Історія/ 1.Вітчизняна історія

К.і.н. Баковецька О.О.

Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

Освіта на Миколаївщині в роки голоду

(1932-1933 рр.).

Голод 1932 – 1933 років є доведеним фактом геноциду українського народу. Нажаль архівні матеріали цього періоду збереглися в обмеженій кількості. Цьому є кілько пояснень. Початок 30-х років ХХ століття хронологічно співпадав ще з одним із проявів тоталітарного комуністичного режиму – репресіями проти мирного населення країни. Відповідно, публічне визнання голоду для будь-кого з громадян, було вкрай небезпечним. Але на цьому влада тих часів не зупинилася. В архівних установах не збереглися окремі фонди саме цього періоду. Зокрема, відсутніми є справи за 1932-33 рр. фонду Облвно (Обласний відділ народної освіти), Миколаївської інспектури Наросвіти. Матеріали даного фонду, а це, насамперед, акти обстеження учбових закладів, листи, скарги, постанови, звіти, тобто вся інформація про стан освітніх установ і дітей які там навчалися, повинні були містити докази, що доводили факт голоду і гибелі від нього дітей. Однак, навіть незважаючи на такий тиск, в документах даного періоду збереглися окремі відомості про жахи голоду 30-х років.

На засіданні партійного осередку при колгоспі імені Сталіна Пересадівської сільської ради 18 квітня 1933 року було оприлюднено головою колгоспу т.Ганчо інформацію про економічний стан жителів села, зокрема дітей : „ ... продовольчі ресурси колгоспу важкі, запасу харчів вистачить тільки на два дні. Необхідно зауважити, що в колгоспі за рахунок громадського харчування утримуються : дорослих, які працюють у виробничих бригадах – 800 чоловік, дітей шкільного віку – 400, дошкільного віку – 200 чоловік ... продовольчих ресурсів на громадське харчування вистачить до 20.04.33. Необхідно також зауважити, що станом на 18.04.33 р. хворих від недоїдання – 390 чоловік, за березень – квітень померло від голоду більше 100 чоловік...”. Також в цьому документі, голова колгоспу зазначає, що серед померлих останнього часу - 20 дітей віком від одного року до десяти. За висновком місцевого лікаря, причиною смерті в більшості випадків, було запалення легенів або нирок, яке спричинило недоїдання. [1]

У книгах реєстрації актів про смерть підвідділу ЗАГС Калинівської і Мішково-Погорілівської сільських рад, що збереглися, за березень – травень 1933 року померло від „недоїдання, слабості, слабкого харчування” 23 дитини у віці від 1 року до 20. [2]

Про дитячу смертність в роки голоду опосередковано свідчать матеріали з книги протоколів педагогічної ради Велико – Мечетнянської семилітньої школи Кривоозерського району з 25.12.1929 – 21.06.1938 рр. Даний документ є важливим через те, що він єдиний у своєму роді. За цей період в обласному архіві більше не збереглися книги протоколів педагогічних рад інших шкіл Миколаївщини. І хоча тон протоколів є занадто обережний, факт голоду учасникам подій приховати було важко.

В червні 1932 року, на педагогічній раді, присвяченій підведенню підсумків за 1931-32 навчальний рік, груповоди (класні керівники) звітували про значне скорочення чисельності учнів : „ ...На початку року в групі Шиманського Л. (номера груп відсутні, ідентифікація проходила за прізвищами класних керівників) було 82 учні, відсіялось 30... З числа відсіву 17 виїхало за межі села і 13 залишили школу по родинним обставинам... На початку року в групі Терешко Є. було 40 учнів, відсіялось протягом року 10... На початку року в групі Тостановського М. було 42 учні, відсіялось 12... На початку року в групі Постемської Н. було 49 учнів відсіялось 15 учнів...”. Інформація про причини відсіву – „виїзд з села”, або „родинні обставини”, є занадто поверхневою. Далі із документу, під час виступу одного з вчителів школи, була оголошена реальна причина того, чому діти залишали школу: „... протягом року було погане відвідування учнями занять за рахунок недоїдання ...”. [3] В березні місяці 1933 року з чергового протоколу дізнаємося про рішення з’єднати кілька груп через великий відсів і малу кількість учнів. Так взагалі було ліквідовано перший курс (клас), тому що на початок другого кварталу 1933 року кількість дітей зменшилась до 8. Дві групи третього і дві четвертого курсів – об’єднані і утворено по одній на кожен рік навчання. [4] На початку червня 1933 року, під час підсумкової педагогічної ради, в звітах груповодів молодших курсів про стан роботи і чисельність дітей у класах станом на 07.06.33, відкрито визначено причину смертності дітей – відсутність харчування. [5]

