючи для сучасного та майбутнього найкращі зразки минулих століть, а також створенню освітніх художніх осередків для ознайомлення з ними молодого покоління. Одним із представників цієї мистецької плеяди є подільський художник Володимир Миколайович (Карл Рихард) Гаґенмейстер (1887-1938), який залишив після себе значну кількість цінних художніх, краєзнавчих та реґіонознавчих матеріалів. 

Якщо для радянської мистецької освіти були характерні завдання, що самі собою не мали конкретного призначення, а відтак сенсу, В. Гаґенмейстер рівнявся, очевидно, на середньовічні майстерні. Під час спільної роботи майстер разом зі своїми колегами-фахівцями передавав своїм учням конкретні навички. Скажімо, зібравши під час літніх мандрівок матеріали про настінні паперові прикраси, у школі  вчилися заводити їх в альбом. Володимир Січинський докладно описав такий альбом. Його опис цікавий і методично, а це могло б згодитись  охочим аматорам друку сьогодні, і, з другого боку, відколи більшовики розгромили кам’янецький культурний осередок, Володимир Січинський як його щирий прихильник користувався  кожною нагодою, щоб спопуляризувати те чи інше видання. Розуміючи їхню рідкісність, він докладно описав, задокументував кілька кам’янецьких альбомів. Так, він дав зразок любовного, бібліофільського опису видання «Настінні паперові прикраси Кам’янеччини (Кам’янець-Подільський, 1930): «Як довідуємося з тексту, опублікований матеріал був зібраний В. Гаґенмейстером разом зі своїми учнями Кам’янецької мистецько-промислової школи. Автор, крім інформаційної частини, подає спосіб вироблювання витинанок, їх матеріал, форму, орнаментальні мотиви, назви, місце призначення, місцевості, з яких походять, тощо. Такий методологічно вироблений підхід до теми робить коротенький текст альбому незвичайно цінним. Видано книжку-альбом не тільки прегарно, але вибагливо, з великим смаком та хистом, так, що [вона] може  служити зразком навіть для наших «столичних» видавців. З огляду на недоступність видання (тираж всього 80 примірників!) спробуємо описати його оформлення. Тверда обгортка  має обкладинку з білого крейдяного паперу приємної матової поверхні, спинка (хребет) книжки – з блакитного полотна густої барви. На обкладинці друкований текст і кольорова репродукція витинанки в трьох барвах. Книжка обгорнена прозорою матовою калькою та вміщена в картонну теку. Внутрішній бік оправи (підкладка) і перший аркуш – з червоного блискучого паперу, з якого, власне, виробляються витинанки. Цей папір забарвлений лише з одного боку, так що, перегортаючи  перший аркуш, маємо дуже дотепний і логічний перехід до титульної сторінки, де знову бачимо малу кольорову репродукцію. Інша кольорова репродукція витинанок уміщена як заставка тексту. Він  видрукуваний на дуже «бідному» папері, але приємного сірого тону. Серед тексту – таблиця з тоновою автолітографією В. Гаґенмейстера – загального вигляду хати з витинанками Ольги Отаманюк з с. Бакоти. Далі йдуть 15 таблиць  із темного картону з наліпленими репродукціями витинанок. Репродукції видруковані дуже добрим літографічним способом, до того ж деякі аркуші мають аж  шість барв, що при літографічному друку  займає дуже багато праці й часу, бо кожна з цих таблиць має бути відбивана  шість разів» [3, с. 110]. Художник виступав у цих виданнях і як мистецтвознавець. Готуючи альбом «Тульчинщина, село Орлівка. Вишивки низзю» (Кам’янець-Подільський, 1929), він спеціально збирав народну термінологію. Як зазначав В. Січинський, «про одні лише орнаментальні мотиви чи їх елементи ми нарахували в тексті 60 різних термінів (слів), що їх уживано на Поділлі. В. Гаґенмейстер, м[іж] і[ншим], вказує, що деякі назви орнаментальних мотивів є спільні для вишивок, писанок і килимів та мають походження не тільки з історичних часів, але навіть і доісторичних» [4, с. 23]. Є і деякі впливи пізніших культур – Візантії, Сходу і Заходу. Ці загальні твердження, що не викликають зрештою заперечень, можуть служити програмою дальших більш докладних  вивчень і розвідок. Зокрема дуже бажані є праці над дослідженням орнаментальних мотивів, що уживаються в різних галузях народного виробництва (килимарство, вишивка, кераміка, писанка), міняючи одночасно свої форми відповідно до матеріалу і техніки виконання. У виданнях знаходимо тексти шістьома мовами – українською, російською, польською, латинською, французькою та німецькою. Як мистецтвознавцеві й етнографові, В. Гаґенмейстерові притаманна яскрава образність. Аналізуючи селянські настінні мальовання, він згадує народні пісні: «Селянські настінні розписи – це ті ж самі народні пісні, що в них, хоча й іншими формами, селянка виспівує свої мрії, життя, побут. Ніби все своє гарне вбрання перенесла вона на будівлі. Ось, як наче запаскою вкрита, стоїть стодола, вся в різнобарвних пасках; оздоблена улюбленим барвінком та виноградом, як ілюстраціями до пісень, вкрила розписами стіни хати, розмістила качок, каченят на стінах господарчих будівель та особливо з  любов’ю змалювала своїх курочок, когутиків на мальовничих курничках. Народні пісні – давні свідки селянської культури – показують велику роль настінних розписів в минулому побуті села.

