К. е. н. Акєнтьєва О. Б., Павлій А. В.

Донецький державний університет управління

МІСЦЕВЕ ОПОДАТКУВАННЯ  В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Реалізація стратегічного курсу України на побудову соціально орієнтованої економіки європейського типу і забезпечення її сталого розвитку потребує суттєвого підвищення ефективності механізму управління  місцевими фінансами і одного з його важливих елементів – місцевого оподаткування(далі – МО). Значний внесок у  наукове та практичне дослідження проблем МО, впливу оподаткування на формування доходних джерел органів місцевого самоврядування (далі – ОМС), а також на стабілізацію економічної ситуації в країні зробили такі видні вчені як О. Кириленко, В. Кравченко, І. Луніна, М. Мних, І. Сазонець, О. Синцова, В. Томчук, В. Швець, О. Шевченко та ін. Це питання й досі не втратило актуальності і потребує подальшого дослідження, адже саме фінансова самостійність є передумовою здійснення функцій і завдань, що покладені на ОМС. Склалася добра традиція, за якої найбільш значні проблеми оподаткування обговорюються на колегіях, нарадах, конференціях, зокрема на VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки”, яка відбулася 21-22 листопада 2008 року в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського [1]. МО органічно випливає з природи місцевого самоврядування (далі – МС), яке пройшло складний шлях становлення і розвитку, разом з яким формувалась політична, ідеологічна і наукова думка про цей суспільний інститут. МС і державна влада взаємно потрібні одне одному: для громадян місцевої адміністративно-територіаль­ної одиниці МС потрібне для захисту їх інтересів, перш за все, голов­них життєвих потреб людини, тобто інтересів соціально-культурного та економічного характеру, оскільки найважливіші засади політичного, оборонного та іншого характеру споконвічно були справою держави.

МО  має в Україні конституційний рівень закріплення і розглядається як один із найголовніших атрибутів МС (стаття 143 Конституції України). Згідно зі статтею 7 Конституції України у державі визнається і гарантується МС. Це положення міститься в „Основних засадах” Конституції України. Щодо місце­вих податків і зборів, то здійснення державою влади безпосередньо і через органи державної влади та ОМС діяльність яких потребує необхідної матеріально-фінансової бази, що існує у вигляді належного їм майна та фінансових ресурсів, перш за все – бюджету, передбачає певною мірою управ­ління ними на місцевому рівні (стаття 5 Конституції України). Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначає місцеве самовря­ду­­вання як гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між грома­дянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Це положення має велике значення для встановлення і справляння місцевих податків і зборів. Слід відзначити, що чинний Бюджетний кодекс України започаткував кардинальні зміни в бюджетному процесі, здійснив закріплення на довготривалій основі джерела надходжень за Державним і місцевими бюджетами всіх рівнів. Законом про Державний бюджет України щорічно змінювалися засади та умови формування Державного і місцевих бюджетів, взаємодія, розподіл повноважень і закріплення джерел доходів. Податкова політика як мистецтво управління системою МО, здійснюється за допомогою певних заходів (управлінських рішень) у сфері місцевих фінансів. Ці рішення визначаються напрямками та цілями податкової політики і можуть охоплювати широкий діапазон: від корекції її окремих складових, формальних за своєю суттю дій, до реформаторських із суттєвими змінами системи МО і помітними соціально-економічними наслідками для територіальних громад.

Слід зазначити, що формування дохідної частини місцевих бюджетів в умовах сьогодення здійснюється в основному не за рахунок власних доходів, а шляхом відрахувань від загальнодержавних податків та за рахунок трансфертів. Однак, тенденція, яка намітилася за останні роки стосовно підвищення рівня офіційних трансфертів, не сприяє зацікавленості ОМС у наповненні власних бюджетів та підтримки їх реальної автономії. Тому важливим з точки зору забезпечення умов для зміцнення фінансового потенціалу регіону є пошук резервів для зростання частки власних доходів територіально-адміністративних одиниць у структурі місцевих бюджетів. Особливий інтерес викликає пропозиція академіка НАН України, д. ю. н., професора, директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України В. Мамунтова щодо розширення податкової бази та закріплення в місцевому бюджеті чіткого відсотка від податків. Цікавими є пропозиції, наприклад, таких вчених як Р. Войтко, С. Герчаківського, В. Томчук, О. Шевченко. І. Луніної, щодо підвищення доходів місцевих бюджетів: (1) Стимулювання ОМС за нарощування дохідної бази місцевих бюджетів (підхід Р. Войтко [1]). (2) Необхідно встановити довгострокові нормативи відрахувань від податку на прибуток підприємств, що значно вплинуло б на повноту зборів від даного податку на всіх рівнях бюджетної системи, сприяючи зацікавленості в цьому місцевих органів влади. Дуже важливо підвищувати частку власних доходів місцевих бюджетів. Цьому має сприяти розвинута система місцевих податків і зборів, яка покликана забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної та економічної політики. До місцевих податків і зборів необхідно віднести податки на бізнес (податок на промисел, плата за торговий патент на певні види підприємницької діяльності, плата за ліцензії). Такі податки потрібно віддати в розпорядження місцевих органів влади з правом встановлення на них ставок. Загроза виникнення податкової конкуренції слугуватиме інструментом обмеження ставок таких податків (підхід С. Герчаківського [2]). (3) До переліку місцевих податків і зборів потрібно додати податок на нерухомість, податок на спадщину, дарування, податок на майно підприємств, організацій та громадян. Ці податки дозволять перерозподіляти кошти, встановлюючи залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, рівнем оплати праці працівників, ступенем розвитку ринку нерухомості, ефективного використання суб'єктами господарювання  майна  та іншого,   що   стимулюватиме   органи   місцевої   влади створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, яке безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів (підхід В. Томчук і О. Шевченко). (4) Також зарахування частини податку на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету за місцем проживання платника дасть змогу, з одного боку, пов'язати мешканців адміністративно-територіальних одиниць з відповідними місцевими бюджетами через систему оподаткування; з іншого – спрямувати діяльність місцевих органів влади відповідно до інтересів місцевих жителів (підхід І. Луніної [3]).

