*120173*

Педагогічні науки/4. Стратегічні напрями реформування системи освіти

К.філол.н., доц. Сидоренко В.В.

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Удосконалення мовленнєвої техніки

вчителя української мови і літератури в умовах післядипломної педагогічної освіти

Майстерний вплив мовлення вчителя на учнів зумовлюють, на думку О.С. Булатової, логічно правильна побудова мовлення, володіння технікою мовлення (дихання, голос, дикція), експресивність мовлення, його образність, інтонаційна виразність, логічні акценти і паузи, мелодика, використання ектосемантичних засобів, наприклад, жестів, міміки, пластики, певної дистанції, балансу «діагональ-вертикаль», етико-психологічне конструювання спільної зі школярами діяльності, перцептивні вміння, пов’язані з урахуванням реакції слухачів, послуговування наочністю [4, с. 83]. Виразна передача задуму художнього твору, певних емоційних переживань, ставлення автора і своє власне потребує від учителя української мови і літератури досконалого володіння прийомами мовленнєвої техніки, що включає мімічні і пантомімічні навички, майстерне послуговування учителем-словесником власним голосовим апаратом, навичками фонаційного дихання, правильною артикуляцією, чіткою дикцією, оптимальним темпом і ритмом тощо, які доведені до ступеню автоматизму й дозволяють учителю з максимальною ефективністю здійснювати професіонально-педагогічне спілкування. Розвинуте мовленнєве дихання, вихований голос, удосконалена дикція надають живому слову педагога яскраву інтонаційну виразність, дозволяють передавати у мовленні найдрібніші відтінки думки і почуттів [7, с. 71].

Головною ознакою виразності мовлення вчителя української мови і літератури є володіння голосом. Н.Д. Бабич [3, с. 8], досліджуючи значення голосу в розвитку мовно-мовленнєвої майстерності вчителя-словесника, дає слушні рекомендації: «Говорити мусить природно, володіючи силою і тембровими особливостями власного голосу, не неволячи його, не наслідуючи когось, наприклад, видатного актора чи улюбленого власного вчителя». Аналізуючи фактори педагогічного мистецтва, Ю.П. Азаров [1, с. 61] констатує, що 50 % учнів засвоюють навчальний матеріал за рахунок сили і виразності голосу педагога, більше 30 % – міміки і пантоміміки й тільки 7-10 % – розгорнутого змісту програми чи теми заняття. Бідність звуковисотного діапазону мовлення вчителя української мови і літератури призводить до нівелювання звукової палітри, ослаблення педагогічного впливу на суб’єктів професіонально-педагогічної взаємодії.

У словесника-майстра мовлення має бути темброво та інтонаційно гнучким і багатим, емоційно-насиченим і образним. За твердженням дослідників, голос є єдиним інструментом, за допомогою якого вчитель-словесник спілкується з учнями [5, с. 15], знаряддям праці педагога, «озвученою тілесною сутністю особистості» [1, с. 65], виразним засобом професійної діяльності вчителя [6, с. 151], виразником не лише розуму (змісту), а й серця (емоційності) тексту [3, с. 170]. Як важливий засіб звукової виразності голос дозволяє передавати найдрібніші смислові відтінки, створювати потрібну емоційно-настроєву палітру уроку і сприйняття учнями художнього тексту зокрема, полегшувати опанування навчального матеріалу. Він несе інформацію про індивідуальні особливості вчителя української мови і літератури, його емоційно-психологічний стан, інтелектуальний та соціокультурний рівень. Майстерним вважається рухливий голос широкого діапазону, у якому досконало скоординована робота таких компонентів голосотворення, як органи дихання, гортань, резонаторні порожнини. Це голос гнучкий, підвласний волі вчителя, загартований від надмірного напруження і навантаження, виносливий, спроможний точно передавати думки і почуття.

