Педагогические науки / 2.Проблемы подготовки специалистов

Бабіна Віолета Вікторівна

Донецький інститут міського господарства Державної академії житлово-комунального господарства. Заступник декана обліково-економічного факультету

Психолого-педагогічні основи професійної сформованості майбутніх студентів

Вибір професії – це не прийняте одного разу рішення, а передусім процес, в плині якого враховуються різні обставини.

Професійний вибір, особливо у підлітковому віці, часто здійснюється під впливом зовнішніх факторів, оскільки людина навіть у дорослому віці не завжди готова прийняти на себе відповідальність за подальше планування свого життя. Серед таких факторів слід виділити наступні:

1. плани;

2. переконання і схильності;

3. здібності;

4. актуальний соціальний запит на ті або інші професії.

Часто трапляється, що майбутні студенти зважають ще на такі категорії професій як «романтична» або «інтелігентна», «модна» або та, що обіцяє «великі гроші» професія, інколи навіть «професія, як у…» [1;C.11].

Великим недоліком такого професійного вибору може стати передусім розчарування в обраній професії. Наприклад, при виборі «романтичної» або «інтелігентної» професії може трапитися так, що для реалізації себе необхідно виконувати рутинні та далеко неромантичні дії. «Модна» професія після п’яти років навчання майбутнього студента у вузі може стати далеко немодною від великої кількості випускників в одній сфері діяльності.

Так, наприклад, в Україні спостерігається тенденція вибору професій у сфері юриспруденції та менеджменту яка продиктована у більшості випадків фінансовою стороною професії. Однак за міжнародними статистичними даними, дані професії не матимуть у найближчому майбутньому престижності та популярності. Зважаючи на дані Бюро статистики праці США та Центрального інституту охорони праці в Польщі, актуальними професіями у світі стануть професії у сфері комунікацій, інформатики, біотехнології, експлуатації моря та морського дна, розважальній сфері [2].

Зокрема Україна, за результатами аналітичного звіту HeadHunter за 2007 рік, потребує IT-спеціалістів і програмістів, а також робітників торгової та банківської сфер. Гострою проблемою для України стало кадрове забезпечення великих підприємств. Постійним попитом користуються робочі професії, а також професії промислової, будівельної сфер та сфери послуг [3].

Серед інших факторів, які також впливають на професійний вибір слід вказати віддання переваги професії, яка обіцяє «великі гроші». Такий вибір часто призводить людину до великої віддачі роботі, постійного ризику, відмови відпочинку і розвагам. Майбутні студенти, які спланували своє життя на основі вибору «професії, як у…» [4], [5], можуть зіткнутися з проблемою неспівпадання своїх професійних здібностей і здібностей тієї людини, яку було взято як приклад [6], [7].

Зважаючи на те, що з часом люди задумуються над доцільністю свого вибору, можна зробити висновок, що професійний вибір – це рішення, котре вплине лише на найближчу перспективу життя людини, на відміну від професійного самовизначення.

Професійне самовизначення, як стверджує Пряжникова Є.Ю., - це вищий рівень профорієнтації. На цьому рівні людина самостійно приймає рішення, робить відповідальні життєві та професійні вибори [8;C.3].

Професійне самовизначення в контексті цілісного життя особистості може виступати як проблема духовна, психічна або соціально-психічна. Духовна сторона проблеми полягає в актах вибору, самопізнання й виявлення свого призначення, які є головними рушійними силами, що спрямовують розвиток людини і визначають її долю. Психічна є сторона самовизначення висвітлюється через складний комплекс відчуттів людини, особливості сприймання нею дійсності й систему відносин, що формуються в індивідуальному досвіді особистості й істотно впливають на її стосунки, дії, вчинки та рішення. Соціально-психічна сторона проблеми професійного самовизначення особистості виявляється в потребі визначення свого місця в людській діяльності і людських стосунках [9;C.172].

