Економічні науки/14. Економічна теорія

Теслюк Ю.М.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Формальні і неформальні правила в інституціональній теорії

Залежність кожної особи від суспільства, в якому вона існує і провадить свою діяльність, зумовлює необхідність існування регулюючого фактора, який міг би координувати поведінку людей для забезпечення умов їх співіснування.

Таким фактором виступає система формальних і неформальних правил, дотримання яких значно підвищує ефективність взаємовідносин на всіх рівнях.

Згідно з Дж. Ходжсоном, правилами виступають умовні й безумовні зразки мислення або поведінки, які можуть засвоюватись агентами як свідомо, так і несвідомо [1]. Але таке визначення не бере до уваги бажаність або необхідність їх виконання і наявність механізм примусу.

В новій інституціональній економіці пропонується визначення правил як загальновизнаних і захищених приписів, які забороняють або дозволяють певні види діяльності одного індивіда або їх групи при взаємодії з іншими індивідами або групами [2].

Саме наявність заборони чи дозволу відрізняє поведінку визначену правилами від, наприклад, поведінки заснованої на індивідуальних звичках. Правила формуються ззовні, вони передбачають контроль за їх виконанням (у тому числі самоконтроль), а також санкції за їх порушення.

Таким чином, вони несуть в собі певні інструкції, в яких зазначено як повинен вести себе конкретний член суспільства або певної соціальної групи для запобігання появи конфлікту інтересів і зменшенню трансакційних витрат, під час здійснення ним своєї повсякденної діяльності або за настання якоїсь конкретної ситуації.

Існує декілька підходів для визначення різниці між формальними і не формальними правилами. Для старого інституціоналізму характерним є виділення рівня строгості покарання за порушення правила як основної відмінної ознаки між ними. Так за недотримання формального правила передбачається строге покарання, таке як ув'язнення чи остракізм, а за порушенням неформального слідує менш сувора санкція, наприклад, несхвалення дій порушника суспільством.

Для представників неоінституціоналізму диференціація формальних і неформальних правил визначається тим, хто встановлює ці правила і виступає гарантом їх виконання.

Фрідріх фон Хайек виділяє самочинний порядок, контроль за яким здійснюють усі члени суспільства, і порядок, заснований на законі, який забезпечується державою, що встановлює правила і санкції за їх порушення, а також здійснює контроль за їх виконанням.

Досить вдалою є характеристика, яку дає цим правилам російський економіст Аузан О.О, за якою:

ü неформальні правила існують у пам’яті учасників різноманітних соціальних груп, а в ролі гаранта виступає будь-який учасник групи, що помітив їх порушення.

ü формальні правила існують у вигляді офіційних текстів або засвідчених третьою стороною усних домовленостей, в ролі гаранта яких виступають індивіди, що спеціалізуються на цій функції [3].

Різниця між двома останніми підходами полягає у відношенні держави до створення формальних правил. Перший погляд підкреслює її існування і функціонування як єдиного джерела формальних правил, другий же вбачає в ній одну з поміж інших організацій, що можуть створювати такі правила, а головна відмінність від неформальних правил полягає у наявності спеціалізації людей на здійсненні примусу до виконання правил.

Дуглас Норт причину появи неформальних правил розкриває через функцію, яку вони виконують, а саме, координацію форм людської взаємодії, що постійно повторюються [4]. Не важко уявити, що такі форми з’явилися ще на початку формування первісного суспільства, оскільки без повторюваної взаємодії неможливий поступальний розвиток, яким характеризувався той період.

Річард Познер виділив три основні умови ефективності неформальних правил: відносно невеликий розмір соціальної групи, відносно велика величина витрат, які несе порушник правил, а також статичний характер суспільства [5].

З прискоренням розвитку неформальні правила перестали відповідати цим критеріям на рівні усього суспільства: по-перше, розвиток стимулює ріст самого суспільства, в результаті чого виявити порушника неформальних правил стає важче, а витрати тих, хто піддає його покаранню зростають. По-друге, витрати порушника знижуються, оскільки він починає менше залежати від соціуму, в нього з’являються альтернативні можливості провадити свою діяльність. По-третє, при швидких темпах розвитку неформальні правила не встигають змінюватись і засвоюватись, через що виникає невідповідність правового забезпечення, заснованого на цих правилах, і потребою в ньому.

