*120073*

Правова Н.В.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

ПРО ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАСВОЄННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ РОСІЙСЬКОМОВНИМИ МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ

Згідно зі статусом української мови як державної вона вивчається у всіх навчальних закладах України, у тому числі й у школах національних меншин як обов’язковий навчальний предмет. Важко не погодитись із О.М.Горошкіною, яка зазначає, що «курс української мови в достатньому обсязі повинен обов’язково входити до навчальних планів шкіл усіх типів незалежно від їх профілю. Учити державної мови всіх громадян України – найважливіше соціальне замовлення. Вивчення української мови в наш час є винятково актуальним і вкрай необхідним. Це питання набуває державної ваги, оскільки стосується підготовки майбутнього інтелектуального потенціалу» [1, с. 34].

Вивчення української мови як держаавної в початкових класах покликано забезпечити «формування і розвиток комунікативної компетентності з урахуванням можливостей та інтересіів молодших школярів. Навчання української мови спрямоване також на формування соціокультурної компетентності, яка полягає в умінні встановлювати соціальні контакти, адаптації ь підростаючого покоління до життя в українському соціумі, патріотичному й моральному вихованні, а також у формуванні почуттів толерантності до представників інших національностей, їхніх мов, культур » [4, с. 92].

У школах з російською мовою навчання засвоєння української мови починається з 1 класу. Протягом чотирьох років учитель повинен розв’язати низку складних навчальних завдань: формування позитивної мотивації до вивчення української мови; розвиток аудіативних умінь; формування і збагачення словникового запасу з різних сфер спілкування та етнокультурознавчої лексики; формування елементарних знань з мови та частково мовленнєвих умінь; розвиток умінь діалогічного й монологічного мовлення; формування графічних та орфографічних умінь, навичок правильного читання і письма [3, с. 14]. Робота по реалізації цих завдань у школах з російською мовою викладання відбувається в умовах двомовності, урахування яких необхідно для ефективної організації навчального процесу з української мови.

Молодші школярі, починаючи вивчати українську мову як другу, стикаються із багатьма труднощами, розуміння яких для вчителя є необхідним.

Перша - у відсутності в школяра дієвих та актуальних мотивів оволодіння українською мовою. У ранньому дитинстві у таких мотивах не було потреби, оскільки мовленнєва функціональна тенденція та мовне середовище складали достатньо сильний імпульс для засвоєння мови. Тепер, коли школяр володіє рідною мовою, за допомогою якої він вирішує всі проблеми спілкування, задовольняє свої життєві, соціально-культурні та пізнавальні інтереси, необхідність володіння українською мовою не сприймається як актуальна потреба. Ніякі вимоги й накази не призведуть до бажання вчити українську. У такому випадку учень вивчатиме її не для спілкування, а з метою позбавлення від неприємностей. Така психологічна основа не може плодотворно впливати на успішність засвоєння української мови і вільне користування нею в процесі спілкування. Отже, в умовах навчання двох мов (російської та української) слід забезпечувати мотиви вивчення української мови. Актуальними могли б стати наступні: прагнення розширити сферу спілкування та пізнавальної діяльності, красота звучання самої мови, любов до народу – носію цієї мови та інтерес до його культури. У процесі навчання ці мотиви можуть бути розчленовані, конкретизовані, об’єднані. Необхідно домогтися того, щоб вони стали дійсно важливими, актуальними для учнів.. Суть організації навчання української мови на сучасному етапі в тому, щоб у теперішнє життя дитини органічно ввести елементи його майбутнього життя.. У такому випадку мотиви вивчення української мови стануть дієвими та актуальними.

Сучасна школа має знайти шляхи створення умов для спілкування українською мовою і не тільки під час уроків, але й у позаурочний час. Тому вкрай необхідні підготовка і проведення різноманітних свят, передусім народних, обрядових, інсценізацій казок з використанням ляльок, літературно-пісенних ранків, змагань, зустрічей з письменниками, поетами тощо. Отже, кожна школа, дбаючи про розвиток українського мовлення своїх вихованців, повинна забезпечувати мотивацію, тобто потребу в користуванні українською мовою.

Розв’язати проблему створення відповідної мотивації допоможе і комунікативне використання мовлення у навчанні. Воно реальне, зазначає І.П.Ґудзик, «за умови широкого використання роботи в парах і невеликих групах, яка збільшує коло навчального спілкування, дає можливість багатьом учням класу висловитися з приводу обговорюваної теми і бути вислуханим, що в принципі неможливо при фронтальній роботі. Робота в парах і групах формує демократичний стиль спілкування, навчає школярів орієнтувати своє мовлення на співрозмовника (співрозмовників) для досягнення успіху спілкування, формує в них уміння слухати інших спокійно і доброзичливо, намагатися зрозуміти їх, з повагою ставитись до різних поглядів, усвідомлювати корисність дискусій» [ 2, с. 51].