Клімов Є.А. розуміє індивідуальне самовизначення як розвиток діючих інтересів, переважаючих форм активності, схильностей; виникнення, розвиток та самовиховання якісно нових синтезів здібностей, підготовленості підростаючої людини [10;C.55]. Як і Пряжникова Є.Ю., вчений наводить поняття самовизначення як визначення свого місця у відношенні до людських стосунків і взаємин, а також визначення якісно нових уявлень про себе.

Клімов Є.А. доводить необхідність психологічної допомоги у процесі індивідуального самовизначення. Однак до такого виду впливу на майбутнє людини є багато вимог, серед яких ми обрали найважливіші, які відповідають нашій позиції. Отже, психологічна допомога повинна базуватися не стільки на «визначенні» та «психодіагностиці», скільки на формуванні готовності людини до професійної діяльності [11;C.5-27], [12;C.14-19]. Людина, яка звернулася за такою допомогою, повинна бути впевнена у тому, що від усвідомленого та самостійного професійного вибору залежить успішність її праці та відповідне задоволення роботою. Отже у цьому аспекті психологічна допомога повинна зосереджуватися на формуванні професіонала з урахуванням особистих здібностей та якостей того, хто обирає професію [10;C.75-81].

Таким чином, професійне індивідуальне самовизначення – це багатокомпонентний процес, який здійснюється протягом певного, іноді досить тривалого, періоду життя особистості і спрямовується внутрішніми чинниками розвитку, на які можуть впливати об’єктивні зовнішні умови.

Проблема самовизначення традиційно має два напрями: перший повязаний з формуванням вікових особливостей розвитку школярів [13], [14], а другий – з формуванням особисті з звязку з її взаємодією у суспільстві з іншими особистостями. Самовизначення повинно бути головною передумовою професійної самореалізації.

Самореалізація, на думку Вітковської О.І., - це ствердження себе як неповторної особистості, втілення в життя індивідуальних цінностей, досягнення свідомої мети, реалізація й розвиток здібностей, що відбуваються у взаємодії особистості з навколишнім світом. Це виявлення внутрішнього через зовнішнє, потенційного – в актуальному.

Для повного розкриття даного поняття, розглянемо теорії діяльності особистості. Однак також слід зупинитися на понятті активності.

У вітчизняній науці маємо багато досліджень, спрямованих на розкриття поняття активності. Активність проявляє себе у трьох аспектах, однак для даної роботи буде ефективніше взяти до уваги лише один аспект – активність як діяльність індивіду.

Однак неповним буде це поняття, якщо не звернутися до думки Асмолова А.Г. Вчений, аналізуючи роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, вводить поняття «функціональної тенденції» [15;C.363-364]. Виходячи з його теорії «функціональної тенденції» можна зробити висновок про те, що потреба у самореалізації може активізуватися не лише під впливом зовнішніх факторів, але й самостійно, автономно. Вчений стверджує, що потреба, наприклад, в спілкуванні має своїм джерелом не імпульс і не адаптацію по своїй природі, а сам факт взаємодії суб’єкта зі світом. За думкою вченого це не є потреба по своїй суті, це – функціональні тенденції [16;C.364].

Однак окрім вказаної теорії існують такі, котрі глибше розглядають потенційні джерела діяльності особистості, зокрема її саморозвитку та самореалізації. До таких можна віднести погляди Асмолова А.Г., Асєєва В.Г. та Петровського В.А. Таким чином, Асєєв В.Г. у своїх поглядах спирається на існування резервних можливостей людини, які потенційно схиляють людину до діяльності. Петровський В.А. вводить поняття надситуативної активності. Дане поняття ґрунтується на неадаптивній за своєю природою тенденції, яка простежується при постановці зверхзадач і таким чином протиставляється установкам [15;C.365].

Надситуативна активність, як стверджує Фельдштейн Д.І. та Кукосян О.Г. і Гурін В.Є. часто проявляється в підлітковому віці.

Теорія Давидова В.В. та Леонтьєва А.Н. також представляє інтерес для нашого доследження. Вона грунтується на понятті пошукової активності. Давидов В.В. стверджує, що поки «внутрішнє» бажання не знайшло в процесі активності свого предмету, воно може викликати лише «зовнішнє» - пошукову активність. Однак після зустрічі бажання та предмету, який не встановлений раніше, бажання опредмечується і тоді необхідність починає вести за собою діяльність.

