Педагогічні науки/ 6. Соціальна педагогіка

викладач Мазур Л.О.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Ідеї громадянського виховання Георга Кершенштейнера.

З набуттям Україною незалежності громадянське та патріотичне виховання в країні має велике значення. Національна ідея в освіті на сьогоднішній день не відповідає вимогам демократичного суспільства [4: 459]. Державна програма розвитку освіти на 2006 – 2010 роки передбачає зміцнення громадянського авторитету, статусу українця у міжкультурному середовищі; активізацію процесів виховання національної свідомості [4: 462]. З економічним та політичним розвитком України держава потребує відданих своїй вітчизні громадян, які готові зберігати та захищати її цінності, розвивати країну на міжнародному рівні. На жаль, велика кількість труднощів у цей нестабільний час спонукає молодих працездатних людей шукати кращої долі за кордоном. Україна лишається своєї опори, охоронців культури та своєї індивідуальності. Тому на цьому етапі розвитку нашої країни необхідним є досвід інших держав у цій галузі. Прикладом виховання громадянськості може стати Німеччина. Саме у цій країні з кінця ХІХ – початку ХХ сторіч реформа в освіті, патріотичному та громадянському вихованні притягнула увагу фахівців з багатьох країн. Вивчаючи історичний досвід іншої країни можна знайти альтернативні шляхи вирішення конкретних проблем і в нашій державі на сьогоднішній день.

Громадянське виховання – це розвиток громадськості як риси особистості, що дозволяє людині відчувати себе юридично, соціально, морально та політично дієздатною. До основних елементів громадськості можна віднести моральну, правову та політичну культуру, що виражається в почутті власної гідності, внутрішній свободі особистості, дисциплінованості, повазі й довірі до інших громадян і державної влади, здатність виконувати свої обов'язки, гармонійно сполучаючи патріотичні, національні та інтернаціональні почуття. Основна мета громадянського виховання – виховання в людині громадянських ідеалів суспільства, патріотизму, миролюбства, прагнення до блага власне самого суспільства [3:43].

Нас цікавить досвід інших країн у громадянському вихованні перш за все як можливість проаналізувати позитивне й негативне та використати найкраще в теорії та практиці громадянського виховання сучасної України. Європейські країни пройшли шлях становлення як держав і перед ними теж досить гостро ставало питання перетворення мешканців у справжніх громадян.

Але питання про громадянське виховання треба починати розглядати з філософської точки зору, бо саме таке пізнання надає змогу зрозуміти суть людини, її оточення та цілі. Платон зауважував, що лише та держава може процвітати, яка прагне до покращення своїх людей, а громадянське виховання є важливою часткою будови країни. В епоху Просвітництва античні ідеї розвитку особистості виявляються в такому напрямку як філантропізм. Достойний громадянин виховується практикою «маленьких» справ. Вже в цей час поєднується навчання з працею. В цьому передбачалося національне виховання. Для Й. Фіхте велике значення у громадянському вихованні мав принцип моральності. На його думку лише через любов та добро можна було знайти взаєморозуміння серед представників багатьох народів, знайти шляхи до миру та згоди. Німецький письменник та філософ Г. Лессінг головне завдання громадянського виховання бачив в умінні людини жити, діяти та вирішувати проблеми в світі різних культур, релігій та народів. Й. Гердер приділяв велике значення вивченню рідної мови, природи, історії, вмінню самостійно мислити, що сьогодні є також головними критеріями теоретичних основ громадянського виховання.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття у Німеччині досить бурними темпами розвивається економіка. В той час країна потребувала професіоналів, громадян, які були б готові працювати та розвивати свою батьківщину.

Масова школа шукала нових методів навчання та виховання. Відбувається відлучення учбових закладів від церкви, і процес навчання протікає під опікою держави. В той час зароджується реформаторська педагогіка, представником якої був Георг Кершенштейнер (1854-1932).

На думку реформатора, основу громадянського виховання визначають наступні риси: взаєморозуміння, відповідальність, взаємодопомога. Основною метою громадянського виховання, за Кершенштейнером, було роз’яснення місця людини в суспільстві і спонукання до виконання обов’язків громадянина. А громадянином вважався той, хто своєю добросовісною працею сприяє розвитку й укріпленню своєї держави. Основними ж методами громадянського виховання є практично-технічне та теоретично-професійне навчання.