Дослідники, зокрема Н.Д. Бабич, Л.А. Введенська, Л.Г. Павлова, О.І. Савостьянов, Поуль Л. Сопер, В.П. Чихаєв та ін., виділяють основні якості професійного мовленнєвого голосу вчителя: достатня сила звуку, що повинен бути чутним у будь-якій аудиторії, за відсутності технічних засобів підсилення; посил звуку, тобто його здатність досягати потрібної тоніки, долітати до кожного слухача, рухливість, гнучкість голосу, звуковий діапазон, який дозволяє передати думки у всій повноті і різноманітності відтінків у змінному інтонаційно-методичному малюнку усного мовлення; тембр мовлення. Варто звернути увагу, що монотонний, безбарвний, нерозвинутий, рівний голос звучить в інтервалі 3-4 тонів. Отже, майстерне мовлення вчителя – це передусім мовлення, що звучить [6, с. 71]. Недоліки звучання голосу педагога Н.П. Вербова, О.М. Головіна та В.В. Урнова об’єднали в певні групи, ґрунтовно простежуючи причини виникнення труднощів: 1) однотонність мовлення, що пов’язана з невмінням розрізняти висотні зміни голосу та послуговуватися ними, а також природною тембральною бідністю; 2) в’ялість, переривчастість голосу, причиною яких може бути нетреноване дихання, в’ялість голосових зв’язок; 3) голос не виходить з ротової порожнини, «гудить» за зубами, що залежить від поганої артикуляції, в’ялого мовленнєвого апарату; 4) неспроможність змінювати висоту звучання, що спричинено віковими особливостями, невмінням користуватися середнім регістром тощо.

Підвищення якості мовленнєвої техніки вчителя української мови і літератури є складовою частиною процесу розвитку педагогічної майстерності в системі післядипломної освіти. Досягти високого рівня техніки мовлення словесникові можна за умови уважного ставлення до власної мови, цілеспрямованої самостійної роботи над удосконаленням умінь і навичок професійно-педагогічного мовлення, зокрема інтонаційно-мелодійною виразністю голосу, діапазоном і темпоритмом, нівелюванням голосового напруження та емоційним виснаженням при переходах від одного голосового регістру до іншого, а також певних смислових змінах. Це має бути робота над усією мовленнєвою системою в комплексі з позамовними елементами, що складають індивідуальність вчителя, його майстерний мовно-мовленнєвий імідж, індивідуальний мовний стиль. Варто також передбачити спеціальні заняття на засіданнях шкільного (районного) методичного об’єднання вчителів української мови і літератури, під час курсової підготовки, провести певні заходи, зокрема постійно діючі семінари, круглі столи, форуми, майстер-класи тощо протягом міжкурсового періоду. Для вчителя української мови і літератури має бути розроблений і запропонований комплекс тренувальних та корекційних вправ на вдосконалення окремих елементів голосового апарату, голосотворення (гармонійне поєднання дихання зі звуком, звуків із вимовою, вимови із диханням і под.), координацію роботи всієї системи вербальних і невербальних засобів у їх логічному взаємозв’язку.

Розвитку мовленнєвої культури вчителя-словесника сприятимуть спеціальні голосомовленнєві тренінґи, спецкурси з постановки голосу, лабораторно-практичні заняття, різновиди артикуляційної гімнастики, робота зі словниками та лінгвістичною літературою, прослуховування і аналіз взірцево правильного мовлення талановитих педагогів, які оволоділи ораторським мистецтвом. Під час такої пролонгованої роботи слід звернути увагу на поліпшення якості звучання окремих звуків, шліфування звуковимови та окремих слів, відповідність голосових властивостей при декламуванні художніх текстів, адже «досконале володіння голосом – це володіння рухливим голосом, коли він не відштовхує, а приваблює слухача, примушує вслухатися в читання, мовлення, дає змогу одержувати насолоду від голосу читця, як від голосу співака» [5, с. 17]. Відпрацьована техніка мовлення забезпечуватиме вчителю української мови і літератури мелодійність, художню образність, чіткість сприйняття переданої реципієнтам інформації, багатство емоційних відтінків.

Література

1. Азаров Ю.П. Тайны педагогического мастерства : учеб. пособ. [Текст] / Юрий Павлович Азаров. – М.: Моск. псих.-соц. ин-т; Воронеж: НПО «МОДЭК», 2004. – 432 с.

2. Бабич Н.Д. Навчи мене, вчителю, розмовляти [Текст] / Надія Денисівна Бабич. – К.: Знання, 1992. – 48 с.

3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення [Текст] / Надія Денисівна Бабич. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

4. Булатова О.С. Педагогический артистизм : уч. пособ. для студ. высш. пед. уч. завед. [Текст] / Оксана Сергеевна Булатова. – М.: Академия, 2001. – 240 с.

5. Капська А.Й. Виразне читання : навч. посіб. для студ. філол. факультетів педінститутів спеціальності № 2102 «Українська мова і література» [Текст] / Алла Йосипівна Капська. – К.: Вища шк., 1986. – 166 с.

6. Савостьянов А. Голосовое мастерство учителя [Текст] / Александр Иванович Савостьянов // Народное образование : российский общ.-пед. журнал. – 2000. – № 3. – С. 151-155.

7. Чихаев В.П. Речевое мастерство пропагандиста [Текст] / Владимир Павлович Чихаев. – М.: Моск. рабочий, 1987. – 141 с.