Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов

К. психол. н. Тимофієва М.П.

Буковинський державний медичний університет

Психологічна концепція професійного становлення та самореалізація особистості у вищому медичному закладі

В умовах становлення в Україні цивільного суспільства головною метою вищої школи стає формування професійно і соціально компетентної особистості, яка здібна до самовизначення, саморозвитку в умовах світових змін. Сучасний стан медичного обслуговування в країні потребує докорінних змін. Ця теза є апріорною як для пацієнтів так і для самих медиків. У звязку з цим питання проблеми професійного становлення та самореалізації особистості у вищому медичному закладі набувають особливої гостроти та актуальності. Професійне становлення медичного працівника є складним, тривалим і суперечливим процесом, який включає різні змістовні та структурні компоненти.

Як показали дослідження Клімова Е.О., Обносова В.І., Паригіна Г.С., Степанського В.М., Титаренко Т.М., професійна самосвідомість включає усвідомлення людиною норм, правил, моделі своєї професії, як еталонів для усвідомлення своїх якостей, розуміння себе як професіонала з певним рівнем самосвідомості, впевненості в собі, прагнення до самореалізації. Формування та розвиток професійного становлення відбувається під впливом індивідуально-особистісних, соціокультурних, вікових та гендерних чинників [1].

В.Д. Шадріков вважає, що професійне становлення залежить від ставлення до майбутньої професії: «…Принятие профессии порождает желание выполнить ее определенным образом, порождает ее детерминирующую тенденцию и служит исходным моментом формирования психологической системы деятельности» [ 5].

Ставлення до професії може мати такі полярні характеристики: свідоме-несвідоме; позитивне-негативне; стабільне-нестабільне; активне-пасивне.

Від спеціаліста-медика вимагається глибоко професійного самовизначення та самоусвідомлення, адекватної і стабільної професійної самооцінки, вмотивованості на постіне самовдосконалення у професії.

У відомих працях С.Л. Рубінштейна, В.М. Мясищева, О.М. Леонтьва наскрізною думкою є те, що для людини як особистості фундаментальне значення має свідомість, яка є єдністю знань і переживань. Із всієї сукупності відношень особистості до реальності виділяють пізнавальне, емоційне та дієве (поведінкове) ставлення до професії.

Рис. Компоненти професійного становлення

Когнітивний компонент утворюється знаннями та уявленнями особистості про світ професії.

Емоційний компонент визначає модальність переживань особистості, які пов’язані з вибором та набуттям професії, а також працею за спеціальністю. В найзагальнішому можна говорити про позитивні і негативні емоції. Також в якості міри емоційних виявлень використовують показники значущості, який виводиться із ієрархії «значення» та «сенс». Говорять про значущість-цінність – рівень задоволеності, рівень переживань успіху, передбачення позитивних результатів. Значущість-тривожність – це рівень переживань, які виникають через труднощі на шляху до успіху.

Конотативний компонент пов’язується із індивідуально-психологічними особливостями поведінки студента-медика, що перешкоджає без кризовому освоєнню медичної професії [3].

До основних ознак, які характеризують ставлення особистості до професії, належать: інтерес до професії; задоволеність професійним вибором; усвідомлення суспільного та особистісного сенсу професії: ініціатива, відповідальність в навчально-професійній діяльності.

Професійне становлення не в повному обсязі забезпечує сучасна система професійної освіти. Зокрема це стосується формування професійно досконалої особистості, здатної до творчості через активізацію самосвідомості та діяльності, спрямованої на власне самовдосконалення. Я-концепція є засобом саморегуляції суб'єкта (В.С. Мерлін, Л.Д. Олійник, I.I. Чеснокова, В.В. Столін). Вона як різновид самосвідомості має виражену змістову специфіку. Так, П.О. Шавір характеризує професійну Я-концепцію як вибіркову активність самосвідомості, що підпорядковується завданню професійного самовизначення і проявляється в усвідомленні себе суб'єктом професійної діяльності. Важливою функцією професійної Я-концепції є інтегрування психічних компонентів особистості у процесі її функціонування та розвитку. Від професійної Я-концепції істотно залежить мета особистості.

На успішність формування професійної самосвідомості впливають: потреба у реалізації мети; пошук засобів.

Виявами професійного становлення студентів-медиків виступають загальні уявлення про:

) аксіологічний фактор – цінність їхнього фаху;

) феноменологічний фактор – соціальні прояви діяльності.