Проведене дослідження дозволяє виявити існуючі проблеми в системі місцевих фінансів і оподаткування в Україні: нестабільність соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації в Україні; відсутність Податкового Кодексу; дотаційність територіальних громад; підвищення рівня офіційних трансфертів; слабкі комунікаційні зв’язки між інститутом оподаткування та іншими інститутами господарювання, наприклад бухгалтерського; потреба поліпшення матеріально-фінансової бази органів місцевого самоврядування; недоцільний характер розподілу завдань, функцій і компетенцій між центральною та місцевою владою; позбавлення місцевих органів влади фінансової самостійності органами загальнодержавного управління; недоцільність розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи тощо.

Узагальнюючи результати досліджень слід зробити наступні висновки:

1. МО  має в Україні конституційний рівень закріплення і розглядається як один із найголовніших атрибутів МС. 2. Місцеві податки і збори є складовою частиною державної системи оподаткування. Водночас головна особливість полягає в тому, що вони вводяться за рішенням місцевих органів влади, а тому не дають ніякої політичної влади центральним органам держави. 3. Місцеві податки і збори в діючій податковій політиці держави є другорядними і  вони доповнюють  систему загальнодержавних податків. 4. МС є однією з найважливіших складових загальнодержавної системи управління суспільством. МС визначається не лише місцевими потребами та інтересами, але і тим, що розподіл завдань, функцій і компетенції між центральною та місцевою владою повинен здійснюватися найбільш доцільно. Потреба в МС існує і як потреба держави, і як потреба населення територіальних громад. 5. Основними  шляхами розвитку системи МО в Україні є: (1) розвиток прозорої, ефективної системи оподаткування (своєчасне впровадження науково обґрунтованих місцевих податків та зборів із цільовим використанням одержаних коштів, системи податкових пільг тощо; розширення переліку місцевих податків та зборів як плату за певні місцеві послуги згідно з раціональною політикою місцевої влади; покращення процесів адміністрування податків; розширення повноважень ОМС щодо запровадження і справляння місцевих податків та зборів; розвиток системи розподілу податкових навантажень; удосконалення механізму дотримання принципу фіскальної еквівалентності; поліпшення податкової дисципліни); (2) удосконалення чинного податкового законодавства (чітке трактування того чи іншого податку як загальнодержавного чи місцевого; законодавче закріплення взаємодії, розподілу повноважень між органами державної влади і ОМС на делеговані і власні; розподіл об’єктів загальнодержавної і комунальної власності між органами державної влади та ОМС); (3) розвиток загальнодержавної економічної політики з оптимальним поєднанням інтересів і діяльності держави й адміністративно-територіальних одиниць; (4) розвиток податкової політики як підсистеми бюджетної політики щодо стимулювання регіонів із значним потенціалом економічного зростання; (5) збереження принципів та механізмів управління бюджетною системою та владою як за планової економіки; (6) розвиток інституту МС та забезпечення його матеріальними і фінансовими ресурсами; (7) розширення податкових повноважень ОМС та забезпечення фінансової автономії територіальних громад; (8) визначення центрів відповідальності та сфер взаємодії органів державної податкової служби й ОМС; (9) запровадження нових правил організації бюджетного процесу, регулювання фінансових потоків та розвитку міжбюджетних відносин (чітке визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів для кожного з рівнів бюджетів і обсягів видаткової частини бюджетів, які спрямовуються на забезпечення потреб соціально-культурної сфери; розвиток принципів системи фінансового вирівнювання місцевих бюджетів); (10) підвищення ефективності системи міжбюджетного фінансування (розвиток принципів ефективності системи міжбюджетного фінансування); (11) формування спеціальних економічних зон в Україні (оптимальне використання інвестиційно-інноваційного потенціалу територій); (12) застосування на практиці цільових програм розвитку “депресивних” регіонів; (13) зміцнення місцевої фінансової бази на основі впровадження нової моделі її організації – фіскальної децентралізації, яка передбачає запровадження регіональної фіскальної політики як цілісної сукупності податково-видаткових заходів, що використовуються ОМС та ін.

  Література

1. Войтко Р. В. Особливості збалансування місцевих бюджетів//Матеріали YIII- ої Міжнародної науково-практичної конференції “Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки”. Т.1.– Донецьк.: ДонДУЕТ, 2008.– С.99-102.

2. Герчаківський С. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удосконалення// Фінанси України. – 2003. – № 2. – С. 44-49.

3. Луніна І. Стратегія реформування місцевих бюджетів в Україні// Дзеркало тижня. – 2006. – №21 (600). – С.7.

4. Мних М. Роль та значення місцевих фінансів у розвитку місцевого самоврядування// Економічний часопис –XXI. – 2004. –  № 1. –  С. 17-18.