Друга трудність засвоєння української мови пов’язана з володінням учнями рідною (російською) мовою. Однією з психологічних закономірностей людського сприйняття є те, що все нове пізнається людиною через попередній досвід. Ця особливість називається апперцепцією. Тому, завдяки апперцепції сприйняття української мови відбувається через набутий досвід російської. Оскільки ці мови є близькоспорідненими, у процесі засвоєння навчального матеріалу може виникнути як позитивний (транспозиція знань, умінь і навичок), так і негативний перенос (інтерференція).

Перший виникає, коли навчальний матеріал є ідентичним, спільним для обох мов. Однак, навіть цей процес можливий за ряду умов. О.Н.Хорошковська виділяє такі: 1) наявність міцних знань з рідної мови; 2) оптимальне співвідношення у часі між засвоєнням навчального матеріалу на уроках першої і другої мов; 3) вміння усвідомлювати свої дії, здатність дитини до узагальнення свого досвіду, одержаного під час виконання практичних вправ, а також уміння застосовувати його у новій навчальній ситуації, на новому навчальному матеріалі.; 4) застосування відповідних методів і прийомів навчання; 5) урахування індивідуально-психологічного фактору, зокрема таких особливостей дитини, як здатність до навчання, гнучкість і самостійність мислення, уміння швидко включатися в роботу [5, с. 19-20].

Негативний перенос знань, умінь і навичок (інтерференція) відбувається, коли засвоюється матеріал, що не збігається в обох мовах. Цього явища слід усіляко запобігати.

Крім того, слід зазначити, що в процесі засвоєння двох мов у дитини формуються два механізми мовлення. Вони можуть бути автономними або змішаними. В останньому випадку ми маємо мовлення, яке називають суржиком.

На уроках української мови відбувається наступне: учень мимовільно перекладає на російську мову смислові одиниці української, тобто осмислення ним цих одиниць досягається не за допомогою української, а через російську (рідну) мову. Ця тенденція закріплюється і в результаті неправильно застосованого методу навчання, коли самі вчителі досить часто вдаються до російської для пояснення значення слів і мовленнєвих висловлювань.

Отже, якщо мовленнєвий механізм української мови ще не сформований, то мовленнєвий механізм рідної мови підміняє і навіть витісняє його. Таким чином, виникає проблема послаблення впливу механізму рідної мови у процесі засвоєння української. У силу об’єктивних причин не вдаватися до російської в процесі навчання української неможливо, а в деяких випадках з метою полегшення процесу засвоєння останньої слід скористатися російською. Однак необхідно точно визначати зміст цих виняткових випадків і створити бар’єри, які допомогли б подолати негативний вплив рідної мови.

Методика навчання української мови як другої спирається на один із найважливіших принципів – принцип урахування знань з першої мови. Його реалізація можлива, якщо відбувається врахування «спільного і відмінного у навчальному матеріалі першої, у даному випадку російської, й української мов під час визначення змісту і способів презентації навчального матеріалу, окресленні навчальних завдань та системи вправ; знань, умінь і навичок з російської мови», що має вияв під час визначення «навчальної мети уроку й способах організації навчання» [4, с. 29]. Зазначений принцип обумовлює і вибір відповідних методів, прийомів навчання, способів перевірки здобутих учнями знань, умінь і навичок , що призводить до відповідних результатів.

Звернемо увагу ще на одну з найважливіших умов підвищення ефективності процесу навчання української мови російськомовних учнів - створення на уроці ситуації, коли учень відчуває успіх, тобто радість пізнання. Мова іде про те, що школяр має постійно відчувати позитивне ставлення до своїх успіхів у вивченні української з боку вчителя й батьків. Це дасть можливість йому повірити у себе, у свої здібності, а труднощі, що виникають, сприймати як тимчасові. Процес навчання, побудований на співтворчості, співрозумінні педагога та учнів зробить учня «відкривачем» нових знань, що і забезпечить почуття успіху.

Таким чином, розуміння основних особливостей засвоєння української мови як другої, близькоспорідненої, в умовах російськомовної школи, дотримання основних вимог забезпечення ефективності навчального процесу сприятимуть успішній організації як умовно-мовленнєвої діяльності, так і комунікативному використанню українського мовлення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горошкіна О.М. Лінгводидактичні засади навчання української мови в старших класах природничо-математичного профілю: Монографія / О.М.Горошкіна – Луганськ, Альма-матер, 2004. – 362 с. 2. Ґудзик І.П. Умовно-мовленнєва діяльність та комунікативне використання мовлення у навчанні російської / І.П. Ґудзик // Початкова школа. – 2007. - №8. – С. 47-51. 3. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. - 2011. 4. Учебные программы для общеобразовательных учебных заведений с обучением на русском языке . 1-4 классы.- К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 144 с. 5. Хорошковська О.Н. Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання / О.Н. Хорошковська – К.: Промінь, 2006. – 256 с.

У статті окреслюються деякі психологічні та психолінгвістичні особливості засвоєння української мови учнями 1-4 класів шкіл з російською мовою викладання.

Ключові слова: транспозиція, інтерференція, мотив навчання, комунікативне використання мовлення.

В статье раскрываются отдельные психологические и психолингвистические особенности усвоения украинского языка учениками 1- 4 классов в школах с русским языком обучения.

Ключевые слова: транспозиция, интерференция, мотив обучения, коммуникативное использование речи.