Ці уявлення здатні або узгоджуватись, або суперечити один одному. Спільна дія факторів зумовлює позитивне самоусвідомлення особистості. Зміна умов діяльності або зіткнення з проблемами у професійній діяльності призводить до кризи самоусвідомлення. З огляду на відсутність у процесі соціалізації об'єктивних, заданих умовами перепон (фрустраторів), таке зіткнення з необхідністю породжує переживання фрустрації. Відсутність толерантності до фрустраторів зумовлює прояви диструктивності як у психічних станах так і в ставленні до професії.

Успішне професійне становлення вимагає розвинутої особистісної, професійної (предметної) та соціальної рефлексії, а також сформованості на її базі конструктивної професійної самосвідомості, яка передбачає творче ставлення до аксіології та феноменології фаху, особистісну самореалізацію, вміння втілювати власні переконання у професійній діяльності [6].

Професійне становлення в своєму розвитку проходить наступні стадії: формування професійних намірів, що виникає вже на етапі старшокласника, професійне навчання, професійна адаптація в більш пізньому періоді становлення, часткова чи повна реалізація особистості в професійній праці.

Професійне становлення студента-медика є багатогранним і безперервним процесом. Його розвитку сприяють глибоке розуміння особливостей обраної професії, її значущості для суспільства, усвідомлений професійний вибір і системна робота над собою. Саморух особистості до вершин професійної майстерності охоплює такі стадії:

- оптацію (бажання, обрання) — формування особистісних намірів, усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості;

- професійну підготовку – формування професійної спрямованості і системи професійних знань, умінь і навичок, набуття досвіду теоретичного і практичного розв'язання професійних проблем;

- професійну адаптацію – входження в професію, засвоєння нової соціальної ролі, професійне самовизначення, формування особистісних і професійних якостей, досвіду самостійної професійної діяльності;

- професіоналізацію – формування професійної позиції, інтеграцію особистісних і професійно важливих якостей, умінь у значущі утворення;

- професійну майстерність – цілковиту реалізацію, максимальний вияв особистості у професійній діяльності (творчо-креативний принцип) на основі рухливих інтегральних психологічних новоутворень.

У формуванні, самоформуванні особистості студента-медика важлива роль належить професійному вихованню. У Законі України «Про вищу освіту» визначені такі основні завдання вищого навчального закладу у виховному процесі, як: задоволення потреб особи в інтелектуальному, культурному і етичному розвитку за допомогою отримання вищої освіти; формування у студентів цивільної позиції, здібності до праці; збереження і примноження етичних, культурних і наукових цінностей.

Засобами виховання виступають особистий приклад і авторитет викладача, традиції і цінності навчального закладу, гуманістичний характер університетського середовища. Кооперація виховної діяльності викладачів, студентів, адміністрації має системний характер.

Величезне навчально-виховне значення у процесі становлення фахівців має рівень професійної підготовки викладацького складу. Особлива роль у вихованні студента-медика належить куратору групи. Виховна місія виявляється у кожному факті його поведінки і діяльності, в його зовнішності, манері мови і спілкування. Справедливим є твердження, що «виховник не може зробити іншу людину кращою, ніж він сам», тому йому потрібно постійно коригувати свої властивості, зовнішній вигляд, голос, емоції – все те, що сприймається вихованцями у першу чергу.

Куратор здатен прищипити відчуття гордості за обрану професію та прагнення до самореалізації. Куратор – це наставник і організатор, вихователь і консультант для студентів групи. Він повинен спрямовувати виховну роботу групи, розвивати у студентів активність, самостійність, ініціативу, почуття відповідальності та зацікавленості в навчанні.

Метою виховної роботи куратора є створення колективу в групі. Результатом діяльності куратора є набуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних якостей особистості.

Концепція формування самосвідомості особистості студента-медика передбачає: гуманітарне поєднання професійного становлення студентів з формуванням у них високоморальних рис громадянина України; формування всебічно розвиненої, високоосвітченої, соціально активної особистості, здатної до самовдосконалення та самореалізації, виховання у неї почуття відповідальності, високої духовності; вияв рівня культури спілкування в групі; вияв рівня сформованості професійної підготовки особистості студента; формування цінностей в процесі усвідомлення своїх інтересів та переваг; знання джерел і рушійних сил самовизначення особистості; запобігання негативному впливу на свідомість студентів інформації, яка містить елементи жорстокості, бездуховності; впровадження у свідомість молодих людей переваг здорового способу життя, формування національної культури, соціально активної, здорової та духовно багатої особистості.