Несторенко Г. вважає, що сутність самореалізації особистості полягає в необхідній об’єктивації індивідуальних сутнісних сил, причому необхідність означає неможливість ухилення індивіда від цього процесу. Це діяльність, узгоджена з внутрішніми нахилами особистості. Її джерелом є потреба в самореалізації, яка творить фундамент структури особистості поряд із потребами життєвого характеру. Вона об’єктивно існує в структурі кожної особистості, проте не завжди переростає в інтерес і утворює спонукально-мотиваційний фактор діяльності. Спрямованість діяльності визначається свідомою ієрархізацією особистістю власних потреб, і місце потреби в самореалізації в індивідуальній системі потреб значною мірою залежить від акцентів навчання та виховання. Ні відносна внутрішня рівновага особистості, ні включення останньої до суспільних відносин і вплив на розвиток будь-якої соціальної системи неможливі без актів самореалізації. Тому у процесі освіти дуже важливо постійно активізувати у молоді потребу в самореалізації [18;C.20].

В теорії діяльності особистості також розглядають смислові системи та утворення, які розглядають таке поняття, як «симислове ядро особистості». На їх основі досліджено також процес саморозуміння.

Що стосується діяльності, визначеної деякими вченими як «професійна активізація», то слід сказати, що вона проходить здебільшого у підлітковому віці як формування особистісних якостей, спрямованих пізніше на відповідну діяльність.

Слідуючи згаданим теоріям, визначимо професійну діяльність як основу індивідуальної самореалізації особистості. Реалізаційна спрямованість відбивається в ієрархічній структурі мотиваційної сфери особистості, виявляється в цілеспрямованих вчинках і поведінці, переживається на емоційному рівні як інтерес, захоплення, відчуття перспективи.

За думкою Вітковської О.І., усвідомлення потреби в самоактуалізації виникає лише на певному рівні розвитку індивідуальності й пов’язане з досить високим рівнем її саморозуміння, внутрішньої інтегрованості та диференційованості сприймання світу. Дослідниця також стверджує, що незалежно від рівня усвідомлення цінностей кожна людина у вчинках та поведінці виходить саме з них, втілюючи в цих цінностях частку себе. Розширюючи знання про навколишній світ і про себе, набуваючи досвіду взаємин з ним, людина реалізує свій потенціал розвитку навіть тоді, коли не має змоги спланувати й передбачити далекі перспективи цих процесів.

Індивідуальна самореалізація особистості, як визначає Вітковська О.І., має дві сторони: інтернальну й екстернальну. Під інтернальною вона розуміє внутрішні процеси усвідомлення й розвитку особистості як інтеграції досвіду й «розгортання» її духовних та інтелектуальних потенціалів; а під екстернальною – само актуалізацію особистості, тобто втілення нею в життя певних внутрішніх змістів через зовнішній акт і творчу активність. В інтернальному аспекті, таким чином, ключовим стає поняття розвитку, в екстернальному – актуалізації. У разі досить розвинутих потреб особистості в самореалізації особистості її орієнтація на можливості для власного розвитку може потребувати особливої уваги консультанта [9;173-174].

Слід зазначити, що дослідниця не представляє конкретну періодизацію життя особистості як суб’єкта праці, на відміну від Дж. Сьюпера., у роботі якого сформовано більш-менш універсальну схему трудового життя людини. Однак його періодизація потребує трохи більшої конкретизації, уточнення і розширення власне періодів, оскільки вчений бере до уваги надто значну кількість років як для одного періоду. Альтернативною з цього боку для нас може виявитися періодизація життя людини як суб’єкта праці за Клімовим Є.А. Вчений надає універсальну, однак точну періодизацію саморозвитку особистості, включаючи в неї 10 періодів, надаючи першим 7 з них вікові категорії, враховуючи психологічний розвиток людини. Завдяки категоріальним якостям, дана періодизація представлятиме цінність для нашого дослідження.