        У літературі вже є певні спостереження над цими цікавими виданнями. З одного боку, давно помічено, що вони добре документують автентичні мистецькі твори. Як писав Борис Бутник-Сіверський, «ці альбоми з численними кольоровими таблицями особливо цінні тим, що вміщені там рисунки надзвичайно близькі до оригіналів і добре передають локальні особливості розписів». З другого боку і набагато раніше Володимир Січинський охарактеризував мистецький рівень видань. «Видатний мистецтвознавець української еміграції, що діяв в осередді міжнародних мистецьких взаємин, він підкреслив значення одного з кам’янецьких видань – «Настінні паперові прикраси Кам’янеччини» (Кам’янець-Подільський, 1930) – у контексті загальному: «Рідк[існ]е і одиноке свого роду видання, одиноке не тільки в українській літературі, але загалом слов’янській» Вистачить зазначити, що в польській літературі існує лише одне подібне видання, в російській теж одне, але присвячене не народним, а універсальним шкільним працям. Описуючи видання «Вишивки низзю на Поділлі» (Кам’янець-Подільський, 1927), В. Січинський відзначив: «Це маленький альбом вибраних зразків типово подільських геометричних мотивів. Видавці не пошкодувати додати зайвої фарби, щоб показати вигляд самого полотна (з грубими нитками), на якому вишите низзю» [4, с. 21]. В. Січинський фахово проаналізував також альбом В. Гаґенмейстера «Настінні розписи Кам’янеччини» (Кам’янець-Подільський, 1930): «Щоб мати уяву про це справді розкішне і дороге видання, вистачить сказати, що деякі репродукції мають аж 5 різних барв, є також роботи, виконані кількома відтінками однієї фарби, а також 3 ілюстрації, виконані трьохбарвною технікою (накладанням фарб одна на одну), що в літографії вимагає особливої уваги та вміння. Книжка має прекрасну палітурку зі спеціально для того друкованою кольоровою обкладинкою на крейдяному папері і «підкладкою» (внутрішній бік оправи), друкованою 4-ма фарбами» [3, с. 111]. Нарешті, про книжку свого батька «Кам’янецький державний історично-культурний заповідник: Кам’янецька фортеця» (Кам’янець-Подільський, 1929) В. Січинський писав: «Видано в двох розмірах малої (14 х 18 см) і великої – у 8, з автолітографією фортеці-замку В. Гаґенмейстера, друкованою в 3 відтінках. Хоча брошура була призначена для масового поширення як дешевий провідник, видана дуже дбайливо в бібліофільському оформленні. Єдине видання мист. [ецько]-промис.[лової] школи з тиражем 500 примірників» [4, с. 22]. Не можна обминути тут і дуже цінних міркувань Архипа Данилюка: В автолітографіях, які вміщені у книжках і альбомах В. Гаґенмейстера, помітні риси впевненого артистизму, що роблять кожний естамп не просто документом, а справжнім мистецьким твором. Водночас ці автолітографії пройняті чарівним ліризмом, що глибоко розкриває стильові особливості архітектурних ансамблів одного з найкрасивіших міст України – Кам’янця-Подільського. Всі естампи виконані в теплій монохромній тональності. Переважають охристі, зелен[к]уваті, попелясто-сірі кольори, що надають творам романтичного настрою. Всі вони були задумані художником не як станкові естампи, а як ілюстрації до видань альбомного типу. На обкладинках виразно позначились основні риси книжкової графіки Срібного віку, зокрема графіків кола «Світу мистецтва».