Місяцем раніше, на території Велико – Мечетнянської семилітньої школи проходила спільна рада представників шкіл Кривоозерського району, на якій були присутні: інструктор-методист т.Дверніцький, вчителя Терноватської школи – Журній, Харківський, Секретарської школи – Григорук, Черкаська, Чаусянської школи – Злочевський, Урбанська, Бортківський, Токарівської школи – Козаченко і Велико- Мечетнянської – Кремповський, Карачунський і Рябоволік.

Одним з питань педради було проведення літньої оздоровчої кампанії. З виступу т. Кремповського, та інших учасників засідання, стає зрозумілим рівень цинізму постанови Народного комісаріату просвіти: „...Оздоровлення дітей ускладнюється незадовільним постачанням продуктів з боку сільради та колгоспів. Старші учні відриваються (від навчання) на роботу в колгоспи з метою поліпшення харчування. Потрібно домогтися кращого постачання до кінця учбового року...”. Далі за протоколом виступає т. Злочевський від Чаусянської школи: « ...жахливе постачання продуктів до школи унеможливлює проведення оздоровчої кампанії...». Від Терноватської школи висловлюється т. Харківський: «... 50 грамів борошна, що видається на учня (потреб дітей в їжі) не задовольняє. Учні відлучаються на роботу в колгоспи, щоб получити більше харчів... Проводити оздоровчу кампанію немає можливості...». Тон інших виступів, зафіксованих в протоколі, є ідентичним до наведених вище. У підсумку було прийнято ухвалу: «Оздоровчу кампанію проводити виключно під гаслом оздоровлення дитинства, а не для праці. Домогтися отримувати повністю проддопомогу, що призначається для шкіл. Харчування пришкільне організовувати скрізь до нового врожаю». [6]

Другим питанням на педраді було пришкільне харчування дітей. Всі учасники прийшли до єдиного висновку – проддопомога отримується нерегулярно, головним чином через те, що колгоспи не в силі завезти допомогу в село за браком тягла (весь скот і коней було або поїдено, або через відсутність їжі тварини гинули). Представник Чаусянської школи Злочевський до цього також додав інформацію про те, що його школа: «... до недавнього часу користувалась власними продуктами, тепер їх почали видавати колгоспи... харчування дітей останнім часом збільшилось до 120 грамів (борошна) на учня в день, ослаблені отримують їжу два рази на день...». Так би мовити «збільшення норм харчування», на яке вказує учасник педради, було проведено відповідно до постанови секретаріата МПК (міський партійний комітет) від 20.04.33 року «про збільшення норм хліба по місту з 21.04.33». Згідно цього документу, зокрема вчителям, старшому і середньому медперсоналу добову норму хліба було збільшено до 600 грамів, іждевенцям – до 200 грамів. [7] Безумовно всі ці норми, навіть «збільшені», викликають вкрай важке усвідомлення неможливості існування людини за таких умов.

Постачанням харчових продуктів до закладів освіти в означений період займалися: Робкоопи (робочі кооперативи), Райспілки (районні спілки), Райспоживспілки (районні споживспілки) та інші організації. Протягом 1932-33 років на адресу цих установ регулярно надходять директиви від управлінських структур з вимогами покращити справу із постачанням продовольчих продуктів до дитячих закладів. 10 січня 1932 року від Вукоспілки (Всеукраїнська кооперативна спілка), а саме - сектору торгівлі, за підписом заступника керівника сектору т. Вахтеля до Робкоопів і Райспілок Миколаївщини було надіслано розпорядження такого змісту: «За останній час, у наслідок недостатньої уваги Робкоопів та Райспілок до справи постачання дитячих закладів, стан останніх дуже погіршав, що викликає значну кількість скарг зацікавлених організацій.