Характер суб’єктивних труднощів особистості, пов’язаних з проблемами її самореалізації в процесі професійного самовизначення, великою мірою визначають специфічні характеристики її «Я-концепції».

«Я-концепція», або образ себе, як синтетичне утворення, як система усвідомлених елементів індивідуальності, характеризується в кожному випадку певними якостями. Наприклад, вона може бути цілісною або суперечливою, повною або фрагментарною, сталою або рухомою. Відомо, що первинні уявлення про себе формуються в людини в ранньому дитинстві в досвіді спілкування з найближчим оточенням. У дорослої людини самопізнання триває, але в більшості випадків її «Я-концепція» має досить сталі характеристики, причому такі стійкі, що вона ігнорує не тільки оцінки інших людей, а й власний досвід, якщо ті не збігаються зі сформованими уявленнями про себе.

Найбільше впливають на професійне самовизначення такі особисті якості, як її само розуміння і ставлення до себе, що виступають як інтегруючі функції когнітивного й емоційно-ціннісного компонентів «Я-концепції». Неповне або хибне уявлення про себе, про свої індивідуальні властивості й можливості нерідко призводить до неправильного вибору, провокує невпевненість і сумніви в реалістичності своїх планів, істотно знижує відкритість людини для нового досвіду [9;173-174].

Саморозуміння як особистісна характеристика становить основу для розвитку особистості, визначає її здатність розв’язувати свої психологічні проблеми. Умовами розвинутості саморозуміння особистості є не лише певний рівень її інтелектуального розвитку, а й гнучкість її самосприймання і відкритість новому досвіду. Саморозуміння є поступовим розгортанням «простору свідомості» через охоплення нових змістів і реорганізацію сприймання певних сторін внутрішньої і зовнішньої реальності внаслідок чого особистість досягає вищого рівня інтегрованості індивідуального досвіду, а, отже, більшої цілісності, що сприяє гармонізації її життя, ефективнішому використанню своїх здібностей, успішній самореалізації в цілому і професійній діяльності зокрема [9;C.174].

У професійному самовизначенні особистості вибір може стати головною сферою, в якій людина потребує психологічної допомоги. Певний професійний вибір відкриває перед людиною шлях для її професійної самореалізації, спрямовує розвиток і формування її здібностей і інтересів, окреслює професійне і соціальне середовище, в якому людина стверджуватиме себе як особистість і як професіонал, надає певного напряму головним подіям її життя.

Людина сприймає вибір, як важливий і відповідальний крок. Це цілком природно, оскільки він є переломним моментом будь-якої проблемної ситуації, породжується минулим і визначає майбутнє. Опинившись перед потребою вибору, людина перебуває в суб’єктивному просторі, з якого можливий рух у кількох напрямах.

Суб’єктивні відчуття «нестійкої рівноваги», яке особистість майже завжди переживає в ситуації вибору, спонукає її до активного пошуку. Спостереження за прийняттям рішень свідчать, що цей пошук відбувається у двох напрямах. По-перше, це пошук основи, підходу до розв’язання проблеми, деякого стійкого положення, з якого можна було б роздивитися ситуацію в цілому, оцінити свої можливості і свої дії, а також визначити орієнтири, які вкажуть напрям руху. По-друге, саме вибір одного з рішень, які постають як можливі з обраного підходу або позиції [9;C.175]..

Хоча особистість робить свій вибір цілком свідомо, проте певні глибинні механізми, що спонукають її до певного рішення, виявляються недосяжними для спостереження й аналізу, оскільки містять неусвідомлені елементи. Той, хто обирає, не завжди може обґрунтувати й логічно пояснити навіть свій результат, тобто свій вибір.