На допомогу професійного становлення та розвитку самореалізації студента –медика куратор має звернути увагу на наступні функції:

· діагностичну (передбачає регулярне відслідковування динаміки самовдосконалення, самонавчання, професійного росту);

· прогностичну (передбачає визначення рівня знань та вмінь на основі вивчення інтересів і потреб студентів);

· охоронно-захисну (спрямована на організацію роботи з профілактики захворювань, культурою харчування, санітарно-гігієнічними нормами, основами трудотерапії, сприяння формуванню здорового способу життя);

· аналітичну (передбачає планування та організацію виховної роботи студентською групою на підставі врахування міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я);

· комунікативну (забезпечує уміння взаємодіяти зі студентами, пояснювати та аргументувати свою точку зору, уміння та здібності повести за собою, захопити ідеєю).

Куратор повинен: виявляти нахили і здібності студентів і сприяти їх участі в роботі наукових та творчих гуртків, культурних товариств, клубів за інтересами, спортивних секцій, в художній самодіяльності; тримати в полі зору успішність студентів, встановлювати контакти з відповідними кафедрами з метою створення належних умов для навчання, надання їм необхідної допомоги, здійснення заходів для роботи з обдарованими студентами.

На четвертому – п’ятому курсах студенти повинні оволодівати науковою методологією, закріплювати знання, які отримали з практики навчання й виховання, брати активну участь у науково-дослідницькій роботі.

На останньому курсі необхідно також знайомити студентів із сучасними досягненнями в галузі науки.

Куратор має звернути увагу на стосунки і цінності в колективі, тому, що у студентів є тенденція до «зараження». Якщо більшість в групі проявляють позитивний інтерес до навчання, самореалізації, професійного становлення, то і більшість свідомо або менш свідомо підпорядковується колективу. Колектив сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у різних сферах; регулює поведінку членів колективу; впливає на формування позитивних якостей особистості – волі, гуманності, працьовитості, чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності. Розроблена А.С. Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс і зараз для студентської молоді. А.С. Макаренко підкреслював: «Колектив — це соціальний живий організм… якщо що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище».

Куратор, який працює з колективом, повинен, по-перше, стимулювати його розвиток, по-друге, постійно змінювати тактику, напрями, методи і прийоми впливу на членів колективу, перебудовувати види і стилі спілкування залежно від того, на якій стадії розвитку перебуває студентський колектив, створення перспективи розвитку колективу.

Життя колективу, професійне становлення кожного студента в колективі та ефективність самореалізації залежить також від стилю і тону відносин у колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може виявлятись у різних сферах життя колективу: навчанні, праці, грі, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, бездіяльності, невпорядкованості дій. Джерелом формування стилю і тону відносин у колективі має бути передусім діяльність викладачів та кураторів.

Отже, можна передбачити, що успішність набуття професії забезпечується у тому разі, коли ставлення до професії характеризується гармонійним розвитком трьох компонентів: когнітивним, емоційним, дійовим. У вищому навчальному закладі розвиток самореалізації та професійне становлення студента залежить як від індивідуально-психологічних особливостей студента (наполегливості, спрямованості, активності, тощо), так і від професіоналізму викладачів та роботи куратора. Від комунікативної компетентності куратора, вмілого контролю, знань діагностики навчання і професійного росту студентів, стимулювання розвитку колективу.

Література:

1. Кахно І.В. Детермінанти особистісного становлення студентів-медиків на етапі професійного навчання. Зб. Наук. Праць К-ПНУ ім.І.Огієнка, ін. ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., – С.418–428.

2. Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности. — М.: Педагогика, 1972.

3. Марченко І.Б. Психологічний зміст ставлення учнівської молоді до обраної професії. Наукові записки Ін. психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. ак. С.Д. Максименко. – К. ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2007. – Вип. 35.– С. 379–387.

4. Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу // Вибрані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк„ 1976. — Т. 1.

5. Шадриков В.Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности. – М., 1982. – 185с.

6. Швидкий В.О. До проблеми формування самосвідомості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т.7., вип. 3 – К.: Міленіум, 2004. – С. 269 – 277.