Ідеї Кершенштейнера знайшли відображення у шкільній освіті Німеччини ХІХ – поч. ХХ ст.. Так, вже на початку ХХ ст. при школах будуються майстерні з обробки дерева, метала. Але не тільки прищеплення любові до праці та підвищення професійних навичок було метою педагогів-реформаторів. Вони намагались виховати у школяра такі риси як акуратність, старанність, відповідальність. Бо саме ці навички, придбані ще у дитинстві, будуть втілені також і в інших сферах діяльності, в тому ж числі і професійних.

Та в будь-якому випадку, громадянське виховання не може базуватись лише на вихованні професійному. Без проявів егоїзму у такому випадку не обійтись: бажання будь-що мати більше привілеїв над іншими громадянами, навіть, якщо воно відповідає фізичним та розумовим здібностям, не може бути самоціллю порядного громадянина. Тому восьмирічний шкільний курс заохочував розвиток самодіяльності дитини, значна увага приділялась естетичному вихованню, розвитку художнього смаку учнів. Була розроблена методика визначення рівня здібностей маленьких громадян.

Курс громадянознавства займав досить важливе місце серед навчальних дисциплін. Завданням курсу було прищеплювання дітям почуття правильного способу життя та дисципліни, ознайомлення їх з фізіологічним устроєм людини і привчання до правил особистої гігієни. В старших класах дітей знайомили з побудовою і законами держави, соціальним строєм та обов’язками громадянина.

Важливий аспект виховання громадянськості Г. Кершенштейнер бачив також в організації робочого дня та житлових умов людини. Низька заробітна платня та довгий робочий день були причинами зникнення робітничого класу як спеціалістів своєї справи. Погані житлові умови можуть знищити результати виховання, яких досягла трудова школа. Незадовільне житло може призвести до пияцтва. Вихід з цього становища Г. Кершенштейнер вбачав у створенні спеціальних закладів, які були завжди готові допомогти людям подолати такі проблеми.

На громадянське виховання впливають також і соціально-політичні умови. Людина, яка має можливість з самих низів дістатися тієї верхівки, котра їй під силу, набуває віру і потяг розвивати себе у зумовленому напрямку.

Теорії Г. Кершенштейнера використовувались на практиці в багатьох школах Німеччини. Основним завданням школи вважалося виховання громадянської відповідальності учнів. Такі риси як взаєморозуміння, відповідальність, взаємодопомога визначали основу громадянського виховання. Головним завданням було роз’яснення громадянського призначення людини в суспільстві та спонукання до виконання обов’язків громадянина своєї вітчизни.

Громадянське виховання у Німеччині використовувалось на практиці з метою привчити молодь до дисциплінованості, відповідальності, активності, соціальності та індивідуальності. На початку ХХ століття в Німеччині такий підхід багато в чому відігравав позитивну роль. Не дивлячись на великі втрати під час війни, ця країна змогла відновити господарство за короткий строк, у чому, безперечно, відіграло велику роль громадянське виховання та трудова школа.

Таким чином, ми бачимо, що громадянина суспільства треба виховувати, ставити перед ним цілі та завдання, при досягненні яких буде формуватися як сам громадянин, так і держава в цілому. Тому від громадянського виховання залежить майбутнє країни, її процвітання та добробут.

Література:

1. Жерноклєєв І.В. Ідеї педагогіки Німеччини і громадянська освіта. //Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (14-15 вересня 2006 року). – Херсон: РІПО, 2006. – С. 50 – 52.

2. История образования и педагогической мысли за рубежом и в России: Учеб. Пособие для студ. высш. пед. учеб. завед / И.Н. Андреева, Т.С. Буторина, З.И. Васильева и др.; Под ред. З.И. Васильевой. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 416 с.

3. Мижериков В.А. Словарь-справочник по педагогике. – «ТЦ Сфера», М. 2004г. – 439 с.

4. Освіта України. Нормативна база. – 3-є видання, Київ КНТ, 2007 – 519 с.

5. Полонский В.М. Словарь по образованию и воспитанию. – М.: Высш.шк., 2004г. – 512 с.

6. Токарева Т.С. Педагогическая деятельность и педагогическая спадщина Георга Кершенштейнера (1854 – 1932). Автореферат диссертации. Кривой Рог, 2002 год – 20 с.