        Цікаво оповіла про твори В. Гаґенмейстера, присвячені Кам’янецькій фортеці, Тамара Сис: Хто не знає про славнозвісний історичний заповідник – Кам’янець-Подільську фортецю! До неї стеляться туристські доріжки з багатьох країн світу. Одним з перших, хто домагався визнання Кам’янця як заповідника, був директор художньої школи В.Гаґенмейстер. Його альбоми автолітографій «Старий  Кам’янець-Подільський» і «Види Кам’янця-Подільського» сприяли широкій популяризації унікальних пам’яток міста на камені. А коли в 1929 році фортецю проголосили пам’ятником-заповідником, В.Гаґенмейстер через музей видав листівку з текстом постанови ВУЦВК про цю видатну для Кам’янця-Подільського подію. Не знав художник, яку важливу роль відіграє його твір в подальшій історії фортеці. У роки Великої Вітчизняної війни німці пограбували Кам’янець-Подільський, загубились документи про присвоєння фортеці звання заповідника. Єдиним документом про це залишилась листівка В. Гаґенмейстера, на підставі якої постанову розшукали. Багато історико-архітектурних пам’яток Кам’янця-Подільського назавжди зникло. Але продовжують вони своє життя в автолітографіях художника-графіка Володимира Гаґенмейстера.

        Щоб задавити цей українознавчий осередок, більшовики звузили 1931 року його профіль, перетворивши школу на скло-керамічний технікум. Відтак видавництво було ліквідовано. Книжку «Поділля: Гутне шкло» [2] (Кам’янець-Подільський, 1931) В.Гаґенмейстер випустив уже як видання Краєзнавчого музею, підписавшись як директор Кам’янецького шкляно-порцелянового технікуму. В.Січинський писав: «Хоч школа утримувалася майже власними силами, маючи лише невелику допомогу від міського самоврядування,(а може, саме тому!) була владою «переорганізована» на «Шкляно-порцелянову», а її організаторів та співробітників розігнано. «Окрім голодомору, що косив людей, 1933 рік завдав страшних втрат і кам’янецьким пам’яткам архітектури. Було зруйновано Троїцьку церкву XIV століття, церкви Йоано-Предтеченську та Олександра Невського, Вірменський костел. У Харкові, Києві, Сумах чекісти громили українські музеї. Були ув’язнені Стефан Таранушенко, Федір Ернст, Павло Жолтовський, Никанор Онацький, Дмитро Чукин та багато інших. Того самого 1933 року ліквідовано й той реорганізований технікум, викладачі й студенти якого встигли так багато зробити для української культури. Студентів перевели до міста Балахни Ґорьковської області. На запрошення старого товариша з кам’янецької «Просвіти» Антона Середи В. Гаґенмейстер переїхав до Харкова, де почав викладати в Поліграфічному інституті. Василь Касіян згадував, що був присутній на одному з викладів: «Я дивувався  його методиці викладання. Окремі вузлові місця  лекції він демонстрував крейдою, рисуючи на чорній дошці. Це було незвично, дивувало і доносило до слухачів  ясність змісту. Не кожен художник наважиться на таке супроводження лекцій» [1, с. 39]. Художник-педагог був гордістю учнів. Закоханий у мистецтво, добрий, справедливий, своїм прикладом він заохочував викладачів та вихованців до участі у науковій роботі. З етнографічних матеріалів, зібраних у селах Поділля, створювалися посібники, які друкарським способом, переважно у техніці літографії, видавалися школою невеликими тиражами. У збиранні матеріалів про митця та його школу величезну роль відіграли старання його дочки Ольги Володимирівни Ерн. Ольга Володимирівна Ерн-Гаґенмейстер розшукала станом на 1989 рік 136 видань школи – її батькові належало 96. Упродовж цих років вона робила все, що могла, для увічнення його пам’яті. Процес пошуку невідомих видань школи триває.

Література:

1.   Білокінь С. «Білі круки» подільського друкарства» / С. Білокінь // Пам’ятки України : історія та культура. – К., 2000. – С. 33-45 : іл.

2.   Приватний архів Ольги Ерн-Гаґенмейстер. – Прикраси подільських метрик XVIII ст. (матеріали до вивчення української графіки) / за ред. В. Гаґенмейстера і М. Олійника. – Кам’янець-Подільський : Художньо-промислова профшкола, 1930.

3.   Січинський В. Гаґенмейстер В. Настінні паперові прикраси Кам’янеччини / В.Січинський // Мистецтво: орган асоціяції незалежних українських мистців. Зошит IV, 1933. – С. 110-111.

4.   Січинський В.Ю. Видання мистецько-промислової школи в Кам’янці-Подільському / В.Ю. Січинський // Українська книга. – Львів, 1937. – №1. – С. 20-23.