Вважаючи, що таке становище є неприпустимим й що воно суперечить розпорядженням директивних організацій у цій справі, пропонуємо вам, щоб поліпшити надалі постачання дитячих закладів, здійснити такі заходи: 1.Всі вилучені для дитбудинків Наркомосвіти фонди відвантажувати першочергово перед всіма іншими фондами, навіть перед фондами для робітничого постачання… 2.Навколо справи постачання дитбудинків треба мобілізувати увагу громадськості та кооперативного активу, організувати... систематичний контроль...». [8]

В іншому документі, вже від 27 березня 1933 року, де Секретар Одеського Облвиконкому (обласний виконавчий комітет) – Степанов, звертається до Секретаря Миколаївського Міському (міський комітет), зазначається - жодних позитивних зрушень в справі вирішення продуктового постачання, зокрема дитячих закладів, останнім часом не спостерігається: «Незважаючи на абсолютно вичерпну директиву від 20 березня 1933 року, про необхідність вкрай термінових і рішучих заходів в справі ліквідації випадків голоду, матеріали, які надходять до Обкому і Облвиконкому свідчать – не всі райони зрозуміли політичну важливість даних настанов...

Обком і Облвиконком пропонують:

... 3. Маючи на увазі, випадки використання продсуди, що відпускається на дитяче харчування, в інших цілях, яке призводить до кількісного і якісного зменшення харчування дітей, категорично забороняємо використання ссуди для дитячого харчування на будь-які інші потреби. Попереджаємо, що направлення продуктів харчування для дітей на інші потреби будемо розглядати, як розкрадання цільових державних коштів.» [9]

Наприкінці вже 1934 року, на підставі тих же директив, з’ясовується що стан із дитячим харчуванням залишався складним, незважаючи на те, що в цей рік, вважається, ситуація змінилася на краще. У директиві від 22.12.34 р. Одеського обласного фінансового відділу зазначається: «Неодноразово підкреслювали необхідність безперебійного фінансування РКШ (районні колгоспні школи), в межах асигнувань, що їх визначено за місцевим бюджетом для цієї мети. Але знову надходять скарги про неуважне ставлення до фінансування шкіл, а окремі райони зовсім безпідставно відмовляються переказувати кошти на утримання шкіл. Таке положення приводить до зриву навчання, навіть до закриття шкіл... Виходячи з цього, пропонується вам безперебійно фінансувати РКШ... та прийняти всі заходи до ліквідації заборгованості по РКШ за 1934 рік та надалі забезпечити нормальне фінансування.» [10]

Цими документами влада, всупереч своєї доктрини – заперечення голоду, офіційно визнавала факт такого в Україні. Крім того, заходи щодо покращення харчування дітей силами окремих організацій, були спробою перекласти відповідальність за злочин перед народом на плечі чиновників місцевого рівня, від яких залежало не багато.

Важким випробовуванням для вчителів став цей період. З одного боку, вони як і інші люди тих часів, страждали від голоду, з іншого – на їх очах гинули діти, яких вони наскільки це можливо, намагалися підтримати. До цього додавалися вимоги адміністрації – виховання дітей повинно здійснюватися на засадах комуністичної ідеології. Також на вчителів покладалися обов’язки політичних агітаторів, метою яких було «роз’яснення» населенню необхідності даної ситуації. Повертаючись до Велико – Мечетнянської семилітньої школи, наведемо кілька прикладів такої, вкрай нестерпної ситуації. В перші дні вересня 1932 року перед вчителями виступив завідуючий школи Д.Рябоволик, який зазначив: «... явка учнів до школи недостатня... Вчителі повинні вивчити матеріальний стан учнів своєї групи, знати потреби їх на одяг, взуття, харчі. Потрібно зібрати відомості по колгоспах, яким дітям слід давати безкоштовні гарячі сніданки та стипендіальне харчування. З метою збільшення харчового фонду при школі, проводити систематично збір колосків, з’ясовуючі учням користь і необхідність цього, і створюючі матеріальну зацікавленість учнів у збиранні колосків...». [11] Було також зазначено, що несприйнятним є поведінка окремих груповодів, які сіяли думки серед учнів про погане харчування й брак сніданків для всіх учнів.

