*119312*

Надобко Сергій Володимирович

Національний Університет «Юридична академія України ім. Я. Мудрого»

Особливості змішаної поліархічної форми державного правління

Серед європейських країн найпоширенішою стала змішана форма державного правління. Вона була певною відповіддю на запит часу, коли запозичені у ХХ ст. іншими державами світу англо – французька парламентська й вашингтонська президентська моделі поліархічних форм правління на практиці бажаних результатів не дали. Виходом із цієї ситуації для багатьох країн була спроба створення іншої конструкції влади шляхом змішування елементів як одного, так і іншого класичних видів поліархічної форми правління. Так виникла змішана поліархія, прототипом якої стала форма правління французької держави часів V Республіки (1958р.)

Змішана поліархія – це вид поліархічної форми державного правління, що є заснованою на помірному типові поділу владу на систему вищих органів законодавчої, президентської та урядової влади, де остання формується за спільною участю створених у результаті загальних і прямих усенародних виборів парламенту та президента й таку ж подвійну відповідальність перед ними.

Ознаки змішаної поліархії:

1. Структура системи вищих органів законодавчої й виконавчої влади держави, побудована на засадах притаманного їй помірного, часткового типу поділу влади і складається з трьох відносно автономних інституцій: президента, уряду та парламенту. Це виражається в тому, що: президент і парламент мають одне й те саме джерело формування – народ, громадяни, які безпосередньо обирають їх (президента і парламентаріїв) під час загальних прямих виборів; виконавча влада відокремлена від глави держави і юридично належить уряду; повноваження глави держави та уряду здійснюються різними особами – президентом і прем’єр – міністром.

2. Президент і парламент у структурно – функціональному відношенні рівновіддалені від уряду і у своєму впливі на нього не мають переваги. Ця рівновага досягається : дуалістичною процедурою формування уряду, коли останній створюється під час обов’язкової участі і президента, і парламенту ; таким самим дуалістичним порядком несення відповідальності, коли уряд може бути відправлений у відставку і президентом, і парламентом; баланс влади забезпечується системою стримувань та противаг ( акти, які промульговуються президентом, у визначених конституцією межах можуть бути контрасигновані з боку глави уряду або відповідного міністра; президент має право накладати вето на законопроекти, ухваленні парламентом, а також, у суворо визначених конституцією межах, право розпуску вищого законодавчого органу; парламент, використовуючи процедури усунення від влади президента або самого імпічменту, має право притягати главу держави до відповідальності). Теоретично змішана поліархія мала бути найбільш ефективною серед інших видів поліархій, оскільки в її юридичній конструкції закладений механізм, покликаний урівноважити і збалансувати систему влади, якщо не цілком, то принаймні суттєво пом’якшити властиві парламентським та президентським формам правління недоліки. Але, як свідчить досвід конституціоналізації цього виду поліархічної форми правління в інших державах, їх юридичні моделі не завжди збігаються з прототипом. Більше того, вони відрізняються незначними або суттєвими відхиленнями від нього. Останнє спричинило різні класифікації змішаних форм правління, серед яких поділ змішаних поліархій на президентсько – парламентські та парламентсько – президентські.

Аналіз юридичних конструкцій наявних на сьогодні змішаних поліархій свідчить про те, що зазначена класифікація, яка відображає певний рівень відхилення їх змісту в бік президентської або парламентської форм правління, є досить узагальненою й не відображає максимальною мірою того ступеня диференціації, який існує серед держав з такою формою правління. З урахуванням цього змішані поліархії мають бути поділені не на два, а на чотири підвиди: два з них, що розміщуються на межах цієї умовної класифікаційної шкали, оскільки відрізняються суттєвою перевагою відповідно парламентських і президентських елементів, пропонується визначити як президентсько – парламентську (Казахстан, Киргизстан) та парламентсько – президентську (Австрія, Ірландія, Хорватія) поліархії. Дві інші, у структурі яких спостерігається певний баланс елементів «президенціалізму» й «парламентаризму» з незначною перевагою одного з них - як напівпрезидентсько - напівпарламентську (Вірменія, Франція) та напівпарламентсько – напівпрезидентську (Болгарія, Литва, Македонія) поліархії.

Зазначеним видам поліархічної форми правління властивий певний дуалізм, який проявляється в їх юридичних і політичних моделях. В ідеалі обидві ці моделі мають збігатися, але характерним для сучасного етапу державотворення є поки ще суттєвий розрив між ними. Юридична, закріплена в конституційних нормах модель, є досить автономною і може відображати не реальний стан речей (оскільки є породженням суб’єктивної волі законодавців), а певні бажання перспективи. Політична (фактична) модель, як така, що зумовлена субстанціональними якостями держави та її внутрішньою формою (політичним режимом), ближче до життя і може вплинути на юридичну форму, перекручуючи її. Тому найважливішою методологічною вимогою пізнання сучасних форм державного правління є врахування саме цієї їх дуалістичної природи.