Загальний підхід до розв’язання проблеми вибору може визначитися певними стійкими переконаннями та схильностями особистості, змістовними характеристиками її ціннісної спрямованості. З огляду на це, готовність особистості до вибору є певним її внутрішнім станом, що характеризується зрілістю особистісних структур і «зрілістю» комплексних чинників. Найважливішими ознаками готовності вибору є усвідомлення особистістю факту наявності проблеми і її активна спрямованість на пошук засобів, потрібних для її розв’язання, а також, як стверджує Клімов Є.А., готовність людини до здійснення вибору може бути в тому випадку, коли людина приймає рішення зі знанням всіх існуючих недоліків [19;C.142].

Зміст взаємодії психолога з клієнтом у даному разі полягатиме в з’ясуванні ситуації, виявленні можливих ціннісно-мотиваційних конфліктів – імовірних причин його труднощів. Внутрішній конфлікт може переживатися особистістю через суб’єктивне відчуття браку вибору, нездатність знайти вихід та виявлятися в ригідності позиції або навіть у схильності до поспішних рішень, за якими нерідко приховуються невпевненість і побоювання невизначеного становища. Тому консультант повинен добре відчувати, що потрібно клієнтові, не спонукати його до прискорення пошуку й не підштовхувати до рішень. Важливо пам’ятати, що прийняття рішення зумовлено не тільки зовнішніми обставинами й подіями, і й внутрішніми чинниками особистості.

«Систему внутрішніх координат» особистості, в межах якої розгортається динамічний процес здійснення виборів і прийняття рішень формують, з одного боку, орієнтацій ний пошук «базової основи» вибору, з другого – пошук рішень на базу обраних критеріїв [9;C.176-177].

Література:

1. Выбор профессии // Образование. - №20. – 2006. – С.11.

2. Кириченко И. В поисках идеальной професии, или Что об этом думают в мире? [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.profosvita.org.ua/ru/expirience/articles/3.html

3. Жигалюк Т. Какие специалисты нужны регіонам? [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.profosvita.org.ua/ru/required/articles/40.html

4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – 464 с.

5. Виноградова М.Д. Воспитательная работа с подростками в школе по выбору профессии. – М., 1961. – 55 с.

6. Подготовка школьников к выбору профессии / Под ред. А.А. Бардиковой. – М.,1966. – 179 с.

7. Смирнов А.Г. Профессиональное самоопределение старших школьников и его влияние на отношение к учению: Автореф.канд.дис. – Л., 1975. – 23 с.

8. Пряжникова Е.Ю. Профориентация: Учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений / Е.Ю.Пряжникова, Н.С.Пряжников. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – 496 с.

9. Вітковська О.І. Професійне самовизначення як життєва проблема особистості // Педагогіка і психологія. - №3 (20). – Київ: «Педагогічна думка», 1998. – 224 с.

10. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения: Учеб.пособие для студ.высш.пед.учеб.заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 304 с.

11. Климов Е.А. Общая типология ситуаций (казусов) и структура мыслительных задач, возникающих в практике работы профконсультанта. – Научные труды ВНИИ профтехобразования. – Выпуск 32. - 1976. – С.5-25.

12. Чебышева В.В. Психологические проблемы профориентации школьников // Вопросы психологии. - №1. – 1971. – С.14-19.

13. Вавилов Ю.П. Психологические особенности и основные факторы профессионального самоопределения старшеклассников средней школы: Автореф.канд.дис. – Ярославль, 1971. – 20 с.

14. Овсянникова В.В. Самооценка учащегося ПТУ как субъекта профессиональной деятельности: Автореф.канд.дис. – Л., 1982. – 23 с.

15. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. – М.: «Смысл», ИЦ «Академия», 2002. – 416 с.

16. Асмолов А.Г. Деятельность и установки. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 1979. – 150 с.

17. Асмолов А.Г. Основные принципы психологического анализа в теории деятельности // Вопросы психологии. - №2. – 1982. – С.14-27.

18. Нестеренко Г. Можливості самореалізації особистості в контексті синергетичної моделі вищої освіти // Вища освіта України - №1. – 2004. – 120 с.

19. Климов Е.А. Как выбирать профессию: Кн. для учащихся ст.классов сред.шк. – 2-е изд.; доп. и дораб. – М.: Просвещение, 1990. – 159 с.