Фізична культура і спорт/2. Спортивна медицина і реабілітація

Щербак І.М.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Особливості застосування лікувальної фізичної культури

Важливим сьогодні являється те, що кількість людей які знаходяться на грані здоров’я і нездоров’я, значно зростає, серед них – велика кількість молоді.

У дітей шкільного віку та студентів найчастіше зустрічаються серцево-судинні, шлунково-кишкові захворювання та сколіози.

У сучасної молоді значно зростає кількість хронічних захворювань серцево-судинної системи. Патологічні зміни в міокарді спостерігаються в 40%-60% хворих дітей. З кожним роком частота і важкість захворювань значно збільшується. Якщо раніше являючись причиною смертності вони складали лише 11%, то сьогодні стали загрозою життю населення більше, ніж всі решта хвороб разом взятих.

Захворювання серцево-судинної системи у молоді обумовлені багатьма факторами: вродженими дефектами, інтоксикацією, запальними процессами, порушеннями обміну речовин, малорухомим способом життя [1]. Такий спосіб життя пов’язаний з автоматизацією виробництва, розвитком транспорту.

Тому запорукою здорового способу життя є фізична активність. А довголіття можливе тільки при умові постійного дозованого навантаження.

Лікувальна фізкультура може використовуватися як для оздоровлення всього організму в цілому, так і для дії на певні органи, за рахунок підвищення активності обміну речовин і інших процесів в організмі, може впливати на швидкість одужання людини, готує організм до нормального функціонування в звичайних життєвих умовах після перенесеної хвороби, може використовуватися як самостійний метод відновлення після хвороби, так і в комплексі з іншими методами.

За допомогою лікувальної фізичної культури відбувається поліпшення трофіки тканин, функцій серцево-судинної та дихальної систем, профілактика контактур, підвищення працездатності організму.

Фізичні вправи покращують динаміку основних нервових процесів, збільшують їх рухомість, що в свою чергу значно впливає на серцево-судинну систему.

Лікувальна фізична культура використовує ті ж самі принципи використання фізичних вправ, що й фізична культура для здорової людини, тобто принцип всестороннього впливу, прикладності та оздоровчої направленості. По своєму змісту лікувальна фізкультура є складовою частиною системи фізичного виховання.

Лікувальна фізична культура передбачає усвідомлене й активне виконання хворими відповідних фізичних вправ. В процесі занять набуваються навички у використанні природних факторів з метою загартовування, фізичних вправ – з лікувальними та профілактичними цілями. Це дозволяє вважати заняття лікувальною фізкультурою лікувально-педагогічним процесом.

Характер фізіологічної кривої залежить від періоду заняття, функціонального стану хворого, індивідуальною відповідною реакцією організму на фізичне навантаження.

По даним педагогічних спостережень ( з дослідженням пульсу, частоти дихання і АТ), виявляється загальне навантаження на організм хворого в заняттях фізичними вправами.

Для ефективності впливу фізичних вправ на організм хворого можуть бути використані функціонально-діагностичні методи. Це антропометричні вимірювання (об’єми кінцівок на різних рівнях, динамометрія), вивчення артеріального тиску, пульсометрія.

Крім перерахованих методів динаміки функціонального стану організму під впливом лікувальних засобів застосовуються функціональні проби, специфічні для пошкодження деяких систем (присідання, навантаження на велоергометрі, проба Генчі, Ромберга.).

На сьогодні треба приділяти більшу увагу педагогічним спостереженням до занять, під час їх проведення та після закінчення.

Основними завданнями лікувальної фізичної культури на сьогодні повинно бути підвищення фізіологічної активності органів і систем організму, формування основних рухових умінь і навичок, виховання моральних і вольових якостей таких як почуття дружби і товариськості, власної гідності, наполегливості, рішучості, сміливості. Особливу увагу треба приділяти емоційному стану молоді.

Обов’язковим являється застосування динамічних дихальних вправ [3], які привчають до вільного використання певного типу дихання згідно положення тіла і підпорядкованості своїй волі.

Під час проведення занять використовуються обмежені вправи на швидкість, силу і витривалість, значно зменшені дистанції ходьби та бігу. Використовуються різні вправи для зміцнення м’язів спини, черевного пресу та ступнів, застосовується певний комплекс вправ на розслаблення м’язів.

При виконанні загально розвиваючих вправ треба велику увагу звертати на рівномірність дихання, підбір таких вправ базується за принципом “розсіяного” навантаження. Рухливі ігри проводяться із середньою інтенсивність.

Отже, лікувальна фізкультура формує у людини свідоме відношення до занять фізичними вправами, має велике самовиховне значення, розвиває силу, витривалість, координацію рухів, які так необхідні в сучасному житті.

Література:

1. Апанасенко Г.А., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. – К.: “Здоров’я” , 1987. –120 с.

2. Кучанская А. Вегетососудистая дистония Санк-Петербург, из-во “Весь” , 2002. – 98с.

3. Мариэтта Тилл Целебная сила дихання, Минск, из-во “Попури”, 2002.– 87с.