Таким чином сьогодні неформальні правила можуть ефективно координувати поведінку людей самостійно лише у відносно невеликих соціальних групах.

З виходом на більш високий рівень вони потребують підтримки з боку формальних правил, які мають більш результативний механізм примусу через систему визначених і обов'язкових до виконання санкцій до порушника. Для них характерним є те, що ухилення від покарання також є порушенням правила.

Найбільш поширена на сьогоднішній день класифікація формальних правил запропонована Дугласом Нортом. Відповідно до неї формальні правила поділяються на:

ü політичні і юридичні правила, які визначають ієрархічну структуру суспільства, структуру прийняття рішень і процес здійснення контролю над політичними процедурами.

ü економічні правила встановлюють права власності і все, що з ними пов'язано;

ü контракти, які регулюють відносини з приводу обміну [4].

Через різну природу формальних і неформальних правил, вони мають і різні механізми покарання порушника.

Досить повну характеристику санкцій за недотримання неформальних правил дав Річард Познер [5]. Основні з них можна представити у вигляді таблиці, визначаючи характерні критерії .

Таблиця 1

Санкція	Тип	Наявність характерних ознак
		Необхідність інвестицій у виховання та освіти	Розповсюдження інформації	Витрати гаранта правил
Автоматична санкція	внутрішня; самовиконувана	-	-	-
Відчуття провини	внутрішня	+	-	-
Сором	внутрішня, зовнішня	+	+	-
Інформаційна санкція	зовнішня	-	+	-
Двустороння санкція	зовнішня	-	-	+
Багатостороння санкція	зовнішня	-	+	+

Під інвестиціями у виховання і освіту мається на увазі, що для покарання (самопокарання) порушника, необхідно, щоб його моральні якості відповідали необхідному рівню. Розповсюдження інформації означає, що про порушення правила, окрім самого порушника і потерпілого, повинні знати й інші члени суспільства. Витрати гаранта правил полягають у тому, що покарання — це антиблаго, тобто благо з від'ємною корисністю.

При порушення формальних правил застосовується широкий діапазон санкцій, починаючи від офіційної догани і закінчуючи смертною карою (у деяких країнах). При чому всі ці покарання частіше за все супроводжуються і санкціями неформального характеру, причиною чого є неформальна природа більшості формальних правил.

Здійснення санкцій при порушенні формального правила може відбуватися трьома способами: безпосередньо накладається на місті порушення гарантом, здійснюватися іншими суб’єктами чи організаціями, поєднувати обидва види.

Оскільки у кожному суспільстві одночасно діють і формальні і неформальні правила, то існує необхідність у визначенні і аналізі співвідношення між ними. У найбільш загальному вигляді їх співіснування може описуватися чотирма варіантами:

- формальне правило може бути сформовано на основі ефективного неформального правила, тобто відбувається його формалізація, що забезпечує його додатковим механізмом примусу;

- зворотнім є процес деформалізації, коли первинним є формальне правило, яке поступово стає внутрішньо необхідним і органічним;

- формальні правила створюються для запобігання згубної (на думку держави чи організації) дії неформального правила;

- неформальні правила витісняють формальні, через їх неефективність чи марність. Такі правила можуть навіть не відмінятися формально - за ними просто перестає вестися контроль.

Таким чином сукупність формальних і неформальних правил складає основу поведінки людей, у тому числі економічної, по відношенню до інших членів суспільства. Гарне уявлення про природу цих правил, а також їх співвідношення і зміну у часі, дозволить аналізувати сучасний стан інституціонального середовища суспільства, і на основі аналізу розробляти ефективні соціальні, економічні, політичні реформи.

Література:

1. Ходжсон Дж. Привычки, правила и экономическое поведение // Вопросы экономики. 2000. № 1. С. 39-55.

2. Литвинцева Г.П. Институциональная экономическая теория: Учебник. – Новосибирск: Изд-во: НГТУ, 2003

3. Аузан А.А. Институциональная экономика: Учебник. М.: ИНФРА-М, 2006

4. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт. - М.: Начала, 1997. - 180 c.

5. Одинцова М. И. Институциональная экономика. Москва: ГУ-ВШЭ, 2007