В січні 1933 року на педраді школи було прийнято рішення: «...відповідно до ухвали райкому (номер не зазначено), обов’язком всіх освітян є прийняття активної участі у вирішенні хлібозаготівлі до 1 лютого. Зміст громадсько-партійної роботи освітян повинен полягати в роз’ясненні серед населення потреби добровільно викривати ями з хлібом та повертати незаконно роздані аванси...». [12]

Наприкінці 1932-33 навчального року вчителі школи взяли шефство над дитбудинком (назва і номер відсутні, відомо, що заклад знаходився на території Кривоозерського району), який був повністю позбавлений фінансування. Педагогічний колектив школи ухвалив рішення: «До часу, поки дитбудинок існує без коштів, допомога вчительського колективу школи є необхідна, а тому вчителя беруть на себе обов’язок щоденно чергувати в дитбудинку...». [13] Зрозуміло, що вчителі не лише чергували в дитячому будинку, насамперед вони намагалися врятувати життя помираючим від голоду дітям.

Однак адміністрація продовжувала вимагати від вчителів неможливого. На черговій педнараді було озвучено наступні зауваження по роботі педперсоналу: «...увага вчителів протягом року була скерована лише в бік академічної роботи, вони абсолютно не займалися виховною роботою. Не зверталася увага на розвиток самодіяльності учнів... Учнів не втягнуто в громадську роботу, не розвивалась ініціатива учнів... Не було екскурсій, частково через об’єктивні умови, а частково з вини викладачів... Основним недоліком роботи викладачів було те, що вони забували про потребу виховної роботи. Потрібно надалі на всіх методнарадах робити нагадування керівникам груп, які забувають про свої обов’язки. Знання, що набувають учні, вони повинні виносити на село, в колгоспи і тим спричинити організацію зміцнення колгоспів... Необхідно організувати контроль над керівниками груп з боку завшколи та завпедчастиною...». [14]

Від голоду страждали учні інших навчальних закладів. Ось характеристика побутових умов в Миколаївській школі міського кооперативного учнівства, відповідно до щорічного звіту, складеного директором МКУ – т.Лец: «... 1.Гуртожиток: Треба зазначити, що Райспоживспілка не виконала своїх умов щодо обладнання гуртожитку. Там було холодно, шибки де-які забиті фанерою... 2.Харчування: ця справа проводилась в надзвичайно важких умовах. Фондів Облспоживспілка не відокремила зазделегіть, окрім надісланої запізно пшоної крупи. Курсантів зняли з хліба, увесь час відкріпляли з їдальні, нарешті довелося скоротити терміни навчання за рахунок збільшення кількості лекцій щодня... Нарешті відкрили при школі буфета для курсантів, але робкоопи не відпускають продуктів і тому з буфета пили один чай... 3.Фінансування курсів: взагалі треба зазначити, що гроші поступали не своєчасно, тому стипендію курсантам виплачували з великою затримкою, через що курсанти голодували…». [15]

В 20-30-х роках, з метою підтримки робітничої молоді, було створено товариство «Друзі дітей». У віданні цієї організації знаходились гуртожитки для учнів Рабфаків, також вони надавали матеріальну допомогу вихованцям дитячих будинків. Наприкінці 1932 року на утримання товариства було передано із підпорядкування Наросвіти гуртожиток імені К.Ворошилова. 23 лютого 1933 року складено акт обстеження гуртожитку, за яким: «...(мова про опочивальню дівчат) холодно, бруд, дівчата малі лежать по 2 на ліжках, вкриті матрацами, пальтами, різними тряпками... кидається в очі повна безгосподарність, вікна в прохідних коридорах без скла, рами відчинені та б’ються на повітрі, двері відчинені, вітер гуляє, як в степу, меблі, які в опочевальнях дівчат поламані, забруднені, двір та відхідник в самому антисанітарному стані (описаний стан гуртожитку, нестача їжі, призвели наприкінці року до епідемії тифу серед його мешканців [16]). Всі підлітки, з яких 51- безробітні, нагадують по більшості «безпритульних з підвалу», обідрані, голодні, більшістю десь блукають на базарі, на залізниці та під елеватором збирають зерно, кукурудзу, не організоване будь-яке харчування. Вони повинні красти, аби придбати чека на обід. Особливо в тяжкому стані 18 дівчат, які прибули з дитмістечка №1. Вони всі безробітні. Їм не дали змоги закінчити школу і кинули на призволяще. Харчуються лише тим, що дають їм старші з милості... З цими підлітками майже неможливо вести розмову – сльози та тяжка апатичність, це вся відповідь на запитання...». [17] Доповнює цю картину заява студентів І курсу Рабфаку до центрального комітету «Допомоги дітям», які були вихованцями дитячих будинків і знаходились фактично на утриманні товариства. «Минулого року ми одержували допомогу від «Допомоги дітям» за вашим дозвілом. Цього року нам відмовили в ній. Становище зараз в нас жахливе. Харчові продукти подорожчали на 95%, стипендії знизились на 5% і від неї залишається, не враховуючи пральних і дрібних витрат – 3 карбованці на місяць ...». [18]

