*119705*
Право/8. Конституционное право
К.і.н. Маложон О.І.
Київський національний університет культури і мистецтв,
Україна
Конституція
1996 року проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною,
правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю, закріпивши
основні міжнародні стандарти прав людини, утвердила загальновизнані в усьому
цивілізованому світі принципи і юридичні механізми народовладдя, створила
об’єктивно необхідні правові основи функціонування та подальшого розвитку
суспільства і держави.
Поза всяким
сумнівом, чинний Основний Закон втілив головні здобутки і напрацювання
європейського конституціоналізму. Разом з тим, гостра політична боротьба, яка
передувала прийняттю Конституції і зумовила її половинчатість та
компромісність, не дозволила вирішити в
тексті Основного Закону всіх проблем переходу від посттоталітаризму до
демократії.
Згодом
перспективи еволюційного розвитку України стали вимагати переосмислення
положень чинної Конституції. Значні надії в цьому сенсі покладалися на
проведення конституційно-правової реформи, яка була розпочата у грудні 2004
року. Однак, її потенціал не був використаний. Брак високої мети реальної
української політики призвели до перманентних політико-правових конфліктів, які
мали наслідком деструкцію як для суспільства, так і для держави.
Не випадково
останні конституційні зміни не стосувалися трансформації пострадянської
державності та суті відносин між державою і громадянином. Йдеться, насамперед,
про правове обмеження втручання держави в суспільне та приватне життя,
оформлення системи відповідальності влади, механізму реалізації конституційних
гарантій основних прав і свобод, створення запобіжників проти монополії
будь-яких груп впливу або політичних партій.
Поступово держава почала функціонувати як домінуюче явище, формуючи й
виокремлюючи свій власний корпоративно-бюрократичний, а не суспільно-корисний
інтерес. Це, зокрема, проявляється у правовому послабленні низки політичних
інститутів, які поступово втрачають власні конституційні ролі, що стало
можливим внаслідок зсуву та роздроблення системи стримувань і противаг.
Насамперед це стосується функціонування парламенту як повноцінного
плюралістичного представницького органу, проведення чесних та прозорих
загальнонаціональних виборів. Засади правової держави та верховенства
Конституції дедалі більше набувають декоративного, а під час маніпулятивного
характеру.
Таким чином,
стан сучасного українського суспільства і політичного процесу в Україні
об’єктивно потребує вдосконалення конституційного регулювання суспільних
відносин. Необхідність і важливість змін до Конституції пояснюється насамперед
потребою політико-інституційного дооформлення державності, відмежування від
радянського правового спадку, втілення новітнього політико-правового бачення
держави. На наш погляд, сучасна правова держава — це насамперед такий
політико-правовий режим функціонування суспільства, де держава, керуючись
принципом верховенства права, в сукупності своїх складових і механізмів
виступає середовищем, засобом і гарантом реалізації та захисту прав людини і громадянина.
Отже, нам
потрібна не нова Конституція, а втілення в існуючій нового характеру взаємин
між громадянином і суспільством з одного боку та владою з іншого. Такі зміни
мають сприяти досягненню визначеної у чинній Конституції України головної мети,
пов’язаної з розвитком і зміцненням демократичної, соціальної, правової
держави. Вони повинні врахувати зауваження і пропозиції Венеціанської комісії і
Парламентської Асамблеї Ради Європи, усунути у змісті Основного Закону існуючи
недоліки, зокрема: недостатність механізмів гарантування конституційних прав і
свобод людини і громадянина, вади в організації та функціонуванні державного
механізму, недосконалості системи стримувань і противаг, неефективність
існуючої територіальної організації влади, смислові неузгодженості. Зміни до
Конституції відкриють шлях до проведення давно назрілих правових реформ,
йдеться про реформу публічного адміністрування, адміністративно-територіальну,
судово-правову реформи, а також про реформування місцевого самоврядування.
Елементами
системного оновлення Конституції України мають стати, зокрема, посилення
конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина; конституційне
закріплення нових форм безпосередньої демократії; удосконалення конституційного
формату поділу влади та системи стримування і противаг; забезпечення принципу
цілісності державної влади; перегляд існуючої територіальної організації влади
в Україні; усунення присутніх в Основному Законі смислових неузгодженостей.
Вважається за
доцільне доповнити та розкрити зміст принципів виборчого права, спрямованих на
зміцнення гарантій реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян
України.
Важливо
закріпити періодичність виборів, визначити конституційні строки їх проведення,
розвести у часі вибори Президента України, народних депутатів та органів
місцевого самоврядування.
Потребує
суттєвого розширення застосування форм
безпосередньої демократії в Україні.
Важливо також
удосконалити положення чинної Конституції щодо реформування демократії про
проведення референдумів, значно розширивши їх застосування шляхом визначення
предмета референдумів як всеукраїнського, так і місцевих. Зокрема встановити,
що на загальнонаціональних референдумах вирішуються питання національного
суверенітету - зміна території, участь у міждержавних об`єднаннях тощо.
Рішення, ухвалені за наслідками реалізації такої форми народного волевиявлення,
мають бути обов’язковими і не потребують додаткового затвердження будь-якими
конституційними органами. Потрібно визначити саме на конституційному рівні, а
не рішеннями Конституційного Суду України, порядок введення в дію рішень,
ухвалених на референдумі.