*119536*

Г.М. Циганок, викладач

Сумський національний аграрний університет, Україна

Основні проблеми класифікацій голосних та приголосних звуків української мови

При дослідженні української фонетичної системи мовознавці часто стикаються з проблемою класифікації звуків. Саме поняття «класифікація звуків» включає в себе з’ясування специфіки кожного звука та поєднання їх у групи. Класифікація звуків вимагає розв’язання проблем як об’єктивного, так і суб’єктивного плану.

Мовознавці виділяють дві об’єктивні проблеми класифікації звуків:

1. Відсутність у голосних і приголосних звуках спільних артикуляційних ознак, які могли б стати основою єдиної класифікації всіх звуків мови. Тому в сучасній українській мові голосні та приголосні звуки групуються окремо. При класифікації приголосних звуків головним є місце творення приголосних, тобто їх розташування, та спосіб творення приголосних. Класифікація приголосних звуків пов’язана із перешкодою, яка утворюється на шляху повітряного струменя. При вимові голосних ніяких перешкод у голосовому каналі не виникає, тому при класифікації голосних звуків береться до уваги – ряд творення і ступінь розкриття ротового резонатора, тобто піднесення.

2. В українській мові голосні характеризуються такими ознаками, як ряд, піднесення, огубленість / неогубленість. Приголосним звукам української мови притаманні такі ознаки: місце і спосіб творення, м’якість / твердість, дзвінкість / глухість. Саме завдяки тому, що звуки мови мають багато ознак, неможливо відобразити класифікації голосних і приголосних звуків в одній таблиці. Адже створення класифікації звуків у вигляді таблиці може охопити лише дві їх ознаки (розміщення в таблиці по вертикалі та по горизонталі).

При розв’язанні проблем суб’єктивного плану мовознавці виділяють також дві:

1. Помилкове сплутування понять «звук» та «фонема», спричинює те, що класифікацію звуків мови іноді називають класифікацією фонем. Однак ці поняття не тотожні. Фонеми виражаються різними звуками, де існує основний вияв фонеми, а інші звуки є додатковими виявами. Наприклад, фонема /з/ в українській мові виражається такими звуками [з], [з^׀], [с], [с^׀], [ж], [ш], де [з] – основний вияв, а інші звуки – додаткові вияви, які повинні належати до різних класифікаційних груп. Існують також теоретичні заперечення щодо поглядів мовознавців на артикуляційну чи акустичну класифікацію звуків як на класифікацію фонем: фонема є величиною не артикуляційною чи акустичною, а функціональною, їй притаманні диференційні ознаки. Як правило, ознаки фонем мають акустичні чи артикуляційні позначення, але вони не тотожні відповідним ознакам звуків, оскільки існують винятково в парних протиставленнях. Зокрема, артикуляційні чи акустичні ознаки звуків можуть коливатися, мати різні ступені вияву. Фонематичним ознакам такі коливання не властиві: вони є, або їх немає. Таким чином, ми бачимо, що основою побудови артикуляційної та акустичної класифікацій є звуки, а вже у звуках та в їх класифікаціях втілюються фонеми.

2. Другою суб’єктивною проблемою при класифікаціях голосних та приголосних звуків, мовознавці виділяють – спроби зведення артикуляційні та акустичні ознаки звуків в єдину класифікацію. Це зумовлене частково термінологією, якою позначають основні класифікаційні ознаки приголосних звуків. Місце та спосіб творення звуків вказують на їх артикуляцію. Глухість чи дзвінкість, твердість чи м’якість звука відображають акустичне сприйняття, артикуляційно ж ці ознаки характеризуються інакше. Глухість і дзвінкість вказують на розслабленість і напруженість голосових зв’язок; м’якість і твердість артикуляційно являє собою додаткове зсунення язика до середнього піднебіння. У артикуляційних класифікаціях звуків з’являються додаткові ознаки, які вимагають додавання додаткових клітинок з акустичним групуванням приголосних: шумні та сонорні. Щоб витримати це акустичне групування, доводиться розривати єдині з артикуляційного погляду групи, передусім щілинні приголосні, оскільки за способом творення і шумні, і сонорні можуть бути щілинними. Завдяки цьому ми можемо розуміти, що не можна поєднувати те, що ґрунтується на різних принципах групування. Тобто питання про артикуляційну та акустичну класифікації звуків необхідно розглядати окремо.

З усього сказаного можна зробити висновок, що артикуляційна класифікація повинна створюватися окремо для голосних і приголосних звуків. Акустична класифікація може охоплювати голосні та приголосні, оскільки для слухача важливим є сприйняття звука, а не спосіб чи місце його творення.

Література:

1. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія: Навчальний посібник. / Бондар О.І., Карпенко О.Ю., Микитин-Дружинець М.Л. – К.: Академія, 2006. – С.18-20

2. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика./ За заг. ред. акад. АН УРСР І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – С.54-55, 131-134

3. Русанівський В.М. Голосні звуки.// Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2007. – С.97

4. Русанівський В.М. Приголосні звуки.// Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2007. – С.484