Ситуація з Миколаївським педагогічним технікумом була ще більш загрозливою. Пов’язано це частково з тим, що технікум перевели до села Мішково-Погорілове, яке перебувало в ряду найбільш постраждалих від голоду населених пунктів. Від працівників навчального закладу, які разом із студентами знаходились на межі виживання, було підготовлено і направлено листа до правління ЗСК (з’єднання споживкооперації), миколаївської прокуратури, газети „Шлях індустріалізації”. [19]

Підтвердженням катастрофічної ситуації в педагогічному технікумі є списки і заяви студентів на отримання матеріальної допомоги на харчування. Розмір сум, про які просять студенти вражає, в більшості це 3 крб., і у виключних випадках 6 - 10 крб. Але видавали не більше 3 крб. на студента (обід в студентській їдальні коштував 1 крб. 20 копійок). Тексти заяв були такими: „Прохаємо видати нам чеків за рахунок стипендії, тому що нам немає за що харчуватися”, „Цим прохаю Директора щоб мені дали чеків тому, що мені нічим харчуватися”.[20]

Загалом, в документах визначеного періоду і тематики, відбулися кардинальні зміни в порівнянні з матеріалами 20-х років. Подається мінімум інформації про реальний стан речей, лише загальні фрази: „заходи направлені на покращення матеріального побуту студентства”, „політико-моральний стан студентства характеризується невитриманістю, також від матеріального стану”, „професура живе в дуже поганих помешканнях”, „негативно те, що професура стоїть цілими годинами в черзі за хлібом”, „матеріальний стан студентства дуже поганий”... І все ж, всупереч бажанню приховати свій злочин, владна комуністична партія допускала помилки, несвідомо залишаючи документальні свідоцтва, нехай навіть і непрямі.

Література:

1. ДАМО. – Ф.- Р-6. – Оп.1. – Спр.608. – Арк.75.

2. Там само. – Ф.- Р-5950. – Оп.1. – Спр.353.

3. Там само. – Ф.- Р-2753. – Оп.1. – Спр.3. - Арк.136-138.

4. Там само. – Арк.169.

5. Там само. – Арк.181.

6. Там само. – Арк.177 - 178.

7. Там само. – Ф.- Р-6. – Оп.1. – Спр.474. – Арк.220.

8. Там само. – Ф.- Р-1167. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.133.

9. Там само. – Ф.- Р-6. – Оп.1. – Спр.473. – Арк.41-42.

10. Там само. – Ф. – Р-1287. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.5.

11. Там само. – Ф. - Р-2753. – Оп.1. – Спр.3. - Арк.149.

12. Там само. – Арк.165.

13. Там само. – Арк.180.

14. Там само. – Арк.170-171.

15. Там само. – Ф. – Р-1177. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.1-3.

16. Там само. – Ф. – Р-1175. – Оп.1. – Спр.5. – Арк.39.

17. Там само. – Арк.4.

18. Там само. – Ф. – Р-1175. – Оп.1. – Спр.33. – Арк.58.

19. Там само. – Ф. – Р-1210. – Оп.1. – Спр.24 – Арк.101.

20. Там само. – Ф. – Р-1210. – Оп.1. – Спр.80.